Глущенко Пелагея Іванівна
Пелаге́я Іва́нівна Глу́щенко (нар. 27 вересня (10 жовтня) 1908, Петриківка — 11 квітня 1983, Київ) — українська художниця, майстриня петриківського розпису, заслужена майстриня народної творчості УРСР (1967).[1]
| Пелагея Іванівна Глущенко | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
27 вересня (10 жовтня) 1908 Петриківка, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | 11 квітня 1983 (74 роки) | |||
| Київ, Українська РСР, СРСР | ||||
| Національність | українка | |||
| Країна |
 СРСР | |||
| Жанр | Декоративно-ужиткове мистецтво | |||
| Діяльність | художниця | |||
| Напрямок | петриківський розпис | |||
| Вплив | Тетяна Пата | |||
| Відомі учні | Ганжа Людмила Степанівна, Музичук Василь Опанасович, Онищенко Ксенія Петрівна, Коваленко Володимир Миколайович, Протор'єв Валерій Семенович і Протор'єва Надія Юхимівна | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Народилась у с. Петриківка (нині Дніпропетровська область) в сім'ї сільського столяра. Батько майстував скрині та віялки, які розписувала барвистими квітами односельчанка сім'ї, відома вже на той час художниця Тетяна Пата. Пелагея навчалась у неї живопису. В той же час закінчила чотири класи місцевої школи. 1933 року їде до Дніпродзержинська працювати на швейній фабриці.
Протягом 1937—1941 років навчалася у Київській школі майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум). Згодом працювала в Інституті художньої промисловості Академії архітектрури УРСР (1944–1946); інструкторкою, викладачкою у Київському художньо-промисловому училищі (1947–1963); керувала студією декоративного мистецтва при Київському будинку народної творчості (1950–1970-ті).[2]
Розробляла і розвиваюла різноманітні способи застосування петриківського розпису разом з іншими ученицями Тетяни Пати, що переїхали до Києва — Марфою Тимченко, Ганною Павленко-Черниченко, Вірою Павленко та Вірою Клименко-Жуковою.
Творчість ред.
Пелагея Глущенко належить до київської групи петриківських майстринь, які у 1940–70-х активно застосовували здобутки традиційного малювання у галузі сучасної художньої промисловості та виробили стилістику, дещо відмінну від петриківської. Вона працювала у галузях традиційного хатнього розпису (до 1933), монументально-декоративного мистецтва (настінні розписи павільйону УРСР на ВДНГ, Москва, 1938–40, у співавторстві), книжкової графіки, текстилю (ескізи вибійчаних тканин, 1949), підлакового розпису дерев'яних виробів, надглазурного розпису порцелянових виробів.
Найяскравіше Глущенко проявилася у декоративних композиціях станкового характеру. Стилістика творів мисткині відзначається ліричністю образів, традиційністю усталених композицій, варіантністю рослинних мотивів, вишуканістю колористики.[2]
Художниця весь творчий хист спрямовувала на виявлення внутрішніх можливостей композиційної схеми, на розроблення різноманітних варіантів рослинно-орнаментальних мотивів, якими наповнена кожна її композиція.
Пелагея Глущенко брала також участь в оздобленні книжок. У музеях збереглась низка таких робіт — ініціали «А» для книжки та серія заставок у вигляді «бігунців». Вони цікаві не лише досконалістю виконання, філігранністю, неповторністю мотивів та їхніх комбінацій, а й тим, що написані не гуашшю, а яєчною темперою, яка надає малюнкові надзвичайну легкість і прозорість, яких не може дати гуаш.
До виставки 1949 року художниця створила велику серію робіт. Це були «квіти» однакової композиції, що йшла від традиційного розпису «дзеркала». Усі вони були однакового розміру і сюжетно близькі. Однак не справляли враження одноманітності через безмежну варіантність та неповторність, яскраво вирізняючись з-поміж аналогічних творінь інших петриківчан.
Пелагея Глущенко, як і інші петриківські мисткині, не користувалася олівцем, а відразу писала пензлем, не вносячи у малюнок будь-яких поправок. Вона виношувала свій задум в уяві і без жодних ескізів переносила його на папір.
Значну частину фантастичних квітів Глущенко писала на кольоровому тлі, головним чином на традиційному зеленому чи синьо-зеленому або ж вохристому. Окремі деталі таких робіт виглядають так, ніби на них впав промінь сонця або ж вони світяться зсередини.
Техніка для Пелагеї Глущенко — це не тільки візуальний засіб, а й невичерпне джерело збагачення творчих задумів, відкриття в навколишньому світі все більших глибин справжньої краси.
Примітки ред.
- ↑ Енциклопедія сучасної України. Глущенко Пелагея Іванівна. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ а б Пелагея Глущенко. Бібліотека українського мистецтва. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 3 січня 2017.
Література ред.
- Глухенька Н. Петриківські розписи. — Київ : Мистецтво, 1973.
- упоряд. та автор вступ. ст. Б. С. Бутник-Сіверський. Пелагея Глущенко. — Київ : Мистецтво, 1977. — 76 с.
- Пелагея Глущенко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1981. [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- упорядник О. І. Шестакова. Петриківський розпис: Книга-альбом. — Київ : Мистецтво, 2015. — 240 с.
|
Це незавершена стаття про українського художницю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |