Гарба́[1] (тур. araba, крим. араба, каз. і тат. арба, що не мають загальноприйнятої етимології)[2] — високий віз, двоколісний (у Середній Азії) чи чотириколісний (на Кавказі і півдні України) для перевезення снопів, соломи, сіна. Здавна необхідне знаряддя селянського господарства; в Україні в гарбу запрягали звичайно волів, в інших місцевостях використовували і коней. Зазвичай не мала ресор, але в разі їхньої наявності називалася в Туреччині яйли́-араба́ чи просто яйли (тур. yaylı araba, yaylı).

Гарба в Томарзі, Центральна Туреччина.
Види гарб
Малюнок зі статті «Арба» у «ВЕС»
Див. також: Арба (значення)

У Середній Азії візника на гарбі називають арбакеш (від тадж. аробакаш)[3].

Гарби використовувалися багатьох країнах Азії (Туркестані, Туреччині, Китаї), також на Кавказі та на півдні сучасних Росії та України. У Західній Європі вози такого типу майже не зустрічалися, винятком є Франція, де на початку XVIII століття існував повіз у вигляді двох довгих підток на осі, з драбинчастим кузовом, передні кінці підток виступали допереду і служили голоблями. На межі XIX—XX століть виділяли так види гарб: кримська гарба (з вилоподібним війям і ярмом, схожа на традиційний український віз, тільки двоколісна); туркестанська і бухарська гарби (з підтоками-голоблями для корінного коня і можливістю підпрягання додаткового за допомогою посторонків, з дуже великими, бл. 180 см діаметром, колесами, які полегшували переїзд через арики, а візник розміщався верхи); китайська гарба (дуже грубої роботи, з колесами з 2 скріплених хрестоподібно дощок, проміжки між кінцями яких закривалися дерев'яними клинами, з жорстким кріпленням коліс до осі).

На Кавказі гарба (з колесами без спиць) використовувалася ще на початку XX століття.

Згадки в художніх творах і культуріРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Гарба // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  3. Арбакеш — извозчик. infobank.kz [Архівовано 2 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  4. Жайворонок, 2006, с. 131.

ДжерелаРедагувати