Джордж Селл
Джордж Селл (англ. George Szell, нім. Georg Szell; 7 червня 1897, Будапешт, Австро-Угорщина — 30 липня 1970, Клівленд, США) — німецький та американський піаніст, диригент, педагог і композитор.
| Джордж Селл | |
|---|---|
| англ. George Szell | |
 | |
| Народився |
7 червня 1897[1][2][…] Будапешт, Австро-Угорщина[4] |
| Помер |
30 липня 1970[1][2][…] (73 роки) Клівленд, Огайо, США[4] ·мієломна хвороба |
| Поховання | Arlington Memorial Parkd[5] |
| Країна |
 Угорщина США |
| Діяльність | диригент, класичний піаніст, композитор, викладач університету |
| Alma mater | Віденський університет музики й виконавського мистецтва |
| Вчителі | Richard Robertd |
| Знання мов | німецька |
| Заклад | Нова школа і Hochschule für Musik Hanns Eisler Berlind |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук |
| Роки активності | з 1913 |
| Жанр | класична музика |
| Посада | професор |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0843930 |
Биографія ред.
Селл народився в угорській родині. Виріс у Відні, навчався як піаніст у Ріхарда Роберта (одночасно з Рудольфом Серкіним, з яким надалі Селла пов'язувало багаторічне співробітництво), вивчав композицію і теорію музики у Євсевія Мандичевського в Академії музики й виконавського мистецтва, потім також деякий час займався у Макса Регера в Лейпцизькій консерваторії. З 10 років виступав як піаніст, з 14 років виконував і власні твори.
Як диригент дебютував у 1914 році в Берліні. До 1916 року був другим диригентом оперного театру «Королівські видовища» в Берліні, в 1917—1918 роках — головний диригент оперного театру в Стразбурзі. У 1921—1924 роках працював у Празі, Дармштадті і Дюссельдорфі, у 1924—1929 роках очолював оркестр Німецької державної опери і одночасно (з 1927) був професором Вищої школи музики в Берліні. У 1929—1937 роках — музичний директор Німецької державної опери, був керівником філармонічних концертів і професор Німецької академії музики в Празі. З 1932 року диригував найбільшими європейськими симфонічними оркестрами, в тому числі Віденським, Берлінським, Лондонським філармонічним тощо. У 1936—1939 роках — головний диригент Шотландського національного оркестру в Глазго, в 1937—1938 роках — одночасно й Резиденц-оркестру в Гаазі. У сезони 1938 і 1939 року працював в Австралії (диригував оркестром Австралійського радіо). Багато гастролював країнами Європи і в США.
З 1939 року жив у США, диригував провідними американськими оркестрами. У 1942—1946 роках працював у Метрополітен-опера. У 1946 році прийняв керівництво Клівлендський оркестром, який під керівництвом Селла став одним з найкращих у світі. У 1957 і 1965 роках гастролював з цим оркестром країнами Європи, а також в СРСР (1965). Виступав на численних музичних фестивалях, у тому числі на Зальцбурзькому.
Творчість ред.
Репертуар ред.
У репертуарі Селла як диригента — в першу чергу твори основних австро-німецьких композиторів і композиторів-романтиків: від Гайдна, Моцарта і Бетховена, через Мендельсона, Шумана і Брамса, до Брукнера, Малера і Штрауса. Одного разу він сказав, що, коли він став старшим, він свідомо звузив свій репертуар, відчуваючи, що його основною задачею є виконання тих творів, які, на його думку, він виконує найкраще, і у виконанні яких зникає певна традиція через відхід великих майстрів, які були його сучасниками, кумирами і неоплаченими вчителями[6].
У його програмі були також твори на той час сучасних композиторів, зокрема Анрі Дютійо, Вільяма Волтона, Прокоф'єва, Хіндеміта та Бартока. Селл також сприяв початку багаторічної співпраці Клівлендського оркестру з видатним композитором-диригентом і авангардистом П'єром Булезом[7].
Власні твори ред.
Селл є автором варіацій на власну тему для оркестру (1916), Ліричної увертюри (1920), фортепіанного квінтету і творів для фортепіано.
Примітки ред.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134535383 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ англ. «actually my task to do those works which I thought I'm best qualified to do, and for which a certain tradition is disappearing with the disappearance of the great conductors who were my contemporaries and my idols and my unpaid teachers» (Kozinn, Allan (19 October 1997). Filling Out the Picture of an Autocratic Maestro. The New York Times. Процитовано 15 липня 2007.)
- ↑ McLanathan, R.B.K., Braun, G., and Brown, G. (1978). The Arts. Ayer Publishing. ISBN 0-405-11153-3.