Глазовський район

район Удмуртії

Гла́зовський район (рос. Глазовский район, удм. Глаз ёрос) — муніципальний округ на півночі Удмуртії. Адміністративний центр — місто Глазов, яке не входить до складу району і утворює окремий Глазовський міський округ.

Глазовський район
рос. Глазовский район
удм. Глаз ёрос
Герб Глазовського району Прапор Глазовського району
Розташування району
Основні дані
Суб'єкт Російської Федерації: Удмуртія
Код ЗКАТУ: 94210000000
Утворений: 15 липня 1929 року
Населення (2019[1]): 15545 осіб
Площа: 2159,70 км²
Густота населення: 7,20 осіб/км²
Телефонний код: 7-34141
Населені пункти та поселення
Адміністративний центр: місто Глазов
Сільських населених пунктів: 123
Влада
Адреса адміністрації: 427620, Удмуртія, м. Глазов, вул. Молодої Гвардії, б. 22/а
Голова місцевої думи: Першин Ілля Іванович
Голова району: Дягелєв Юрій Миколайович
Мапа
Мапа

Географія ред.

 
Вид на річку Чепцу з селища Дом отдиха Чепца

Глазовський район розташований на півночі Удмуртії. Межує з Кіровською областю, Ярським, Юкаменським, Красногорським та Балезінським районами. Площа округу становить 2160 км², з них 1030 км² відведені під сільськогосподарські угіддя, а 1000 км² — ліси, переважно хвойні.

Більшість території округу лежить у болотистій заплаві річки Чепци. Найбільші її притоки в межах округу — Убить, Сепич та Пизеп. Сянінське підземне водосховище наполовину забезпечує водою населення міста Глазова. Територія округу являє собою переважно горбисту рівнину, північ району розташований на Верхньокамській височині.

Основні корисні копалини — торф (здійснюється промисловий видобуток), вапняк, гравій, червона глина (використовуються у виробництві цегли та керамічних виробів[2]), пісок, є невеликі поклади нафти.

Історія ред.

У IXXIV століттях територію округу займала чепецька культура, найбільшою пам'яткою якої є городище Іднакар поблизу присілка Солдир. З XIV століття почався занепад цієї культури, можливо, через монголо-татарську навалу.

З кінця XVI століття землі стали заселяти удмурти, бесерм'яни, каринські татари та росіяни, які прибули з середньої Вятки та низин Чепци. Вартова книга 1615 року містить згадки про перші поселення на території сучасного округу (погости на Червоній Слудці та Солдирському городищі, присілок Богатирське тощо), у переписі 1678 року вперше згадується село Глазове. 1775 року Катерина II розпочала реформу місцевого управління, в рамках якої була створена система намісництв, підпорядкованих генерал-губернаторам. За указом сенату від 11 вересня 1780 року «Про запровадження Вятського намісництва з 13 повітів» був утворений Глазовський повіт, а село Глазове було перетворено на місто Глазов.

З XVIII століття на території Удмуртії починається масова місіонерська діяльність, яка мала на меті навернути удмуртів у християнство. До початку XX століття у Глазовському повіті діяло 6 благочинних округів, до кожного з яких входило від 10 до 15 парафій[3].

Під час громадянської війни на території Глазовського повіту йшли активні бої між білими військами та червоноармійцями. Один з боїв відбувся на Почашевській висоті поблизу присілка Почашево.

Глазовський район утворений 15 липня 1929 року згідно з постановою Всеросійського центрального виконавчого комітету. На момент утворення тут проживало 47 197 жителів у 212 населених пунктах. Того ж року на території району пройшла колективізація, в рамках якої було сформовано 163 колгоспи, якими оброблялося 12 577 га землі. Станом на 1929 рік у районі було 3 заводи — лісопильний, спирто-горілчаний та льонообробний.

У роки Другої світової війни 9117 жителів Глазова та Глазовського району були призвані до лав Червоної армії. На фронтах загинули 1974 жителі Глазова та 3926 селян з району. 600 колгоспників району брали участь у будівництві залізниці ІжевськБалезіно.

1950 року в районі було 93 колгоспи. У післявоєнні роки інтенсивно розвивалося сільське господарство, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби (26 435 голів у 1979), забезпечення господарств тракторами та комбайнами, було досягнуто високих врожаїв зернових[4].

2021 року Глазовський район перетворено в муніципальний округ зі збереженням старої назви, усі сільські поселення були ліквідовані[5]:

Поселення Площа,
км²
Населення,
осіб (2002[6])
Населення,
осіб (2010[7])
Населення,
осіб (2019[1])
Центр Населені
пункти
Адамське сільське поселення 68,40 1837 1734 1677 Дом отдиха Чепца 7
Верхньобогатирське сільське поселення 608,40 2402 1862 1526 Верхня Богатирка 18
Гульоковське сільське поселення 151,62 1112 1190 1135 Гульоково 11
Качкашурське сільське поселення 82,62 1190 1213 1223 Качкашур 9
Кожильське сільське поселення 177,65 2531 2315 2084 Кожиль 14
Куреговське сільське поселення 149,43 1234 965 756 Курегово 9
Октябрське сільське поселення 91,09 1980 1836 1690 Октябрський 10
Парзинське сільське поселення 90,58 1089 916 788 Парзі 9
Понінське сільське поселення 549,08 2626 2398 2016 Поніно 19
Ураковське сільське поселення 143,61 1499 1258 1045 Ураково 10
Штанігуртське сільське поселення 47,23 1292 1445 1605 Штанігурт 7

Туристичні об'єкти ред.

 
Солдирське городище (Іднакар)

На території округу розташовані 25 пам'яток[8], найбільшу цінність має археологічна пам'ятка IX-XIV століть всеросійського значення — Солдирське городище (Іднакар), середньовічний центр чепецьких земель.

В окрузі розташовано 20 природоохоронних територій, найбільш значущими з яких є кедровий гай у присілку Колевай, який має науково-пізнавальну та естетичну цінність, та ліс між присілками Адам та Заболотне, де трапляється багато рідкісних рослин, занесених до Червоної книги: лілія лісова, любка дволиста, коручка темно-червона тощо[9].

Єдиною архітектурною пам'яткою округу є садиба О. К. Іванової у присілку Бабино. Об'єктами культурної спадщини регіонального значення визнані пам'ятники та братські могили загиблим воїнам у населених пунктах Золотарьово, Кожиль, Кочишево, Портяново та Трубашур, пам'ятник В. І. Леніну у присілку Кочишево, бюст Йосипа Наговіцина у селі Октябрський та бюст загиблої стюардеси Н.Курченко у селі Поніно.

У 2005 році в присілку Адам було відкрито лижну базу з трасою, яка відповідає світовим стандартам[2].

Населені пункти ред.

Населений пункт Населення,
осіб (2002)
Населення,
осіб (2010)
1 Абагурт 50 20
2 Адам 817 799
3 Азамай 28 40
4 Алексієвський 22 19
5 Артьонки 5 2
6 Бабино 63 56
7 Бадзимшур 14 12
8 Березовий 36 33
9 Васильєво 18[10] 0
10 Великий Лудошур 63 67
- Верхній Колевай 0 -
11 Верхній Сепич 61 27
12 Верхня Богатирка 179 171
- Верхня Кузьма 0 -
13 Верхня Слудка 296 295
14 Верхня Убить 31 43
15 Весьякар 1 1
16 Вильгурт 24 23
17 Главатських 7 11
18 Горд'яр 37 17
19 Горлиця - 4
20 Гульоково 384 386
21 Дзякіно 851 721
22 Долгоєво 0 3
23 Дома 1143 км 45 71
24 Дома 1147 км 3 1
- Дома 1157 км 16[11] -
25 Дома 1168 км 11 8
26 Дома 1169 км 18 16
27 Дома 1173 км 11 6
28 Дома 1177 км 3 4
- Дома 1179 км 0 -
29 Дома 1181 км 1[12] 0
30 Дома 1182 км 9 3
31 Дом отдиха Чепца 767 711
32 Дондикар 306 256
33 Єскіно 37 25
34 Заболотне 26 29
35 Зарізь 11 17
36 Золотарьово 452 362
37 Зотово 17 13
38 Іваново 34 19
39 Ізвиль 5 5
40 Ізошур 56 35
41 Кабаково 93 77
42 Карасево 67 58
43 Качкашур 752 807
44 Кельдиково 36 18
45 Кипка 70 55
46 Кляпово 40 17
47 Кожиль (присілок) 839 840
48 Кожиль (селище) 58 12
49 Колевай 59 120
50 Коротаєво 286 220
51 Коротай 13 12
52 Кортишево 12 5
53 Коршевіхіно 29 14
54 Коршуново 40 11
55 Котнирево 16 9
56 Кочишево 438 400
57 Курегово 487 413
58 Лекшур 70 58
59 Лумпашур 28 10
60 Люм 556 428
61 Ляпино 5 5
62 Макшур 40 37
63 Малий Лудошур 177 180
64 Миртиково 18 12
65 Митино 120 83
66 Нижній Колевай 14 7
67 Нижня Богатирка 98 78
68 Нижня Кузьма 91 68
69 Нижня Слудка 64 46
70 Нижня Убить 28 19
71 Нові Парзі 41 45
72 Озегвай 77 33
73 Октябрський 1345 1256
74 Омутниця 217 198
75 Отогурт 282 205
76 Парзі 780 715
77 Парзінське СПТУ № 7 55 44
78 Паслоково 26 25
79 Педоново 110 87
80 Печешур 5 3
81 Пишкець 47 36
82 Поздеєво 7 6
83 Полдарай 114 87
84 Полинга 25 67
85 Полом 58 32
86 Помаяг 36 19
87 Поніно 1508 1403
88 Порпієво 32 11
89 Портяново 41 22
90 Пудвай 109 81
91 Пусошур 332 306
92 Роз'їзд Убить 1152 км 19 1
93 Роз'їзд Туктим 1181 км - 0
94 Самки 171 110
95 Семеновський 36 45
96 Сепич 44 29
97 Сергієвка - 28
98 Симашур 83 83
99 Солдир 132 144
- Сороково 0 -
100 Сьова (присілок) 15 3
101 Сьова (селище) 322 201
102 Сяніно 23[13] 0
103 Тагапі 24 10
104 Татарські Парзі 129 123
105 Тек 14 3
106 Трубашур 345 334
107 Тукбулатово 141 120
- Тураєво 0 -
- Тяпик 0 -
108 Удмуртські Ключі 408 444
109 Удмуртські Парзі 46 43
110 Умськ 52 26
111 Ураково 163 142
112 Усть-Пишкець 62 43
113 Усть-Пусошур 2 2
114 Чажайський лісоучасток 421 203
115 Чебершур 5 4
116 Чиргіно 143 115
117 Чура 401 421
118 Шалаші 3[14] 0
119 Штанігурт 986 1146
120 Шудзя 128 112
121 Ягошур 60 41
122 Ягул 30 22
123 Якшино 0 3

Населення ред.

Населення округу складає 15545 осіб (2019, 17132 в 2010[15], 18792 в 2002). Чоловіки (станом на 2010 рік) становлять 47,6 % населення, жінки — 52,4 %.

Станом на 2009 рік 15 197 осіб мали право голосу, з них 3617 жителів у віці від 18 до 30 років, 7054 осіб є працездатними у віці понад 30 років і 4526 жителів району є пенсіонерами. Середня заробітна плата у районі станом на 2009 рік — 2625 рублів. 1545 мешканців Глазовського району є безробітними, що становить 14,5 % працездатного населення[16].

Національний склад населення станом на 2010 рік[17]:

Народність Чисельність,
осіб
%
Удмурти 11370 66,37
Росіяни1 4915 28,69
Татари 418 2,44
Бесерм'яни 72 0,42
Українці 56 0,33
Інші2 162 0,94
Особи, що не зазначили національності 139 0,81
  1.   З них козаків — 9 осіб
  2.   Азербайджанці — 24 особи, вірмени — 22, башкири — 18, марійці — 17, чуваші — 16, німці — 13, цигани — 7, білоруси, узбеки — по 6, корейці, туркмени — по 5, молдовани — 4, комі, комі-перм'яки, поляки — по 3, греки, литовці, мордва — по 2, грузини, таджики, турки — по 1 особі, інші — 1 особа

Господарство ред.

В окрузі є одне промислове підприємство — Торфопідприємство «Дзякіно» у однойменному селі, яке входить до складу ВАТ «Удмуртторф». Підприємство спеціалізується на видобутку та переробці торфу, дерево- та металообробці.

Сільське господарство представлене 17 сільськогосподарськими підприємствами та 11 селянсько-фермерськими господарствами. Основним напрямком діяльності сільськогосподарських підприємств району є м'ясо-молочне тваринництво. Обробляються зернові, кормові культури, картопля та овочі[18].

Соціальна сфера ред.

 
Фольклорний ансамбль «Чупчи гурьёс» з Штанігурта

Освіта ред.

На території округу діють 23 школи, в тому числі 12 середніх, 6 основних та 5 шкіл-дитсадків. Працює дитячий будинок творчості та дитячо-юнацька спортивна школа. У селі Поніно діє дитяча школа мистецтв[19].

Культура ред.

В окрузі діють районний будинок культури та 32 сільські будинки культури та клуби. Окружна бібліотека має 22 філії на території округу[19]. Діє історико-краєзнавчий комплекс при будинку культури присілка Кожиль, де виставлені експонати, пов'язані з культурою та звичаями північної Удмуртії.

В окрузі функціонують культурні центри чотирьох основних народів округу: центр удмуртської культури у присілку Золотарьово, центр російської культури у селі Октябрьский, центр татарської культури у присілку Татарські Парзі та центр бесерм'янської культури у присілку Отогурт[2].

Створений 1994 року народний фольклорний ансамбль «Іднакар» працює над розвитком удмуртської культури та є дипломантом міжнародних фольклорних фестивалів фінно-угорських народів[9]. В Удмуртії також відомі народні колективи «Дидиксін» з села Кожиль та «Чебершур» з села Парзі[3].

Охорона здоров'я ред.

Мешканців округу обслуговують 5 лікарень та одна амбулаторія. На території округу працюють 33 фельдшерсько-акушерські пункти[19].

На території округу розташовані 5 дитячих оздоровчих таборів, дитяча дача. Також в окрузі розташовані зони відпочинку підприємств міста Глазова, зокрема, профілакторій ВАТ «Чепецький механічний завод» у селищі Дом отдиха Чепца.

У присілку Трубашур розташований «Комплексний центр соціального обслуговування населення Глазовського району», де проводиться комплексне лікування різними методиками — від медикаментозного до парафіно-озокеритолікування[2].

Персоналії ред.

 
Пам'ятник Йосипу Наговіцину у селі Октябрський

У присілку Омутниця народився Йосип Наговіцин (1888 — 1937) — радянський революціонер, перший керівник Удмуртії.

З Глазовського району родом 3 Герої Радянського Союзу

Уродженцями Глазовського району є такі діячі науки і культури:

Уродженцем села Митино Глазовського району є Анна Кунаєва (*1985) — біатлоністка, триразова переможниця Універсіади[2].

Примітки ред.

  1. а б Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2019 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  2. а б в г д Загальні відомості про Глазовський район[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  3. а б В. С. Шудегова Краєзнавча робота Глазовської районної бібліотеки (рос.)
  4. Історія Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  5. Закон Удмуртской Республики от 29 апреля 2021 г. № 38-РЗ «О преобразовании муниципальных образований, образованных на территории Глазовского района Удмуртской Республики, и наделении вновь образованного муниципального образования статусом муниципального округа» - Электронный фонд правовых и нормативно-технических документов (рос.)
  6. Результати перепису населення 2002 року в Удмуртії (рос.) [Архівовано 2022-08-17 у Wayback Machine.]
  7. Результати перепису населення 2010 року в Удмуртії (рос.) [Архівовано 2022-08-17 у Wayback Machine.]
  8. Памятники истории и культуры (объекты культурного наследия) народов Российской Федерации. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
  9. а б Пам'ятки Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  10. З них бесерм'яни — 72 %.
  11. З них удмурти — 81 %.
  12. З них удмурти — 100 %.
  13. З них удмурти — 83 %.
  14. З них росіяни — 100 %.
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 3 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. Демографія Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  17. Національний склад населення Удмуртії згідно з переписом населення Росії 2010 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
  18. Основні підприємства Глазовського району[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  19. а б в Заклади соціальної інфраструктури Глазовського району[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)

Посилання ред.