Відкрити головне меню

Яросла́в Володи́мирович Гиниле́вич (* 8 квітня 1891, с. Шум'яч, Турківський район, Львівська область — † 14 жовтня 1980) — український громадський і медичний діяч, педагог.

Ярослав Гинилевич
Гинилевич Ярослав Володимирович.jpg
Народження 8 квітня 1891(1891-04-08)
с. Шум'яч, Турківський район, Львівська область
Смерть 14 жовтня 1980(1980-10-14) (89 років)
Мюнхен
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Приналежність Flag of Ukraine.svg УГА
Освіта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Звання 09 УГА Сотник.svg сотник мед.служби УГА
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919
Нагороди


{
«Воєнний хрест» (УНР)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Лицар-командор Ордену Святого Сільвестра

ЖиттєписРедагувати

Народився 8 квітня 1891 в селі Шум'яч (тепер Турківського району, Львівської області).

Його батько, Володимир Гинилевич, служив капеланом в УГА і помер на тиф 1 грудня 1919 в Трикутнику смерті, брати: Гинилевич Степан — командир Торунської станиці Карпатської Січі, в УГА воював і доктор Іван Гинилевич, артилерійський референт, Костянтин — телеграфний референт УГА.

Закінчив Перемиську гімназію, а у 1916 році Львівський медичний університет. В часі навчання був серед підсудних 101 студента у політичному процесі. Приділений санітарним медиком до 41-го Чернівецького піхотного полку на італійському фронті.

1 листопада 1918 о 2-й ночі зголосився до УГА і разом з четарем Григорієм Трухом роззброював австрійську залогу Львова. Згодом сотник медичної служби, у складі першої швидкої допомоги, що знаходилася в приміщенні Народному Дому при Центральному Військовому Комітеті, який став першим штабом УГА — також були лікарі Кость Танячкевич, Володимир Скоморовський, одна медсестра й четверо стрільців. Під час вуличних боїв за Львів тяжко поранений 4 листопада при виконанні медичної служби.

Після втрати столиці — медик 7-ї Львівської бригади УГА, брав участь у Чортківській офензиві: пережив тиф в Трикутнику смерті.

В квітні 1920 р. після роззброєння і інтернації поляками — табір полонених у Тухолі на Помор'ї.

1921 р. звільнився, вернувся до Львова, працював до 1939 року у клініці Народної лічниці, зібрав 20 000 злотих на будову українського шпиталю.

Був особистим лікарем митрополита Андрея Шептицького та його брата о. Климентія Шептицького. Професор медичного факультету Львівського університету.

В часі Другої світової війни брав участь у національно-визвольному русі, 1944 вимушено подався в еміграцію, оселився у Мюнхені. Президент і засновник української медичної благодійної служби в Німеччині — від 1951 — постійний голова, був деканом фармацевтичного факультету Українського технічно-господарського інституту.

Проводив розтин тіла Степана Бандери.

1964 року Папа Павло VI візначив його титулом Лицаря-командора Ордену св. Сильвестра Папи.

Видані його праці з питань внутрішніх хвороб.

ДжерелаРедагувати