Георгій Пирванов Дамянов (болг. Георги Първанов Дамянов, в період еміграції в СРСР і роботи в Комінтерні користувався псевдонімом Георгій Бєлов; 23 вересня 1892 року, с. Лопушна Монтанська область — 27 листопада 1958 року, Софія) — болгарський комуністичний, державний і військовий діяч. Герой Соціалістичної Праці Народної Республіки Болгарії (1957). Генерал-лейтенант (5.09.1947) Болгарії і полковник (1944) Червоної Армії.

Георгій Дамянов
Георги Дамянов
Голова Президіуму Народних Зборів НРБ
27 травня 1950 року — 27 листопада 1958 року
Попередник Мінчо Нейчев
Наступник Димитр Ганев
Міністр народної оборони НРБ
22 листопада 1946 року — 27 травня 1950 року
Попередник посада запроваджена; Дамян Велчев як воєнний міністр, Кімон Георгієв як в.о. воєнного міністра
Наступник Петар Панчевський
Народився 23 вересня 1892(1892-09-23)
Лопушна, Князівство Болгарія
Помер 27 листопада 1958(1958-11-27) (66 років)
Софія, Народна Республіка Болгарія
Похований
Відомий як політик, офіцер, військовослужбовець
Країна Болгарія
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе і Софійський університет Святого Климента Охридського
Політична партія Болгарська комуністична партія
Нагороди

БіографіяРедагувати

Народився в бідній селянській родині. Закінчив Врацьку гімназію в 1911 році, ще в період навчання став членом марксистського гуртка. У 1912 вступив до БРСДП.[1] Після закінчення навчання працював учителем в селі Ковачиця, телеграфістом на поштовій станції в місті Фердинанд. Володів французькою та німецькою мовами.

Після вступу Болгарії в Першу світову війну був мобілізований до Болгарської армії у 1915 році, закінчив школу офіцерів запасу того ж року. Учасник Першої світової війни, командир взводу і командир роти 35-го Врачанского піхотного полку, воював проти Сербії в 1915 році і проти Румунії в Добруджі в 1916 році. У 1916 році отримав важке поранення. Після госпіталю служив в телеграфній дружини в Софії. Вів активну антивоєнну агітацію. Був демобілізований в жовтні 1918 року в званні поручника.

Після війни жив у рідному селі де його обрали кметем (старостою) села. Продовжував комуністичну діяльність, став секретарем райкому БРСДП в рідному селі, а потім головою комуни в Лопушні. Активний діяч Вересневого повстання 1923 року, командував місцевою дружини повсталих і був головою Врачанского ревкому. На чолі загону бився в Фердінанді і його околицях, але потім під атаками урядових військ загін відступив за кордон. За участь у повстанні був двічі заочно засуджений болгарською владою до страти. Проживав в якості політемігранта в Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців і в Австрії, продовжував партійну роботу, за завданням Центрального комітету БКП нелегально жив і працював в Болгарії з травня 1924 по січень 1925 року, виконуючи завдання з відновлення партійних організацій.

У жовтні 1925 року за рішенням партії емігрував в Радянський Союз, де вступив до Червоної Армії і був направлений вчитися в академію. У 1929 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Після закінчення академії стажувався на посаді командира роти в 151-му стрілецькому полку 51-ї Перекопської стрілецької дивізії Київського військового округу (Одеса). Із січня по жовтень 1930 року — начальник штабу 239-го стрілецького полку в Слов'янську. У 1930 — липні 1931 року навчався на Військово-хімічних академічних курсах в Москві. З липня 1931 року служив у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе як викладач, а потім старший керівник кафедри хімічного захисту. У листопаді 1934 року направлений в розпорядження Розвідувального управління Штабу РККА. З квітня 1935 року знову нелегально працював в Болгарії по лінії військової розвідки. З 1936 по 1937 році брав участь в громадянській війні в Іспанії, будучи заступником командира 12-ї інтернаціональної бригади, 45-ї інтернаціональної дивізії, начальником і інструктором бази формування інтернаціональних бригад в Альбасете. У лютому 1936 року був обраний членом Політбюро ЦК БКП. З 1937 року працював в Комінтерні, був викладачем Міжнародної ленінської школи Комінтерну, заступником завідувача і з 1942 року завідувачем відділом кадрів Виконкому Комінтерну (до його розпуску в 1943 році).

Під час Німецько-радянської війни в 1941 році брав участь у створенні Окремої мотострілкової бригади особливого призначення (ОМСБОН) НКВС СРСР, де формував підрозділи з числа болгар-емігрантів. Займався також підбором людей для роботи в розвідувальних органах за кордоном. Член Закордонного бюро ЦК БКП.

Після успішної Болгарської операції 1944 року повернувся в Болгарію, де в листопаді 1944 року очолив військовий відділ ЦК Болгарської робітничої партії (комуністів). У перші 15 років після приходу комуністів до влади в Болгарії був одним провідних діячів в керівництва комуністичної партії і країни. З листопада 1946 до травня 1950 року — міністр народної оборони Народної республіки Болгарія . З травня 1950 до своєї смерті в листопаді 1958 року — голова Президії Народного Зборів НРБ. Депутат всіх складів Народних зборів Болгарії до своєї смерті.

Похований на Центральному кладовищі Софії.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. После ряда реорганизаций и смен наименования в итоге эта партия получила название Болгарская коммунистическая партия.

ЛітератураРедагувати

  • Соловьев Д. Ю. Красная Армия. Полковники 1935—1945. Том 16. — М., 2019.
  • Ташев Ташо. Министрите на България 1879—1999. — София, АИ «Проф. Марин Дринов», Изд. на МО, 1999. — ISBN 978-954-430-603-8 / ISBN 978-954-509-191-9. — С.134–135.
  • Ташев Т., Недев С. Върховното ръководство и висшето командване на българската армия (1879—1999). — София, Университетско издателство «Св. Климент Охридски», 2000. — С.131.