Вікіпедія

Геєвський Степан Лукич

Геєвський Степан Лукич (криптонім — С. Г., 28 листопада 1813 року, очевидно, хутір Геєвщина[1] Зіньківського повіту Полтавської губернії — 26 січня 1862 року, там само) — український і російський словесник, літературознавець, мемуарист, педагог.

Геєвський Степан Лукич
Народився 28 листопада 1813(1813-11-28)
Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 26 січня 1862(1862-01-26) (48 років)
Полтавська губернія
Країна  Російська імперія
Діяльність поет
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Знання мов російська
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна

Життєпис ред.

Походив з дрібнопомісних дворян Зіньківського повіту[2]. Отримав початкову домашню освіту, потім навчався в Зіньківському повітовому училищі та Полтавській губернській гімназії. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Певний вплив на подальшу творчість Геєвського мали лекції польської мови професора російської історії Петра Гулака-Артемовського. За підсумкову роботу по політекономії отримав срібну університетську медаль.

В 1834 році поступив на службу до харківського губернатора князя Трубецького[ru]. Давав приватні уроки для дітей заможних батьків у Харкові. Пізніше призначений помічником столоначальника. З 1838 по 1853 рік — вчитель російської мови і географії Харківської гімназії.

Після виходу у відставку поселився у рідному хуторі. Проте бажання дати дітям гідну освіту при матеріальній скруті змусило Степана Лукича повернутися до Харкова і замість плати за навчання синів давати уроки в пансіоні[3].

Учнями Геєвського були майбутні професори Харківського університету Андрій Стоянов та Іван Сокальський.

Творчість ред.

Вільний час Геєвський приділяв знайомству з російською і світовою літературною класикою, поезією, літературознавчим студіям, перекладацтву. Саме в цьому занятті він вбачав віддушину, емоційний відпочинок від затхлої обивательщини і чиновного оточення.

В 1835 році було видано перший збірник віршів Геєвського. Збірка містила всього 19 віршів, більшість із них була перекладами з А. Міцкевича, А. Ламартіна, В. Гюго, Ш.Ю. Мільвуа[en], проте були й оригінальні авторські твори. Загальна тональність віршів — тонка романтика і лірика, почасти утверджується думка про ефемерність щастя і добра. Попри відсутність оригінальності в поезії, відчувається легкість і ясність у формі побудови віршів.

В 1840 році вийшла комедія Геєвського «Бурсак-учитель». Цей твір був написаний під впливом історико-побутового роману Г. Квітки-Основ'яненка «Пан Халявський». У п'єсі в сатиричній формі показувалось життя і побут панства, вона ставилася на сцені Харківського театру. Через два роки ця комедія була піддана нищівній критиці у «Вітчизняних записках» як беззмістовна. Письменник тяжко переживав критичну замітку в цьому журналі, у Харкові навіть поширилась чутка, що Геєвський збожеволів на цьому ґрунті.

Невеликі оглядові праці, присвячені українській тематиці було надруковано в 1840-х роках: «Про українських чумаків» (1845), «Спогад про Україну» (три статті, 1846). Обидві роботи не додали нічого нового в дослідженні вітчизняної історії чи етнографії, проте просякнуті щирою любов'ю до рідного краю, своєрідним «малоросійським патріотизмом» автора, ідеалізацією сільської патріархальщини. Ряд робіт літературознавчого та публіцистичного характеру так і залишився неопублікованим. Геєвський залишив біля 30 невиданих віршів, як перекладних так і оригінальних, деякі з них написані на польській і французькій мовах[4].

Певний інтерес представляє автобіографія С. Геєвського, опублікована після його смерті. Вона охоплює приблизно 20-річний період (перша половина ХІХ століття) життя автора. Дана праця дає уявлення про побут провінційного поміщицтва Лівобрежної України[5], подані цінні дані щодо поширення епідемії холери 1830 року[ru] в Харкові та губернії[6], описується приїзд Миколи І до Харкова (12 вересня 1832 року).

Сім'я ред.

Був одружений з донькою харківського письменника, члена-кореспондента Вільного товариства любителів російської словесності Тимофія Івановича Селіванова Софією Тимофіївною. У подружжя було двоє дітей — Андрій та Іларіон.

Твори Степана Геєвського ред.

Публіцистика, літературознавство, проза ред.

  • С. Г. Сочинения и переводы в стихах. — Харьков, 1835.
  • С. Г. Бурсак-учитель, 1840
  • С. Г. Воспитанница (повість, втрачена)
  • С. Г. Своя семья (ненадруковано)
  • С. Г. Спектакль в старом театре (ненадруковано)
  • С. Г. Зимние приключения (ненадруковано)
  • Геевский С. Л. Об украинских чумаках[7]// Харьковские губернские ведомости. — 1845. — № 24.
  • Геевский С. Л. Краткий очерк местоположения и исторической жизни Украины // Полтавские губернские ведомости. — 1846. — № 38.
  • Геевский С. Л. О бабах и дедах // Северная пчела. — 1845. — № 123.
  • Геевский С. Л. Краткое обозрение народной и письменной литературы знаменитейших народов в Европе (ненадруковано, складено передмову і перекладено дві іноземні статті для запланованого видання)
  • Геевский С. Л. Рассуждение о происхождении, постепенном усовершенствовании, богатстве и силе русского языка (ненадруковано, промова, виголошена в Харківській губернській гімназії 9 вересня 1838 року)
  • Геевский С. Л. Об Америке и влиянии ее на Европу (ненадруковано, промова виголошена на урочистих зборах Харківської гімназії 1 вересня 1840 року)
  • Геевский С. Л. О современном направлении словесности в соприкосновении к общественной жизни (ненадруковано, промова виголошена на урочистих зборах у Другій Харківській гімназії 4 вересня 1846 року)
  • Геевский С. Л. Описание Зеньковского уезда Полтавской губернии[8], 1857 (ненадруковано)
  • Геевский С. Л. Об уездных училищах и гимназиях[9], 1859 (ненадруковано)

Поезія ред.

  • K… («В печальной жизни час и на чужбине я встретил Вас…»)
  • Сонет («Я Вас увидел и в груди моей разлился потоком огненным восторг любви святой»)
  • Сонет («Вы помните ли те минуты упоенья»)
  • Дружеский совет («Когда ты встретишь милое созданье»)
  • Отрывок из поэмы Оссиана Лорма
  • Видение («Не на яву, и не во сне прекрасное видение явилось однажды мне…»)
  • Встреча нового года («Прекрасный гость давно желанный»)
  • «Желал бы я навек ее забыть…»
  • Челнок (за Ходзьком)
  • Дерево на берегу Северного моря (за Марм'є)
  • Поэзия любви («Пускай пустой, ничтожный мир толкует мою любовь как хочет…»)
  • Мольба поэта («Хотя житейская дорога поэта…»)
  • Маленькому насекомому (Зачем ползешь ты, крошка, по дороге?..")
  • Не позабудь («Не позабудь, что для тебя я потерял спокойствие души…»)
  • Жизнь («Пустое слово, звук пустой…»)
  • Перелетные птицы («Взгляните на птиц, улетающих с рощи родимой» — за Марм'є)
  • Моя карьера («Я молод был; душа моя стремилась, жаждала привета»)
  • Уривок із невиданої трагедії «Карл Мартелл»
  • Акровірш «Światła gwiazdeczka»[10](пол.)
  • Рондо(фр.)
  • Koń spiżowy[11](пол.)
  • Меланхолия («Я знал красавицу» — за Марм'є)
  • Разбитая лира («Как часто в рощах отдаленных» — за Марм'є)
  • Мои желанья («Ты знаешь ли тот несравненный край»)
  • Забытая песня («В зеленой роще соловей»)
  • Раздумье («Зачем в глубине души моей так часто дивное творится…»)
  • Фаросский маяк («Среди бездонных моря вод…»)
  • О много, много нужно мне…
  • Странник

Примітки ред.

  1. ↑
    Планы дач генерального и специального межевания, 1746—1917 гг. (коллекция). Опись 374. Губерния, уезд: Полтавская; Зеньковский. — С. 59.
  2. ↑ За спогадами Степана Лукича, в господарстві його батька була власна винокурня, кінний завод і пасіка, вдосталь хліба і сіна.
  3. ↑ У 1850-ті — 1860-ті роки Геєвські жили доволі скромно, як для поміщиків. За даними Миколи Сумцова, вони мешкали в чотирикімнатному домі, мали 15 кріпаків, з яких тільки троє було дорослими, до того ж одного з них Геєвські змушені під час Кримської війни віддати в рекрути.
  4. ↑ Рукописні вірші були передані Миколою Сумцовим у бібліотеку Історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
  5. ↑ Згадуються представники дворянських родів Рощаковських, Бразолів, Трипольських (з роду останніх походить скульптор Єлизавета Трипольська) та ін.
  6. ↑ У прикордонному містечку Куземин Полтавської губернії було обладнано карантин.
  7. ↑ Геєвський сам зазначає, що дана стаття є перекладною — матеріал з журналу Tygodnik Petersburski. — 1840. — № 35. До статті додані чотири старовинні чумацькі пісні.
  8. ↑ Складено за дорученням повітового предводителя дворянства для Великого Князя Костянтина Миколайовича. Передано Полтавському губернатору Олександру Волкову.
  9. ↑ Відправлено міністру освіти Абраму Норову[ru] (за даними Миколи Сумцова; проте з 1858 року міністром народної освіти був Євграф Ковалевський).
  10. ↑ Написаний для дружини, Софії Тимофіївни Геєвської.
  11. ↑ Написано під враженням від однойменної польської опери. Присвячено Катерині Селівановій.

Джерела ред.

  1. Автобиография Степана Лукича Геевского [з передмовою Д. І. Багалія]:
  1. Геевский Степан Лукич [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Русский биографический словарь / изд. под наблюдением пред. Имп. Рус. ист. о-ва А. А. Половцова. — Санкт-Петербург: Имп. Рус. ист. о-во, 1896—1913. — Т. 4: Гааг — Гербель. — 1914. — С. 334—335.
  2. Кутинський М. Некрополь України: Довідник про місця поховання або смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності // Дніпро. — 1990. — № 7. — С. 140—143.
  3. Лобас П. О., Ротач П. П. Геєвський Степан Лукич [Архівовано 10 травня 2018 у Wayback Machine.] // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. —Т. 1: А-Г. — C. 403. — ISBN 5-88500-003-4.
  4. Павловский И. Ф. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. — Полтава: Типо-литография преемников Дохмана. — 1912. — С. 43-45 [Архівовано 10 травня 2018 у Wayback Machine.].
  5. Сумцов Н. Ф. Степан Лукич Геевский // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1890 год. Выпуск 4. — Х.: Типография губернского правления, 1890. — С. 57-75.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Геєвський_Степан_Лукич&oldid=40157342