Географія Сент-Вінсент і Гренадин

Держава Сент-Вінсент і Гренадини розташована в групі Навітряних островів, на південь від Сент-Люсії, на північ від Тринідаду і Тобаго та на захід від Барбадосу. З заходу омивається водами Карибського моря, зі сходу — Атлантичного океану (загальна протяжність берегової лінії острова Сент-Вінсент — 84 км).

Географія Сент-Вінсент і Гренадин
Географічне положення Сент-Вінсент і Гренадин
Географічне положення Сент-Вінсент і Гренадин
Географічне положення
Континент Північна Америка
Регіон Вест-Індія
Координати 13°15′ пн. ш. 61°12′ зх. д. / 13.250° пн. ш. 61.200° зх. д. / 13.250; -61.200
Територія
Площа 389 км² (204-те)
 • суходіл 100 %
 • води 0 %
Морське узбережжя 84 км
Державний кордон 0 км
Рельєф
Тип гористий
Найвища точка гора Суфрієр (1234 м)
Найнижча точка Карибське море (0 м)
Клімат
Тип тропічний
Внутрішні води
Найдовша річка Колонарія (8 км км)
Найбільше озеро Колонарія (8 км км²)
Інше
Природні ресурси гідроенергія, родючі ґрунти
Стихійні лиха тропічні циклони, активний вулканізм
Екологічні проблеми забруднення вод

До складу території входять відносно великий острів Сент-Вінсент і близько 30 дрібних островів, які входять до групи Північні Гренадини (Бекія, Мюстік, Пті-Мюстік, Кануан, Пті-Кануан, Балісо, Саван, Юніон, Меро, Палм-Айленд, Пті-Невіс, Іль-ля-Кватре, Піджен-Айленд тощо), а також рифів Тобаго. Загальна площа островів — 389,3 км, з них Сент-Вінсент — 344 км, Гренадини — 45,3 км. На найбільшому острові (Сент-Вінсент) проявляється сучасний вулканізм (вулкан Суфріер, 1234 м).

Назва ред.

Офіційна назва — Сент-Вінсент і Гренадини (англ. Saint Vincent and the Grenadines)[1]. Назва країни походить від назв однойменних островів. Острів Сент-Вінсент був відкритий 22 січня 1498 року Христофором Колумбом і названий ним на честь іспанського Святого Вікентія Сарагоського в день поминання якого ця подія і сталася[2]. Архіпелаг Гренадини названі на честь південноіспанського міста Гранада[2].

Географічне положення ред.

Сент-Вінсент і Гренадини — північноамериканська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Острови лежать в групі Навітряних островів Малих Антильських островів[3]. Сент-Вінсент і Гренадини на заході омивається водами Карибського моря, на сході — водами Атлантичного океану[3]. Загальна довжина морського узбережжя 84 км[4].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[6][4].

Столиця ред.

Столицею держави є місто Кінгстаун[7].

Час ред.

Час у Сент-Вінсенті і Гренадинах: UTC-4 (-6 годин різниці часу з Києвом)[8].

Корисні копалини ред.

Надра Сент-Вінсент і Гренадин не багаті на корисні копалини, розвідані запаси і поклади відсутні[9].

Вулканізм ред.

Рельєф ред.

Острів Сент-Вінсент має вулканічне походження. Узбережжя Сент-Вінсенту утворене неширокою низовиною, причому з навітряного боку воно дуже скелясте, тоді як підвітряний бік утворений величезною кількістю майже плоских піщаних берегів і заток.

Північна третина острова зайнята величезним гірським масивом, утвореним схилами активного вулкана Суфрієр (1234 м). Це один із найдавніших вулканів регіону — його вік визначається орієнтовно в 60 млн років, тільки за нашу еру він вивергався як мінімум уже 160 разів. Останнім часом виверження Суфрієра відбувалися в 1718, 1812, 1902 і 1979. На південь від нього розташований ланцюг з конусів погаслих вулканів, що поступово знижуються. Його схили (круті західні й більш пологі східні) покриті густими вологими тропічними лісами, а численні гірські потоки утворюють складну систему річок і озер (навіть у кратері є невелике вулканічне озеро). Багато річкових потоків були перервані вулканічною діяльністю, тому на схилах часто зустрічаються «сухі річки», русла яких були перегороджені потоками лави.

Центральна частина острова вкрита лісами, утворена вона невисокими вибалками гірських масивів, порізаних глибокими й родючими долинами, багато які з них увінчані конусами бокових жерл Суфрієра, на зразок долини Месопотамія і піку Бономм (970 м), що обмежує її з півночі.

Пляжі острова вкриті чорним вулканічним піском; виняток становлять білі піщані пляжі на південному краї острова. Острови архіпелагу Гренадини невеликі за розміром, вони також мають вулканічне походження. Ця група крихітних скелястих островів і рифів, що тягнуться від головного острова на південь, ледве височить над поверхнею води (максимальна висота групи — 6 м). Найбільший з них — Бекія, має площу всього 18 км², а найменший — безіменний риф між Каріока і Юніоном — усього 1,5 м². Рослинність тут загалом трав'яниста. Багато з островів Гренадин сухі й покриті лише чагарником, і мало з них мають власні джерела прісної води або постійне населення. Часто облямовані кораловими рифами.

Узбережжя ред.

Острови ред.

Клімат ред.

Клімат тропічний пасатний, вологий. Середньомісячні температури мало міняються протягом року й коливаються в межах від 24 до 28 °C. Середньорічна кількість опадів від 1500 мм (на південно-східному узбережжі) до 3750 мм (на схилах гір, особливо в північній частині). Найбільша кількість опадів (до 70 %) випадає в період з травня-липня по листопад. Липень — найвологіший місяць року, в цей час дощі йдуть у середньому близько 26 днів. Часто налітають і сильні урагани, 2010 року ураган Томас викликав руйнування і людські жертви на острові Вінсент. Сухий сезон триває з грудня по квітень-червень, а квітень вважається найсухішим місяцем року — не більше шести дощових днів.

Внутрішні води ред.

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 10 км² зрошуваних земель[4].

Річки ред.

Річки країни належать басейну Атлантичного океану.

Озера ред.

Ґрунти ред.

Рослинність ред.

Земельні ресурси Сент-Вінсент і Гренадин (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 25,6 %,
    • орні землі — 12,8 %,
    • багаторічні насадження — 7,7 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 5,1 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 68,7 %;
  • інше — 5,7 %[4].

Тваринний світ ред.

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Антильської підобласті Неотропічної області[10].

Охорона природи ред.

Сент-Вінсент і Гренадини є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[4]:

Стихійні лиха та екологічні проблеми ред.

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: урагани; активний вулканізм, вулкан Суфрієр на острові Сент-Вінсент[4].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

  • забруднення вод навколо острова сміттям з яхт і туристичних суден, у деяких місцях заборонено плавати.

Фізико-географічне районування ред.

У фізико-географічному відношенні територію Сент-Вінсент і Гренадин можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Котляков В. М., 2006.
  2. а б Поспелов Е. М., 2005.
  3. а б Атлас світу, 2005.
  4. а б в г д е ж Saint Vincent and the Grenadines, Geography. Factbook.
  5. а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Кінгстаун. Вікіпедія (укр.). 5 квітня 2022. Процитовано 18 травня 2023.
  8. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 12 April. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  9. Північна Америика // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
  10. ФГАМ, 1964.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "WMO-members", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Література ред.

Українською ред.

Англійською ред.

  • (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
  • (англ.) Donovan, Steven K.; Jackson, Trevor A. (1994). Caribbean Geology: An Introduction. University of West Indies. с. 289. ISBN 9764100333.

Російською ред.

Посилання ред.