Генріх III (герцог Лімбурга)
Генріх III (нім. Heinrich III; бл. 1140 — 21 червня 1221) — четвертий герцог Лімбурга у 1167—1221 роках.
 | |
| Громадянство | Німеччина |
|---|---|
| Титул | герцог |
| Дата народження | 1167[1][2] |
| Дата смерті | 21 червня 1221 |
| Місце смерті | Керкраде |
| Місце поховання | Rolducd |
| Батько | Генріх II (герцог Лімбурга) |
| Мати | Mathilde von Saffenburgd[3] |
| Брат/сестра | Margaret of Limbourgd |
| У шлюбі з | Sofie von Saarbrückend |
| Дитина | Валеран II (герцог Лімбурга), Simon van Limburgd[3], Hendrik van Wassenbergd, Jutta van Limburgd[3], Frederik van Limburg Graaf van Lummend[3][4], Maria van Limburgd[3], Gerard III van Limburg Graf von Wassenberg van Horne en Sprimontd[3] і Isabelle van Limburgd[3] |
| Рід | House of Limburgd |
| Рід діяльності | аристократ |
 Генріх III у Вікісховищі | |
Єдиний син герцога Генріха II і Матильди фон Заффенберг[5]. 1145 року втратив матір. Після смерті батька від чуми у Римі 1167 року спадкував герцогство Лімбург і графство Арлон. 1172 року почав війну проти Генріха IV, графа Люксембурга, за володіння в Намюрському маркграфстві. Проти Генріха III також виступив Балдуїн V, графа Ено. В результаті лімбурзьке військо зазнало поразки, а графство Арлон було сплюндровано. За мирною угодою переможений повинен був відшкодувати кошти графу Люксембургу за кривди, які він зробив йому.
У 1183 році, намагаючись збільшити свій вплив у Трірському архієпископстві, підтримав вибір папи римського Луція III на посаду архієпископа Фольмара фон Кардена, що суперечило прагненню імператора Фрідріха I, який висував кандидатуру Рудольфа фон Віда. Ця боротьба спричинила тривалий конфлікт між прихильниками імператора і папства.
У 1189 році разом з Балдуїном V де Ено підтримав Жерара II, графа Лоона, у протистоянні з Генріхом I, герцогом Брабанту, що також був небожем Генріха III. Приводом для конфлікту став продаж піклування над Сент-Трейденом, який раніше входив у посаг Маргарити (матері герцога Брабанту і сестри герцога Лімбургу) графу Лоона. Проте Генріх III не відігравав провідної ролі у бойових діях. Невдовзі разом із сином Валераном вирушив у Третій хрестовий похід окремо від армії імператора Фрідріха I. Біля Акри доєднався до армії Річарда І, короля Англії
1191 року уклав з небожем мир, за яким до Генріха I відходили аллоди в Арлоні і Герцогенраті. Того ж року разом з провідними сусідніми світськими й церковними феодалами виступив на підтримку полоненого англійського короля |Річарда I, внаслідок чого імператору довелося вгамувати політичні амбіції та вдовольнитися викупом за бранця.
1192 року підтримав кандидатуру небожа Альбрехта I (молодшого брата герцога Брабанту) на посаду єпископа Льезького. Іншим кандидатом був двоюрідний брат Балдуїна V — Альбрехт Ретельський, архідиякон Льєжа. Проте вибір імператора Генріха VI впав на Лотаря Гостадського. У 1192 році Альбрехт I був убитий прихильниками Генріха VI, який призначив Лотара єпископом. Незабаром той був змушений тікати. Знайти наступника в єпископстві було складно, оскільки існувало кілька протиборчих партій. Генріх III сприяв обранню єпископом свого молодшого сина Симона, якому тоді було лише 16 років. 1193 року Симон був підтверджений князем-єпископом Льєжа імператором Генріхом VI, який намагався пом'якшити ситуацію. Але це обрання викликало новий конфлікт Генріха III з Балдуїном V, графом Ено, що підтримував Альбрехта Ретельського. Той з прихильниками вирушив до Риму зі зверненням до папи римського Целестину III. Туди також прибули прихильники вигнаного Лотара Гостадського. Зрештою Папський престол визнав обрання Симона недійсним через його молодий вік та призначив проведення нових виборів. У 1195 році за рішенням папи Альбрехт III фон Квік став єпископом Льєжа, а Симон був призначений кардиналом.
Під час цих подій підтримав Генріха IV, графа Люксембургу, у боротьбі з Балдуїном V де Ено за маркграфство Намюр. 1 серпня 1194 року у битві при Новіль-сюр-Меень Генріх III зазнав поразки від армії графа Ено, внаслідок чого потрапив у полон. Після повернення у свої володіння у 1196/1197 році брав участь у повстанні проти імператора Генріха VI.
Після смерті імператора брав участь у виборі німецьким королем Філіппа Швабського. У 1206 році на боці імператора він брав участь у битві при Вассенберзі, в якій армія претендента Оттона Брауншвейзького зазнала поразки[6]. 1208 року після загибелі Філіппа герцог Лімбургу перейшов на бік Оттона.
У 1212 році спільно з Генріхом I, герцогом Брабанта, виступив проти Гуго де П'єрпона, єпископа Льєжа, в якого оскаржували графство Моа. Союзникам вдалося захопити та пограбувати Льєж, але зрештою вони відступили. 1213 року Генріх III перейшов на бік єпископа Льєжу, спільно з яким вдерся до Брабанту. На рівнині Степ брабантські війська були знищені. За цим підтримав імператора Фрідріха II у протистоянні з Герхардом III, графом Гелдерну. 27 липня 1214 Генріх III був учасником битви при Бувіні, що закінчилося поразкою Оттона IV.
Помер 1221 року. Йому успадкував другий син Валеран II.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #136720811 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Hendrik III van Limburg — 2009.
- ↑ а б в г д е ж Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713
- ↑ Loud & Schenk 2017, p. xxix.
- ↑ Baldwin 2002, p. 41.
ДжерелаРедагувати
- Baldwin, John W. (2002). Aristocratic Life in Medieval France: The Romances of Jean Renart and Gerbert de Montreuil, 1190—1230. The Johns Hopkins University Press.
- Heinrich Neu: Heinrich III.. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 8, Duncker & Humblot, Berlin 1969, ISBN 3-428-00189-3, S. 367 (
- Detlev Schwennicke: Europäische Stammtafeln Band I.2 (1999) Tafel 229.
- Loud, Graham A.; Schenk, Jochen, eds. (2017). The Origins of the German Principalities, 1100—1350: Essays by German Historians. Routledge.
- Tobias Weller: Die Heiratspolitik des deutschen Hochadels im 12. Jahrhundert. (= Rheinisches Archiv. Bd. 149). Böhlau, Köln u. a. 2004, ISBN 3-412-11104-X.