Глинських Геннадій Степанович

Глинських Геннадій Степанович (нар. 6 грудня 1951(19511206) — 20 травня 1980) — радянський військовик, учасник афганської війни. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.

Глинських Геннадій Степанович
Глинських Геннадій Степанович.jpg
Народження 6 грудня 1951(1951-12-06)
Асбест, Свердловська область, РРФСР, СРСР
Смерть 20 травня 1980(1980-05-20) (28 років)
Кунар, Афганістан
смерть у боюd
Поховання Успенське кладовищеd
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Освіта Челябінське вище танкове командне училищеd
Звання CCCP army Rank kapitan infobox.svg Капітан
Формування 108-а мотострілецька дивізія
Війни / битви Війна в Афганістані 1979—1989
Нагороди
орден Червоної Зірки Медаль «За відзнаку у військовій службі» II ступеня медаль «За бездоганну службу» III ступеня Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту»

ЖиттєписРедагувати

 
Прізвище Глинських на меморіалі у Єкатеринбурзі

Народився 6 грудня 1951 року у місті Асбест Свердловської області. Він був старшою дитиною у родині фронтовика Степана Глинських та його дружини Марії Федорівни, працівниці «Нікельзаводу». Окрім Геннадія родина мала ще чотирьох дітей. Пізніше з батьками переїхав у місто Реж, де закінчив середню школу № 3 в 1969 році. Продовжив навчання у Челябінському вищому танковому командному училищі. У 1970 році втратив батька. По закінченню училища служив у Дрездені в Групі радянських військ у Німеччині[1][2].

У 1979 році його перевели до Туркестанського військового округу. Мешкав з родиною у Термезі. Наступного року був направлений до Афганістану, відіславши родину до Челябінська. Служив командиром 3-го мотострілецького батальйону 181-го мотострілецького полку 108-ї мотострілецької дивізії. 20 травня 1980 року, поблизу розщелини Мазар та селища Газ-набат, його загін був оточений ворогом. Завдяки командуванню Глинського, радянським військовим вдалося вийти з оточення. Однак, сам Геннадій Глинських помер від кулі снайпера, який влучив йому у голову. Його підлеглий, Заур Валієв, стверджував, що Глинський помер героїчно, взявши удар на себе, тим самим врятувавши життя інших бійців. У тому ж бою загинув підлеглий Глинських — рядовий Володимир Слаквін[3][4][5].

Був одружений, від дружини Тетяни мав двох синів: Олексія та Антона.

Похований на Успенському кладовищі Челябінська[1].

НагородиРедагувати

Пам'ятьРедагувати

  • На будівлі челябінської школи № 3 була встановлена меморіальна дошка на честь Геннадія Глинського[6].
  • Його ім'я викарбуване на одній з плит Меморіалу «Чорний тюльпан»[ru] у Єкатеринбурзі.
  • Його ім'я викарбуване на одній з плит Меморіалу загинувшим воїнам-інтернаціоналістам у Челябінську[7].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Глинских Геннадий Степанович // Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. — Москва : Военное издательство, 1995. — Т. I. — 723 с. — ISBN 5-203-01280-6.
  • Глинских Геннадий Степанович // Чёрный тюльпан: Книга Памяти: Афганистан (1979–1989). — Екатеринбург : Банк культурной информации, 2000.
  • Глинских Геннадий Степанович // Книга Памяти о советских воинах, погибших в российской армии. — Реж : Режевский городской Совет солдатских матерей, 2005.