Григо́рій Па́влович Ге́рцик (Ґерцик, (нар. 70-х-80-ті рр. XVII ст., Полтава — пом. після 1735, Москва) — бунчуковий товариш, полтавський наказний полковник (1705), генеральний осавул (1711) — один із найвідданіших прибічників Івана Мазепи і Пилипа Орлика.

Герцик Григорій Павлович
 
Народження: не раніше 1670-ті і не пізніше 1680-ті
Смерть: не раніше 1735
Москва
Поховання: Москва
Батько: Павло Семенович Герцик

Біографічні відомості

ред.

Син полтавського полковника Павла Герцика. З євреїв-вихрестів, котрих за правління Мазепи, попри попередні заборони[1], вперше почали долучати на керівні посади.

Після Полтавської битви супроводжував Івана Мазепу і Карла ХІІ до Бендер. Після смерті І.Мазепи залишився вірним гетьману Пилипу Орлику (який доводився йому зятем), був його генеральним осавулом (1711-19).

1715 р. емігрував до Стокгольма, де пробув до 1719 р.

Був відправлений Орликом до Варшави з дорученням передати його кореспонденцію польським сенаторам, а потім увійти в зносини з запорожцями й кримським ханом. Через хворобу не зміг поїхати на Запоріжжя і згодом, за наказом російського посла — князя С.Долгорукого — його схопили, вивезли в Росію.

1721 р. після катувань і допитів Герцика ув'язнили в Петропавловській фортеці.

З 1728 р. мешкав під наглядом у Москві, без права виїзду в Україну.

Одружений з Анастасією Василівною Громика.

Мав 6 дітей: Петро, Василь, Семен, Павло, Микола (згодом священик у м-ку Великі Будищі), Параска.

Примітки

ред.
  1. Горобець В. М. Полковник Війська Запорозького та його влада / В. М. Горобець // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 50-70. (С.56-57). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 17 березня 2016.

Література

ред.

Посилання

ред.