Відкрити головне меню
Іранський бронзовий глек

Глек[1], зменшувальна форма гле́чик — висока кругла посудина з вушком (рідше без вушка) для зберігання рідин, головним чином, молочних продуктів (молока, сметани тощо). Може бути як керамічним, так і металевим (бронза, луджена мідь). Залежно від призначення, розрізняється розміром і формою. Незамінний атрибут українського сільського побуту. У різних країнах глечик має різну назву і дизайн.

НазваРедагувати

Слово «глек» походить від прасл. *gъlьkъ, *gъlьcь, поширеного в східнослов'янському мовному ареалі й утвореного від загальнопраслов'янського *gъlъ. Вважається спорідненим з грец. γαυλος («глек»), ісл. kjoll, дав.-англ. ceol, дав.-в.-нім. і дав.-н.-нім. kiol («корабель»). Східно-праслов'янські й германські назви або виводяться від праіндоєвроп. кореня *geu, або вважаються запозиченими з семітських мов. Малопереконливе пов'язання з прасл. *glъtati («глитати», «ковтати»), *glьjь («глей»)[2].

У деяких діалектах глечик відомий як кувшин[3], гладу́н[4], глади́шка[5]. Слово кувшин, очевидно, має балтійське походження: від лит. *kaušinas — «великий ківш», утвореного від kaušas, від якого також походить і укр. ківш[6][7].

 
Давньогрецький глечик. Близько 700 р. до н. е.

ПризначенняРедагувати

Залежно від позначення глечика він може називатися:

  • Гладушка, гладишечка, гладущик[8][9] — глечик без ручки (вушка); використовувався для тримання молока, води;
  • Глек, гладиш, гладуш, гладун — найбільший глечик; використовувався для зберігання води, сирівцю, молока.

Виготовляли також спеціального призначення глечики. Глечик для вареної — красиво оздоблена, полив'яна ритуальна посудина; він використовувався для розливання хмільних напоїв під час родинних та календарних обрядів.

До поширення водопроводу глечики використовували разом з тазами замість умивальників. Для цього також вживали підвісні глеки — рукомиї.

ФормаРедагувати

Опішнянські видовжені глечики для молока мають плавне звужування доверху (зручно для збирання відстояних вершків). Здебільшого шийка опішнянського глечика зроблена без різко обмежених плечиків і плавно переходить в корпус глечика, який звужуючись, закінчується досить широкою стійкою основою. Вироблявся в Опішні також і більш «парадний» тип глечиків з багатим орнаментом.

Різновиди глеківРедагувати

  • Афтафа — глечик з довгим носиком, використовуваний мусульманами для омивання
  • Куманець
  • Кумган — вузькогорлий азійський глек
  • Ойнохоя — давньогрецький глечик

ІншеРедагувати

 
Глек для води. Країна Басків.

Мовні звороти, прислів'яРедагувати

  • Глек розбити — посваритися[1]
  • Глек брехні назбирали та й розбили

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Глек // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  3. Євген Желехівський / Eugen Żelechowski. Малоруско-нїмецкий словар в 2-х томах / Ruthenisch-Deutsches Wörterbuch in 2 Bänden. — Товариство ім. Шевченка / Szewczenko Verein, 1886
  4. гладун // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. гладишка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  7. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  8. Гладуш // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Гладущик // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Глекопар // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

ДжерелаРедагувати