Вікіпедія

Гаррієт Табмен

борчиня проти рабства та за соціальні реформи в США

Гаррієт Табмен (англ. Harriet Tubman, при народженні Арамінта Росс, англ. Araminta Ross, 1820(1820), округ Дорчестер, Меріленд — 10 березня 1913, Оберн, штат Нью-Йорк) — американська аболіціоністка, феміністка, суфражистка та соціальна реформаторка, національна героїня. Лише в 1850-х за 19 поїздок Підпільною залізницею звільнила понад 300 рабів і надихнула на втечу тисячі. Медсестра і розвідниця під час Громадянської війни 1861–1865. Канонізована англіканською церквою. На честь діячки названо астероїд 241528 Табмен.

Гаррієт Табмен
англ. Harriet Tubman
Ім'я при народженні англ. Araminta Ross
Прізвисько Moses of her people і Moses[1]
Народилася 1820(1820)
Дорчестер, Мериленд, США[2]
Померла 10 березня 1913(1913-03-10)
Оберн, Нью-Йорк, США[3]
·пневмонія
Поховання Кладовище Форт-Гіллd, Harriet Tubman graved і Оберн
Країна  США[4][5][6]
Національність афроамериканці[7][8][…]
Місце проживання Дорчестер
Оберн
Діяльність письменниця, медична сестра, правозахисниця, аболіціоністка, політична активістка, шпигунка, суфражистка, феміністка
Галузь аболіціонізм[10], права жінок[10] і право голосу[10]
Знання мов англійська[11]
Суспільний стан раб
Партія Республіканська партія США
Конфесія християнство[12]
У шлюбі з Джон Табменd[12]
Автограф
Нагороди
IMDb ID 10669232

Біографія ред.

В рабстві ред.

Арамінта Росс народилася 11-ю дитиною в родині рабів Гаррієт Грін і Бена Росса в 1820 році і виросла на фермі в графстві Дорчестер, Меріленд. Точна дата і місце народження невідомі.

Вже з 7 років працювала як прислуга та виконувала різну хатню роботу і доглядала за господарськими дітьми на сусідніх фермах. Потім стала працювати на плантації, як і решта її рідні.

У 13 років білий наглядач у магазині зажадав її допомоги в побитті раба-втікача. Коли Арамінта відмовилася і стала на шляху наглядача, той кинув у її голову двофунтову гирю. Від удару дівчинка ледь не загинула. Одужання тривало довгі місяці, травма непокоїла її все життя і навіть провокувала видіння.

У 24 роки одружилася з Джоном Табменом, вільним темношкірим. Але коли завела розмову про втечу з рабства на північ, чоловік навіть чути про це не хотів — погрожував здати її, що якщо вона спробує втекти. Однак вона побоювалася, що її продадуть у рабство далі на південь, і коли нарешті зважилася шукати щастя і втекти на північ у 1849 році, то зробила це зі своїми братами Беном і Генрі, таємно від чоловіка. Перша спроба втечі закінчилася провалом — брати, що втекли разом з Табмен, змусили її повернутися; успішною виявилася друга спроба.

Підземна залізниця ред.

Втікши у вересні 1849 року з рабства в штаті Меріленд на Північ, Арамінта Росс працювала покоївкою в готелях і клубах спочатку в Філадельфії (штат Пенсільванія), а пізніше в Кейп-Мей (Нью-Джерсі). Коли в 1851 році вона повернулася до чоловіка, то дізналася, що він одружився з іншою.

Вона включилася в аболіціоністський рух, витрачаючи значну частину заощаджень на справу викорінення рабовласництва. У грудні 1850 року вона допомогла втекти своїй племінниці і її малим дітям, яких збиралися продати на аукціоні. До цього часу вже був прийнятий Закон про рабів-утікачів, що дозволяв переслідувати і затримувати їх на територіях, де рабство було вже скасоване, що робило діяльність Табмен ще більш ризикованою.

Проте, з цього моменту вона почала здійснювати свої поїздки на південь з метою звільнення рабів. Активно брала участь у діяльності Підпільної залізниці, що нею темношкірих утікачів переправляли з південних штатів на Північ або в Канаду. До початку Громадянської війни вона звільнила своїх рідних, включаючи більшість братів і сестер.

Коли Гаррієт Табмен було всього 30, її вже називали «Мойсей» за здатність рятувати рабів. Всього в 1850-х вона здійснила 19 поїздок на Південь, особисто звільнивши більше 300 рабів і надихнувши на втечу тисячі. Рабовласники обіцяли велику грошову винагороду за її затримання (до 12 тисяч доларів), проте їм не вдалося схопити ні її, ні її підопічних — за її власними словами, у неї не було жодного провалу і вона «не втратила жодної людини».

Її перша біографка Сара Гопкінс Бредфорд наводила слова Табмен: «Для мене був тільки такий вибір, на який я мала право: свобода або смерть. Вибір був тільки такий: або свобода, або смерть. І якби у мене не було свободи, то у мене було б інше, тобто ніхто не спіймав би мене живою. Я буду боротися за свою свободу, поки вистачить сил. Я буду боротися за свободу, хоч би чого мені це коштувало».

Збройний шлях ред.

У квітні 1858 року познайомилася з аболіціоністом Джоном Брауном. Як стверджувала Табмен, напередодні його візиту в її будинок вона мала видіння уві сні. Браун високо цінував внесок Табмен, вважав її «кращою за всіх чоловіків, яких йому доводилося зустрічати» і звертався до неї не інакше, як «Генерал Табмен». Табмен поділяла його думку, що загальне звільнення рабів можливе лише збройним шляхом.

 
Гравюра із зображенням Табмен в формі періоду Громадянської війни

Залишаючись на зв'язку з Брауном, на зустрічі в Канаді в травні 1858 року дізналася про його намір зайняти федеральний арсенал у Гарперс-Феррі (Західна Вірджинія), після чого допомогла йому набирати добровольців, зброю і гроші для цієї мети і скласти план. Обізнаність про мережі повідомлення та постачання в прикордонних з Канадою штатах була для цієї справи безцінною.

Передбачалося, що Табмен з підмогою приєднаються до рейду Брауна, проте коли восени 1859 року він зі своїми людьми розраховували почати виступ, вони не змогли зв'язатися з Табмен. Вважається, що вона не змогла приєднатися до рейду 16 жовтня 1859 року через важку хворобу (за менш поширеною думкою, вона поділяла скепсис аболіціоніста Фредеріка Дугласа щодо дієвості плану Брауна або ж усе ще рекрутувала колишніх рабів в канадському штаті Онтаріо). Після страти Брауна Табмен говорила, що «Джон Браун не загинув на шибениці … Він не був звичайною людиною, в ньому був Господь» і «своєю смертю він зробив більше, ніж сотня людей своїм життям».

Громадянська війна ред.

В роки Громадянської війни 1861–1865 роки Гаррієт Табмен боролася в армії північних штатів проти рабовласників Півдня. Була медсестрою і розвідницею. Влітку 1863 року брала участь в рейді темношкірого партизанського загону, який звільнив 750 рабів.

Табмен довго намагалася випросити собі військову пенсію — 1800 доларів в якості простроченого платежу від федерального уряду, який відмовився визнати її ветеранський статус. Коли в 1899 році вона, нарешті, офіційно вийшла на пенсію, то гроші вона отримала не за свої особисті заслуги у війні, а як вдова Нельсона Девіса — ветерана громадянської війни, з яким одружилася у 1869 році.

Подальша боротьба ред.

 
Гаррієт Табмен в кінці 1860-х років

Після війни Гаррієт Табмен прожила ще понад 50 років, протягом яких часто була вимушена злидарювати, намагаючись прогодувати своїх батьків і численних родичів, а також велику кількість бездомних людей, які шукали притулок і їжу на її фермі в Оберні (штат Нью-Йорк), де вона мешкала з 1857 року. Незважаючи на це, вона також утримувала дві школи на Півдні для колишніх рабів. Будинок для літніх в Оберні Табмен змогла відкрити лише після тривалої боротьби з місцевими бюрократами у 1908 році.

Після війни Гаррієт Табмен продовжувала боротьбу проти поневолення афроамериканців і за рівні права для жінок. Вона брала участь у русі суфражисток поряд з Сьюзен Ентоні, виступаючи у Нью-Йорку, Вашингтоні та Бостоні з лекціями, в яких розповідала про свій приклад і внесок інших жінок в перемогу як свідоцтво рівності чоловіків і жінок. Була головною доповідачкою на першій зустрічі Федерації афроамериканських жінок у 1896 році.

У 1869 році було опубліковано її першу біографію «Сцени з життя Гаррієт Табмен» (англ. Scenes in the Life of Harriet Tubman), написану Сарою Гопкінс Бредфорд, що писала дитячі книги, викладала в недільній школі, яка збирала гроші для сім'ї Табмен і читала біблійні історії її старим батькам. У наступних редакціях назва була змінена на «Гаррієт Табмен — Мойсей свого народу» (англ. Harriet Tubman: The Moses of Her People).

На початку XX століття Табмен активно брала участь в житті Африканської методистської єпископальної церкви Сіону.

10 березня 1913 року Гаррієт Табмен померла від пневмонії у віці понад 90 років. Була похована на кладовищі Форт-Гілл з військовими почестями.

Пам'ять ред.

Через рік після смерті Гаррієт Табмен за вказівкою міської влади відкрили меморіальну дошку «Пам'яті Гаррієт Табмен».

Гаррієт Табмен внесена до Національної зали слави жінок США.

Табмен на банкнотах ред.

Див. також: Жінки на банкнотах

У 2016 році було прийнято рішення розмістити портрет Гаррієт Табмен на банкноті номіналом двадцять доларів замість президента Ендрю Джексона, колишнього работоргівця і прихильника жорсткої політики проти індіанського корінного населення[13]. Цю ідею запропоновала ініціативна група «Жінки на двадцятидоларових купюрах» (англ. Women On 20s), що ставила собі за мету у 2020 році відзначити сторіччя здобуття жінками виборчих прав портретом жінки на доларовій купюрі. За кандидатуру Табмен проголосувала більшість учасників інтернет-опитування, що дозволило їй обійти 14 інших кандидатур, включаючи Елеонору Рузвельт, Розу Паркс і першу жінку-вождя черокі Вілму Менкіллер. До цього на банкноті номіналом 20 доларів вже зображувалися жінки: богиня Свободи в 1863 році та Покахонтас в 1865 році. Але станом на 2021 рік не було прийнято ніяких конкретних кроків для реалізації цього рішення[14].

Канонізація ред.

Англіканська свята. Її пам'ять разом з Елізабет Кеді Стентон, Амелією Блумер і Сожурне Трус у календарі святих Єпископальної церкви вшановується 20 липня[15].

Примітки ред.

  1. ↑ http://www.harriet-tubman.org/moses-underground-railroad/
  2. ↑ A century after Harriet Tubman died, scholars try to separate fact from fiction / S. Buzbee — Washington: Fred Ryan, 2013. — ISSN 0190-8286; 2641-9599
  3. ↑ JSTOR — 1995.
  4. ↑ http://www.nytimes.com/2003/11/08/opinion/where-the-streets-have-too-many-names.html
  5. ↑ http://www.nytimes.com/2007/06/24/books/review/Bell.html
  6. ↑ http://www.nytimes.com/2007/06/24/books/review/Bell.html?pagewanted=print
  7. ↑ Phillips G. O. African American Leaders of Maryland: A Portrait Gallery — Baltimore: MdHS, 2004. — 155 p. — ISBN 978-0-938420-69-9
  8. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
  9. ↑ BlackPast.org — 2004.
  10. ↑ а б в Czech National Authority Database
  11. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  12. ↑ а б Larson K. C. http://www.harriettubmanbiography.com/harriet-tubman-biography.html
  13. ↑ Harriet Tubman in the $20 Bill : Harriet Tubman. Процитовано 10 березня 2023.
  14. ↑ When will Harriet Tubman adorn the $20 bill?. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 10 березня 2023.
  15. ↑ Lesser Feasts and Fasts 2018 (англ.). Church Publishing, Inc. 17 грудня 2019. ISBN 978-1-64065-235-4.

Джерела ред.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гаррієт Табмен


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гаррієт_Табмен&oldid=40234610