Гауде́нцій, Гауде́нтій (дав.-гр. Γαυδέντιος, лат. Gaudentius) — давньогрецький теоретик музики, автор трактату «Вступ до гармоніки» (Εἰσαγωγὴ ἁρμονική).

Гауденцій
Діяльність теоретик музики

Проблема автора і датуванняРедагувати

Фактів біографії Гауденція невідомо. Можливо, ім'я його є римським прізвиськом (лат. gaudere — радіти). Верхня межа датування — VI століття н. е. (Гауденція згадує Кассіодор у своїх «Основах», він також запозичує деякі особливості наукових трактувань Гауденція). Нижня межа датування — II ст. н. е. — встановлюється досить приблизно, за схожістю викладеного в трактаті вчення з гармоніками Клеоніда і Нікомаха. Непрямим свідченням пізнього (елліністичного) датування трактату може служити згадка Гауденцієм того факту, що в його дні музиканти користуються тільки діатонікою, тоді як хроматика і енармоніка залишились у минулому. Т. Матісен (втім, без особливих на те підстав) датує Гармоніку Гауденція III—IV ст.[1]

ТрактатРедагувати

Своєрідність трактату Гауденція в тому, що він змішує аристоксенівську і піфагорійську лінії розвитку науки про музику в межах одного підручника. Піфагорійськими є (часткові) розрахунки монохорда в діатонічному і напруженому хроматичному родах[2], типова розповідь про винахід Піфагором чисел для основних музичних консонансів[3]. Однак Гауденцій зараховує до консонансів (подібно до Птолемея) і ундециму (кварту з октавою), що йде прямо врозріз з піфагорійською наукою[4].

За Аристоксеном він дає визначення звуку, інтервалу і описує (в загальних словах) адитивний поділ октави і півтону[5]. Однак, усупереч аристоксенівській традиції, Гауденцій включає в свій підручник глави про нотацію[6], а також точно описує ліму і апотому[7].

Ще одна особливість учення Гауденція — класифікація дитону і тритону як «парафонов» — інтервалів, що займають проміжне положення між консонансом і дисонансом[8]. Це твердження унікальне для античної музичної науки.

ПриміткиРедагувати

  1. Mathiesen T. Gaudentius // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. N.Y., L., 2001.
  2. Розрахунку енармоніки в Гауденція немає.
  3. Так звана «історія про Піфагора і ковалів», перше зафіксоване свідчення про яку належить Нікомаху.
  4. Піфагорійці вважали ундециму музичним консонансом, оскільки вона лежить у надчастковому (епімірному) відношенні, в числах у Гауденція — 24:9.
  5. При тому що аристоксенівські цитати майже дослівні, Гауденцій жодного разу не згадує Аристоксена.
  6. Аристоксен вважав трактування нотації справою негідною гармоніка, оскільки один і той самий символ (нотний знак) може реферувати будь-які ступені Повної системи, тобто нотація нічого не каже про модальні функції («динаміси»), тому для осягнення суті гармонії вона маргінальна.
  7. При цьому число для ліми (256:243) наведено, для апотоми — ні.
  8. У стандартній піфагорейській теорії дитон і вже поготів тритон — дисонанси, оскільки вони містяться в «немузичних» числах.

БібліографіяРедагувати

  • Gaudenti Philosophi Harmonica introductio, ed. C.Jan // Musici Scriptores Graeci. Lipsiae, 1895, pp.317-356 (критичне видання оригіналу).
  • Gaudence. Introduction harmonique / Traduction, commentaire par Charles Émile Ruelle // Collection des auteurs grecs relatifs a la musique. V. Paris: Firmin-Didot, 1895, p. 53-102 (французький переклад)
  • Σόλωνας Μιχαηλίδης. Γαυδέντιος ο φιλόσοφος // Εγκυκλοπαίδεια της αρχαίας Ελληνικής μουσικής, εκδ. Μ.Ι.Ε.Τ. Αθήνα, 1989, σελ.81.
  • La manualistica musicale greca: (Euclide), Cleonide, Nicomaco, Excerpta Nicomachi, Baccio il Vecchio, Gaudenzio, Alipio, Excerpta Neapolitana, a cura di Luisa Zanoncelli. Milano: Guerini Studio, 1990, p. 305—369 (грецький оригінал і італійський переклад).
  • Gaudentius. Harmonic introduction. [English translation with notes by Thomas Mathiesen] // Source readings in music history. Edited by Oliver Strunk. Revised edition by Leo Treitler. New York, 1998, pp.66-85 (англійський переклад).