Відкрити головне меню

Генріх Горст (?, Гронінген — 1612, Познань) — скульптор епохи Ренесансу.

Генріх Горст
Народився
Гронінген, Q2039165?, Голландська республіка
Помер 1612
Познань, Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Діяльність скульптор

БіографіяРедагувати

Походив із міста Гронінген у Нідерландах. 14 листопада 1573 року вперше згадується у книгах львівського магістрату. 1585 року прийняв міське право. При цьому поручителем виступав Войцех Капінос.[1] Був членом цеху будівничих від його заснування у 1582 році. Мав цехове прізвисько «Згідливий». 1584 року обраний цехмістром. Брав участь у спорудженні дому Павла Кампіана на площі Ринок та родинної усипальниці Кампіанів при латинському катедральному соборі. Особисто возив свої роботи до Кракова і Познані. Скульптору приписується авторство надгробка св. Яцка у Краківському домініканському костелі (перероблений на сталлі — фактично втрачений). Єдина підписана робота Горста — двоярусний стінний надгробок Миколая та його сина Ієроніма Сенявських у костелі-каплиці Бережанського замку, виготовлений між 1582 і 1586 роками. Містить гмерк митця і монограму «HHZ» (Генріх Горст Згідливий). Там же розташований надгробок Яна Сенявського (помер 1583), датований 1584 роком. Владислав Лозинський приписував його Горстові. Мечислав Гембарович звертав увагу на нижчий рівень виконання фігури, відтак приписував Горсту лише архітектурну частину, а постать Сенявського пов'язував із Себастьяном Чешеком. Тадеуш Маньковський вбачав манеру учнів Горста. Володимир Любченко вважав автором невідомого скульптора італійської школи.

Від того ж року походять три надгробки представників роду Ґурків у місті Ку́рнік Великопольського воєводства (зокрема, Анджея, Лукаша, майже повністю втрачені). Початково приписувались на підставі контракту від 16 вересня 1584 року з познанським воєводою Станіславом Ґуркою, який не зберігся. 5 жовтня 1585 року, як різьбяр та громадянин Львова, записаний в актах суду Познані, де пояснював умови угоди.[2] Надгробки стилістично далекі від манери Горста, що скоріш за все вказує, що контракт не було виконано і роботи виконав інший скульптор. 1585 року виконав дві дерев'яні статуї (лат. Passionis, лат. Resurrectionis) для одного з костелів Замостя. В його роботах відчутний вплив надгробкової пластики (1550—1570 роки) митця-маньєриста Якуба Колійна з Утрехта.

1586 року виїхав, залишивши уповноважених для нагляду за своїми справами у Львові. Від 1589 року проживав у Познані. 1591 року прийняв там міське право (громадянство). В 1593 році уклав контракт на виконання пранґера (стовпа ганьби) перед ратушею в місті, який не був виконаний. 1598 року виконав цимборій і герби до вівтаря познанського костелу святого Мартина (не збереглись). Мав дім на Новій Гроблі. Був одружений з Барбарою (прізвище невідоме, померла 1641 р.). Мав доньку Анну, дружину (другий її шлюб) познанського художника Станілава Коссьоровича, сина Лукаша (вбитий у 1612 р.).

ПриміткиРедагувати

  1. Betlej A. Kościół p. w. Św. Andrzeja i klasztor OO. Bernardynów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków: Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 60. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-63463-02-1.
  2. Lepiarczyk J., Mika M. Horst (Horszt, Horscht, Horstin, Horstyn, Horstain) Henryk (Endrych)… — S. 16.

ДжерелаРедагувати

  • Козицький А. Горст Генрик // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 563. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  • Любченко В. Ф. Львівська скульптура XVI—XVII століть. — Київ : Наукова думка, 1981. — С. 67—77.
  • Lepiarczyk J., Mika M. Horst (Horszt, Horscht, Horstin, Horstyn, Horstain) Henryk (Endrych) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1962—1964. — T. Х/1, zesz. 44. — S. 16—17.
  • Nestorow R. Kościół zamkowy P. W. Św. Trójcy w Brzeżanach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2007. — Т. 15. — S. 113—114.