Відкрити головне меню

Буданів

село в Україні, в Теребовлянському районі Тернопільської області.
(Перенаправлено з Герб Буданова)

Буда́нів — село в Теребовлянському районі Тернопільської області. До 1946 року називався Будзановим. Центр сільської ради, якій підпорядковане також село Папірня.

село Буданів
Budaniv gerb.png Budanov selo fl.png
Герб Буданова Прапор
Буданів
Буданів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський
Рада/громада Буданівська сільська рада
Код КОАТУУ 6125080501
Облікова картка Буданів 
Основні дані
Засноване 1549
Населення 1634
Площа 4,702 км²
Густота населення 347,51 осіб/км²
Поштовий індекс 48154
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°09′53″ пн. ш. 25°42′12″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
243 м
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Деренівка
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 48154, с. Буданів, тел. 4-51-31
Карта
Буданів. Карта розташування: Україна
Буданів
Буданів
Буданів. Карта розташування: Тернопільська область
Буданів
Буданів
Мапа

CMNS: Буданів на Вікісховищі

У 2002 році населення становило 1724 особи[1].

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
Дідич Станіслав Антоній Щука

Археологічні розвідкиРедагувати

Поблизу Буданова виявлено поселення трипільської та давньоруської епох, знайдено римські монети ІІ століття нашої ери. В урочищі Креміння, під лісом Липник розташоване поселення трипільської культури. На поверхні зібрано уламки кераміки, крем'яні і кам'яні вироби. Під час розкопок виявлено рештки жител, в яких знайдено уламки розписної кераміки та крем'яні знаряддя. Розвідка В.Деметрикевича у 1890-х роках. Матеріал зберігається у Краківському археологічному, Львівському історичному та Тернопільському обласному краєзнавчому музеях[2][3].

Ранній періодРедагувати

Вперше згадується у 1549 році, коли польський король Сигізмунд II Август дозволив шляхтичці Катажині із Золотників (або на Золотниках), дружині шляхтича, галицького войського[4] Якуба Будзановського заснувати на теренах дідичного[5] села Скомороше (або Скоморохи) міста з назвою Бодзанів (Скоморохи залишилися, містечко почали будуватися трохи північніше). Згідно пізнішої легенди, село, котре дало початок місту Бодзанову (Будзанову), було засноване пастухами, назва походила від виду сиру (будз[6]). Шляхтичі Бодзановські (або Будзановські, гербу Самсон[7]), за даними польських дослідників, походили з Куявії в Польщі.[4]

Власником міста був войський львівський шляхтич Марцін Вільчек (?—1583), який в 1570-х роках сприяв переселенню до знищеного кримськими татарами міста частини мешканців своїх поселень у Мазовії. В останніх роках XVI — на початку XVII ст. місто належало Тарановським (зокрема, 1606 року шляхтичу Анджею Тарановському); пізніше перейшло у власність Ходоровських (1614 року співвласником був Лукаш Ходоровський; 1625 року — Шимон Ходоровський, ймовірно, син львівського стольника Шимона Ходоровського, який був одружений з був одружений з Ельжбетою Тарановською — представницею роду Тарановських, тодішніх власників Будзанова. 1631 року Ян та Марцін Ходоровські продали місто із замком, їхніми околишніми селами Александерові Сененському (сину Даніеля Сененського та Ельжбети Тарновської[8]); пізніше місто належало Лєвочинським. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. місто мало майстрів — представників 21 ремесла.[9]

Гористий рельєф місцевості приваблював поселенців. На одному з пагорбів близько 1550 р. галицьким воєводою[джерело?] був побудований дерев'яний замок. На початку XVII ст. власники Будзанова збудували на місці старого дерев'яного замку кам'яну фортецю. Восени 1648 року міщани-українці взяли участь у повстанні проти польської шляхти (цього, також 1651 років місто було знищене, замок здобутий, пограбований[10]). Власником міста був Томаш Лужецький (пол. Tomasz Łużecki, за нього замок був відбудований), який керував невдалою обороною замку під час турецько-татарського нападу 1672 року. Після нападу турків у 1675 р. замок перебував у стані руїни (зокрема, три з чотирьох міських брам були зруйновані[10]).

На початку XVIII ст. місто стало власністю Станіслава Антонія Щуки — секретаря короля Яна ІІІ Собеського, учасника битви під Віднем 1683 року, підканцлера литовського з 1699 року, потім — радника короля Августа ІІ. Новий дідич сприяв переселенню ремісників з Білгораю, який купив у 1693 році, а 1705 року дав згоду на утворення в місті п'яти цехів (шевського, кушнірського, ситарського, горнецького, різницького). Після нього місто перейшло до Потоцьких гербу Срібна Пилява; 1743 року Евстахій Потоцький видав грамоту-привілей, в якій було визначено права мешканців Будзанова. 1765 року коштом Евстахія Потоцького (львівського старости, сина Єжи Потоцького — старости тлумацького[11] та дружини Марії з Концьких (Контських) замок був частково відбудований, його західне крило перебудоване на костел. 1771 року була епідемія чуми, від неї помер латинський парох о. Ян Цьвіклінський (пол. Jan Ćwikliński).

У XVIII столітті місто відродилося — в цей час щороку у ньому відбувалося 12 ярмарків.

Австрійський періодРедагувати

 
Герб міста австрійського періоду

1780 року права Будзанова підтвердив дідич Йоахім Кароль Потоцький (староста теребовельський[12]). 1802 року міхал Бобровський на ліцитації судовій купив права на Будзанів, села Вербівець, Ласківці, Косів; скасував права цехів, гарантовані попередніми власниками, що спричинило тривалі судові суперечки. 1817 року: права міщан підтвердили сини Міхала Бобровського — Антоній, Міхал; руїни опустілого замку були передані місцевому латинському пароху. В 1830-х роках місто належало Скаржинським, в першій половині ХІХ ст. Александеру Перекладовському, потім його спадкоємцям, які 1870 року виставили маєток на публічну ліцитацію. В кінці ХІХ ст. місто було власністю Владислава Баворовського, в ХХ ст. Єжи Баворовського. У 1880 році був 4661 мешканець, садиби суду повітового, нотаріяту, уряду поштового.[13]

1889 року було засновано ткацьку школу. 1900 року населення становило 5601 особа.

Польський періодРедагувати

В 1930-х роках Будзанів мав розвинуту міську структуру (пошту, переговорний пункт (розмовниця телефонна), інституцію кредитову, 2 готелі, 2 ресторани).[13] До 1939 року у містечку діяли товариства «Сокіл» (1903), «Просвіта», «Луг», а також народний дім.

Радянський періодРедагувати

1940 року радянська влада надала Буданову статус села, було утворено Буданівський район з центром у Буданові, що 1959 року ввійшов до складу Теребовлянського району.

Після приходу других «совітів» влада організувала так званий «істрєбітєльний батальйон», в котрому служило 40-60 поляків.
Від січня до березня 1944 року місто було кілька разів атаковане загонами УПА, польська оборона концентрувалась в замку.[13]

У 1954—1955 роках в селі діяла національно-патріотична організація «Молода Україна» під керівництвом В. Крушельницького.

СимволікаРедагувати

Затверджений 25 березня 1999 р. рішенням № 17 III сесії сільської ради XXIII скликання[14][15][16].

Автор — Андрій Гречило.

ГербРедагувати

Австрійський

Герб австрійського періоду виглядав так: у розтятому синьому щиті в першій частині — срібний трираменний патріарший хрест без правої частини нижнього рамена (герб графів Потоцьких — «Пилява»), у другій — повстаючий золотий лев на срібній хмарі або горі (імовірно герб Чарнецьких — «Лев»). Дані про герб збереглися в колекції львівського архівіста межі XIX—XX ст. Франца Ковалишина (ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 137. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 24).

Сучасний

У синьому полі срібна кам'яна стіна з вежею, на якій виникає золотий лев із золотим мечем у лапах. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.

Фортечна стіна вказує на причину виникнення Буданова та його стратегічне значення як укріпленого містечка з оборонним замком. Золотий лев із мечем відображає героїзм мешканців у боротьбі з різними завойовниками.

ПрапорРедагувати

Квадратне полотнище, горизонтально розділене гонтоподібним січенням (у 5 виступів) на дві частини, у верхній синій виходить жовтий лев із жовтим мечем у лапах, нижня частина біла (відстань від нижнього краю полотнища до нижнього краю січення становить 1/4 сторони прапора).

МікротопонімиРедагувати

Назви місцевостей села та околиць[17]:

  • поля:
    • Вододівка,
    • Голодний Горб,
    • Драбова,
    • Кремінна,
    • Сапушна,
  • ліс Букшин,
  • яр Перейма.

Поширені прізвищаРедагувати

Пам'яткиРедагувати

  • костел 1765 року (Горнунг вважав роботою Пінзеля статуї в костелі,[18] голова ангела з костелу брала участь у виставці робіт Пінзеля у Львові 1987 р.;[19] нині — психіатрична лікарня), монастирські келії XVIII століття
  • мурована Церква Великомученика Георгія 1852 року
  • колишня синагога
  • капличка УГКЦ 1992.
  • Буданівський замок
  • 2 хрести на місці колишніх церков
  • 3 хрести на честь скасування панщини.
  • Загальнозоологічна пам'ятка природи місцевого значення «Резерват змій».

У Буданові, поруч з Будинком культури, є кладовище радянських воїнів. На кладовищі — 42 могили, з яких 29 — братські, 12 — індивідуальні. При вході пам'ятник — скульптура воїна на постаменті[20]. Встановлений 1970 року. Скульптор Михайло Кордіяка, архітектор І. Тимчишин.[21] У 1968 було споруджено пам'ятник воїнам-односельчанам, полеглим у німецько-радянській війні, 1990 року насипано символічну могилу з написом «Вічна слава Героям!», встановлено 3 меморіальні дошки воїнам-інтернаціоналістам.

На Замковій горі, на одній з могил донедавна стояв дерев'яний хрест, на якому була таблиця з написом: «Тут поховані оборонці віри від турків і татар (1575 p.)».


 
Пам'ятник дівчинці, що
загинула від удару блискавки

Соціальна сфераРедагувати

У селі діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, з 1959 професійне технічне училище, будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад освіти, ветеринарна лікарня, психіатрична лікарня, цегельня, 3 кар'єри, селянська спілка.

Мовні особливостіРедагувати

У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Буданові:

  • бабуля (згрубіла назва баби);
  • глицє (велика голка);
  • граса (вила з тупими кінцями (кульками), якими насипають картоплю);
  • дзядзьо (дід);
  • дідуля (згрубіла назва діда);
  • завізно (переповнено, скупчено);
  • заселити (просунути у вузький отвір, наприклад нитку в голку);
  • затильник (задня дошка короба воза);
  • мамуля (згрубіла назва мами);
  • мамця (пестлива назва мами);
  • моравка (дерен);
  • мороз з вочима (сильний мороз);
  • татура (згрубіла назва тата);
  • чинити (наповнювати, начинювати (кишку), виготовляючи ковбасні вироби)
  • шкробати (чистити молоду картоплю).

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Пов'язані з БудановомРедагувати

НавчалисяРедагувати

  • С. Костишин — академік
  • М. Ониськів — краєзнавець, публіцист, поет.

ПеребувалиРедагувати

Почесні громадяни БудзановаРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. «Тернопільський Енциклопедичний Словник». — Т. І. — С. 191.
  2. Археологічні пам'ятки Української РСР. — К. : Наукова думка, 1966. — С. 310.
  3. Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — М. : Наука, 1961. — № 84. — С. 6. (рос.)
  4. а б Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 33.
  5. тобто такого, що перебувало у спадковій власности
  6. Що таке будз
  7. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — S. 321. (пол.)
  8. Sienienscy (01) Архівовано 31 October 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  9. Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 33—34.
  10. а б Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 34.
  11. Potoccy (02) Архівовано 5 March 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  12. Potoccy (03) Архівовано 5 March 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. пол.
  13. а б в Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 35.
  14. Українська геральдика
  15. Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України (XIV — І пол. ХХ ст.).
  16. Гречило А., Герби та прапори міст і сіл України. — Львів, 2004. — Ч. 1. — С. 37.
  17. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
  18. [1]. — S. 115. (пол.)
  19. Ostrowski Jan K. W kręgu mistrza Pinsla: W związku z wystawą w Olesku i we Lwowie // Folia Historiae Artium. — 1990. — № 26. — S. 151. (пол.)
  20. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  21. Михайло Кордіяка. Кераміка. Каталог / автор-упорядник О. М. Голубець. — Львів, 1989.
  22. Irena Homola-Skąpska. Serwatowski Walerian / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: PAN, 1996.— Tom XXXVI/4, zeszyt 151.— S. 336—339. (пол.)
  23. Red. Baworowski Jerzy hr. (1870—1933) // Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— S. 367—368. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати