Глинських Геннадій Степанович
Глинських Геннадій Степанович (нар. 6 грудня 1951 — 20 травня 1980) — радянський військовик, учасник афганської війни. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.
| Глинських Геннадій Степанович | |
|---|---|
 | |
| Народження |
6 грудня 1951 Асбест, Свердловська область, РРФСР, СРСР |
| Смерть |
20 травня 1980 (28 років) Кунар, Афганістан смерть у боюd |
| Поховання | Успенське кладовище (Челябінськ)d |
| Країна |
 СРСР |
| Освіта | Челябінське вище танкове командне училищеd |
| Звання |
 Капітан |
| Формування | 108-а мотострілецька дивізія |
| Війни / битви | Війна в Афганістані 1979—1989 |
| Нагороди |
     |
Життєпис ред.
.jpg)
Народився 6 грудня 1951 року у місті Асбест Свердловської області. Він був старшою дитиною у родині фронтовика Степана Глинських та його дружини Марії Федорівни, працівниці «Нікельзаводу». Окрім Геннадія родина мала ще чотирьох дітей. Пізніше з батьками переїхав у місто Реж, де закінчив середню школу № 3 в 1969 році. Продовжив навчання у Челябінському вищому танковому командному училищі. У 1970 році втратив батька. По закінченню училища служив у Дрездені в Групі радянських військ у Німеччині[1][2].
У 1979 році його перевели до Туркестанського військового округу. Мешкав з родиною у Термезі. Наступного року був направлений до Афганістану, відіславши родину до Челябінська. Служив командиром 3-го мотострілецького батальйону 181-го мотострілецького полку 108-ї мотострілецької дивізії. 20 травня 1980 року, поблизу розщелини Мазар та селища Газ-набат, його загін був оточений ворогом. Завдяки командуванню Глинського, радянським військовим вдалося вийти з оточення. Однак, сам Геннадій Глинських помер від кулі снайпера, який влучив йому у голову. Його підлеглий, Заур Валієв, стверджував, що Глинський помер героїчно, взявши удар на себе, тим самим врятувавши життя інших бійців. У тому ж бою загинув підлеглий Глинських — рядовий Володимир Слаквін[3][4][5].
Був одружений, від дружини Тетяни мав двох синів: Олексія та Антона.
Похований на Успенському кладовищі Челябінська[1].
Нагороди ред.
- орден Червоної Зірки (посмертно)
- Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» (посмертно)
- Медаль «За бездоганну службу»
- Медаль «За відзнаку у військовій службі»
- Грамота Президії Верховної Ради СРСР «Воїну-інтернаціоналісту» (посмертно)[5]
Пам'ять ред.
- На будівлі челябінської школи № 3 була встановлена меморіальна дошка на честь Геннадія Глинського[6].
- Його ім'я викарбуване на одній з плит Меморіалу «Чорний тюльпан»[ru] у Єкатеринбурзі.
- Його ім'я викарбуване на одній з плит Меморіалу загинувшим воїнам-інтернаціоналістам у Челябінську[7].
Примітки ред.
- ↑ а б Глинских Геннадий Степанович - 3 ГСБ - Книга памяти 181 полка - Вспомним их поимённо - Архив - Сайт ветеранов 181 МСП (в/ч п.п. 51932). www.181msp.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- ↑ Книга Памяти Реж, 2005, с. 34.
- ↑ Книга Памяти о советских воинах, 1995, с. 272.
- ↑ Чёрный тюльпан, 2000, с. 34.
- ↑ а б Глинских Геннадий Степанович. tusp02.msp.midural.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
- ↑ Глинских Геннадий Степанович - Тексты, Фото. semantic.uraic.ru. Процитовано 13 серпня 2020.
- ↑ Мемориал погибшим воинам-интернационалистам (Челябинск) - Мемориал воинов-афганцев "Черный тюльпан". afgan-memorial.org. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
Джерела ред.
- Глинских Геннадий Степанович // Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. — Москва : Военное издательство, 1995. — Т. I. — 723 с. — ISBN 5-203-01280-6.
- Глинских Геннадий Степанович // Чёрный тюльпан: Книга Памяти: Афганистан (1979–1989). — Екатеринбург : Банк культурной информации, 2000.
- Глинских Геннадий Степанович // Книга Памяти о советских воинах, погибших в российской армии. — Реж : Режевский городской Совет солдатских матерей, 2005.