Відкрити головне меню

Германці (лат. Germani) — група племен, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї , що утворилася наприкінці новокам'яної доби з носіїв культур мегалітів, лійчастого посуду, шнурової кераміки, та бойових сокир. Спочатку вони заселяли Південну Скандинавію, Данію, Шлезвіг. Пізніше, в І ст., проживали на досить обширній території — між Рейном і Віслою, із заходу на схід, між Дунаєм на півдні і Північним та Балтійським морями на півночі.

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика
Сім'я стародавніх германців у 300-і роки, історична реконструкція, 1913 рік.

Германські племена, як етнос, сформувався на півночі Європи, на Ютландському півострові, півдні Скандинавії та нижньої частини річки Ельба. Десь три тисячі років тому, було різке похолодання і вони почали свою експансію на південь Європи, поступово витісняючи кельтів.

Назву «германці» вперше згадує Посейдоній (близько 90 року до нашої ери), а вводить у римську літературу Цезар. Важливі відомості про германців подають Пліній Старший (помер 79 року) у «Природничій історії» («Naturalis Historia»), Тацит у своїй праці «Германія» («Germania», 98 рік) і всесвітня географія грека Птолемея.

Римська імперія побудувала багато укріплень для захисту від германських племен. Вперше зіткнення між римлянами і германцями відбулося в 113 році до н. е., коли плем'я тевтонців напало на Рим і одержавши декілька перемог, було розбите римськими військами. Германські війська досить цінувалися Римськими імператорами і тому часто наймалися ними, коли виникали труднощі у формуванні власної армії, на захист кордонів.

Зміст

ПлеменаРедагувати

 
Напрямки міграції германських племен (750 рік до н.е — I століття н. е.)
 
Карта розселення германських племен у I столітті н. е.
 
Карта, що показує території розселення германських племен у 100 році до н. е., 50 році до н. е., 100 році н. е. і 300 році н. е. Також показані володіння Римської імперії у 68 році до н. е. і 117 році н. е.

Германські племена: алемани, англи, ангріварії, бавари, батави, бруктери, бургунди, вандали, вестготи, гепіди, герули, готи, гети, дани, квади, кімври, лангобарди, лугії, маркомани, немети, остготи, ругії, сакси, свеви, свеї, сігамбри, скіри, тайфали, тевтони, тенктери, убії, усіпети, франки, фризи, хамави, хатти, херуски, юти, та інші.

Взагалі серед германських племен розрізняють 3 групи:

  • 1. Північні германці охоплювали племена, що залишилися в Скандинавії.
  • 2. Східні германці, які жили близько до північних германців, переселяються зі Скандинавії в райони на схід від річки Ельби (вандали, бургунди, готи, ругії та ін.).
  • 3. Західні германці (рейнські, везерські та полабські). Пліній поділяє їх на 3 групи (не етнічні, а культурні союзи): Інгевони (поблизу Північного моря), Істевони (уздовж Рейну), гермінони (всередині країни), котрі ведуть свій родовід від Маннуса. До цих груп належать: херуски, убії, батави, хатти, франки (сформувалися внаслідок злиття узипетів, тенкерів, сугамбрів та бруктерів), хавки, фризи, саксонці, свеби, семнони, гермундури, лангобарди, готи, квади та ін.

Розселення і господарствоРедагувати

 
Реконструкція «довгого» дому германців

Розселяються по хуторах та невеличких селах. Прямокутна дерев'яна будівля на палях, що зустрічається в Залізну добу, об'єднує вогнище, вогнищевий кут та хлів під двосхилим дахом. Спершу у германців розвивається землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, овес, жито, льон, просо, овочі) та скотарство (всі відомі їм свійські тварини), пізніше запозичили від римлян виноградарство і садівництво. Поселяються родами(ідентичність родової і сільської громади): розподіл ріллі для користування на однаковій за розміром і якістю ділянки (смуги) серед членів роду, за числом працівників; спільне користування общинними угіддями (ліс, пасовище, вода та ін.). Окрема власність — огороджене володіння (будинок і садиба), яке є священним, як житло домашніх богів та місце поховання предків.

ТоргівляРедагувати

Торгівлю германці вели із середземноморськими країнами (ще з часів Бронзової доби).

СуспільствоРедагувати

У германців було три основних стани:

  • 1. Знать становлять родини, котрі ведуть свій родовід від богів.
  • 2. Вільні — основне населення, яке має політичні права і здатне до військової служби.
  • 3. Менш вільні чи напіввільні складаються з вільновідпущених (liberti) та литів (laeti, lassi). Останні — це забрані в неволю, часто із спорідненого племені. Невільні (раби) — це або військовополонені, або народжені невільними, або ж ті, котрі стали невільними у зв'язку з неспроможністю сплати борги (ігрові борги).

Германське плем'яРедагувати

Воно відділене від сусідніх племен широкими смугами пустищ, плем'я розпадалося на округи, округи — на сотні. Найважливішою спільнотою є рід, члени якого пов'язані спільним походженням. Він забезпечує своїм членам злагоду, захист і правосуддя. Відстоювання честі є, серед іншого, сакральним обов'язком роду (міжусобиці й кровна помста, що згодом заміняється на викуп), а не окремої особи.

ВійськоРедагувати

Спільнота організованих за родами чоловіків, придатних до військової служби, становить військо, яке воювало в клиноподібних бойових порядках.

ПравоРедагувати

Ніяких писемних правових положень, тільки звичаєве право, яке має своїм підґрунтям здоровий глузд і передається в усній формі.

Державний устрійРедагувати

Верховний орган — земельна громада (thing, ding), що збирається через однакові проміжки часу (збори війська). Князі вносять пропозиції, які народ може відхилити чи схвалити. Голосування (одностайно) проводиться з питань війни й миру, звільнень; в ролі суду земельна громада ухвалює рішення щодо святотатств, державної зради, військових злочинців та ганебних діянь. Вона виганяє злочинця з громади (непримиренність), виносить смертний вирок та призначає спосіб його виконання.

На чолі племен східних германців стоять королі (сакральні, військові та судові фунуції). Племена без королів (західні германці, які оформлюються в королівство лише пізніше) обирають під час війни герцогів з аристократичного прошарку: вирішальними є не походження, а завзятість. Королі, герцоги та знать мають право утримувати почет (спершу юнаки для військової підготовки, згодом досвідчені воїни, котрі присягнули на життя і смерть).

РелігіяРедагувати

Поряд з богами родючості («ваннами») Ньордом (ідентичний з Нертою, богинею-матір'ю), Фреєм та Фреєю стоять небіжчики. Зазвичай називають трьох богів: Водана (Одіна) — покровителя померлих і володаря чаклунства, пізніше бога війни, екстатичність культу якого вказує на східне походження (їзда верхи); Тора (Донара) — захисника селян від велетнів; Тіваза (Зіва, Тіра) — бога війни, який у поклонінні північних германців складає конкуренцію Водану. Богів славлять на культових святах, які плем'я справляє періодично або після переможного завершення війни на культових місцях. Приносилися в жертву тварини та була спільна культова трапеза зі співами й танцями. Культовими місцями є священні гаї, пагорби та місця біля священних дерев, джерел і каменів. Поряд з цим — храми з ідолам (з дерева або з металу), пізніше, під чужим впливом також і зображення богів. Через оракулів дізнаються про волю богів. Політична і культова посада — в одних і тих самих руках; жерців немає.

ПисемністьРедагувати

 
Рунічний напис 2-ї половини II століття на кістяному гребні з острова Фюн (Данія).

Германські племена користувалися рунічною писемністю. Слово руни походить від готського слова runa — таємниця. Алфавіт називався футарк, нараховував 24 руни. Футарк отримав свою назву від перших шести рун з яких починався алфавіт (f, u, þ, a, r, k). Кожна руна позначала певний звук та мала символічно-смислове значення.

ГалереяРедагувати


ДжерелаРедагувати

  • Кіндер Г., Хільгеман В., «Всесвітня історія: dtv-Atlas»: Пер. з нім. — К.:Знання-Прес, 2001. колесника. в.
  • Савчук М., Давні ґерманці на Прикарпатті // Галичина [Івано-Франківськ]. — 2015. — 29 січня, 5 лютого, 12 лютого, 19 лютого, 26 лютого.