Ганс Еміль Ріхард фрейхерр фон Функ (нім. Hans Emil Richard Freiherr von Funck; нар. 23 грудня 1891, Аахен — пом. 14 лютого 1979, Фірзен) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал танкових військ Вермахту (1944). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям (1943). Учасник Першої та Другої світових війн; командував з'єднаннями і об'єднаннями.

Ганс фон Функ
Hans von Funck
Hans von Funck.jpg
Народження 23 грудня 1891(1891-12-23)
Німецька імперія Аахен, Рейнська провінція
Смерть 14 лютого 1979(1979-02-14) (87 років)
Німеччина Фірзен, Північний Рейн-Вестфалія
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Імперська армія Німеччини Райхсгеер
Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Сухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військ кіннота
танкові війська
Роки служби 19141945
Звання General (Wehrmacht) 1.svg Генерал танкових військ
Формування 3-тя танкова дивізія
Командування 5-та легка дивізія
7-ма танкова дивізія
XXIII армійський корпус
XXXXVII танковий корпус
7-ма армія
Війни / битви
Титул Барон
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Ганзейський Хрест (Гамбург)
За поранення (нагрудний знак)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За Іспанську кампанію»
Військова медаль (Іспанія)
Золотий Іспанський Хрест з мечами
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Нагрудний знак «За танкову атаку»

БіографіяРедагувати

Ганс Еміль Ріхард фрейхерр фон Функ народився 23 грудня 1891 року в місті Аахен у прусській Рейнській провінції в родині голови тамтешнього місцевого правління Пауля Йоханнеса фон Функа та його дружини Марі (уроджена фон Лютцов). Закінчив гімназію в Кошліні. З 1911 року до літа 1914 року Ганс вивчав право в Грайфсвальді та Фрайбурзі.

3 серпня 1914 року, відразу після вступу Німецької імперії у війну, полишив навчання в університеті та поступив фанен-юнкером до запасного ескадрону 1-го Бранденбурзького драгунського полку № 2 (нім. 1. Brandenburgischen Dragoner-Regiments Nr. 2) у Шведті.

З 11 жовтня 1914 року разом з полком прибув на Західний фронт, де взяв участь у бойових діях. Напередодні Різдва був поранений. Після госпіталізації та одужання продовжив службу в 2-му драгунському полку. 18 червня 1915 року став лейтенантом. Протягом війни воював на різних посадах у кавалерійських частинах німецької армії, командував ескадроном. Війну завершив командиром 3-ї роти 11-го кулеметно-снайперського батальйону[1].

Після війни залишився у лавах прикордонної стражі Веймарської республіки. Брав участь у сутичках на східних кордонах країни. Був поранений. Потім продовжив службу у рейхсвері. Командував підрозділами та частинами кінноти, інженерних військах, військах зв'язку, гірської піхоти тощо. 16 серпня 1936 року призначений начальником оперативного відділу IV корпусу, а вже за місяць переведений до Люфтваффе, де пробув нетривалий строк. 30 листопада 1936 року здобув посаду військового аташе при посольстві Німеччини в Іспанії. Пробув на дипломатичній роботі три роки, до того ж одночасно був військовим аташе при німецькій амбасаді в Португалії з серпня до жовтня 1939 року[1].

15 жовтня 1939 року повернувся із закордонного відрядження, одночасно отримав призначення на посаду командира 5-го танкового полку 3-ї танкової дивізії. Під час Французької кампанії танковий полк оберста фон Функа діяв у складі XVI моторизованого корпусу генерала Гепнера. Фон Функ командував частиною під час боїв на каналі Альберта і в боях на південь від Брюсселя, а також в переслідуванні противника після падіння Дюнкерка на захід від Парижа, що завершилося капітуляцією Франції.

У листопаді 1940 року Ганса фон Функа призначили замість Фрідріха Кюна командиром 3-ї танкової бригади своєї дивізії[1]. А вже на початку 1941 року він став командиром 5-ї легкої дивізії, що готувалася до відправлення до Північної Африки. Протягом місяця Функ займався комплектуванням, оснащенням та формуванням нового з'єднання, зокрема підготовлював танкові частини до перекидання морем в Африку, але 14 лютого 1941 року його призначили на заміну Ервіну Роммелю командиром 7-ї танкової дивізії, що входила до XXXIX моторизованого корпусу генерала танкових військ Рудольфа Шмідта, який готувався до вторгнення до СРСР.

22 червня 1941 року, з початком операції «Барбаросса», 7-ма танкова дивізія вторглася до Радянського Союзу. Діючи в першому ешелоні 3-ї танкової групи генерал-полковника Германа Гота, дивізія фон Функа прорвала прикордонні позиції радянських військ, вела бої з оточеними військами під Мінськом, на «лінії Сталіна», на переправах через Західну Двіну, під Смоленськом, на переправах через Дніпро, під Вітебськом, Вязьмою, Клином і Москвою.

15 липня 1941 року Ганс фон Функ був удостоєний Лицарського хреста Залізного хреста № 356 за вміле керівництво дивізією та здобуті бойові успіхи.

У ході боїв на Східному фронтові дивізія фон Функа здобула багато перемог. Так, до 13 жовтня лише один 78-й танковий артилерійський полк доповів про знищення 263 радянських танків, 124 польових гармат, 69 протитанкових гармат, 760 вантажівок, 48 дотів, 4 літаків, 5 складів боєприпасів, 6 паровозів і бронепоїздів. Разом з цим, втрати німецької дивізії також були вельми високі. ДО 15 листопада дивізія втратила 290 осіб загиблими, 783 пораненими і 45 полоненими або зниклими безвісти — всього 1118 людей[2].

 
Прорив німецької 3-ї танкової групи до Мінська. 24-28 червня 1941

Втім, найбільших втрат танкова дивізія генерал-майора Ганса фон Функа зазнала взимку 1941/42 року, коли розпочався стратегічний контрнаступ Червоної армії під Москвою. За штатом чисельність кожного батальйону становила близько 700 осіб. Але, на 23 січня в I батальйоні 6-го моторизованого полку в строю залишалося всього 5 офіцерів, 25 унтер-офіцерів і 161 рядовий. У II батальйоні того ж полку було всього 17 офіцерів, 72 унтер-офіцери і 328 рядових, а II батальйон 7-го моторизованого полку скоротився до 7 офіцерів, 54 унтер-офіцерів і 293 рядових. На якийсь момент у 25-м танковому полку залишалося всього п'ять боєздатних танків: чотири Pz-38 (t) і 1 Pz IV, а основна частина особового складу була кинута в бій у вигляді зведеного піхотного підрозділу[2].

Втягнувшись (разом з іншими силами 9-ї армії) в безжальні бої на Ржевському виступі, II батальйон 6-го моторизованого полку поніс такі втрати, що його довелося розформувати, так само як і один з танкових батальйонів. У 25-му танковому полку залишилося всього чотири роти, а до складу 7-го мотоциклетного батальйону ввели залишки 37-го розвідувального батальйону.

Загалом за період з 22 червня 1941 року до 23 січня 1942 роки 7-ма танкова дивізія втратила 2 055 чоловік убитими, 5 737 — пораненими, 313 — зниклими безвісти і полоненими і 1 089 — хворими (в основному з обмороженнями чи хворобами, які переносяться вошами). Всього втрати склали 9203 людини, в тому числі 336 офіцерів (на початок кампанії дивізія нараховувала близько 400 офіцерів і 14 000 нижніх чинів). На 27 травня в дивізії фон Функа залишалося всього 8589 офіцерів і нижніх чинів, більшість з яких прибули в дивізію вже після початку кампанії[2].

У травні 1942 року з огляду на високі втрати в живій силі дивізія була відведена в Південну Францію для відпочинку і поповнення. Тут вона нарешті отримала сучасні танки німецького виробництва, включаючи 35 Pz IIIJ і 30 Pz IVG. Одночасно був розформований штаб 7-ї моторизованої бригади.

У листопаді того ж року дивізія взяла участь в окупації вішістської Франції, дійшовши до Марселя і Тулона.

У грудні 1942 року після оточення німецьких військ під Сталінградом танкова дивізія генерала фон Функа була перекинута на південну ділянку Східного фронту і перебувала в ролі резерву групи армій «Дон». Після провалу спроби визволити 6-ту армію з котла, німецькій дивізії довелося битися на річці Донець та в Східній Україні в районі Артемівська. Згодом Ганс фон Функ організовував відбиття потужного наступу радянських військ у напрямку на Ростов-на-Дону. Зимову кампанію 1942/1943 року дивізія починала з 95 танками, з яких 20 були абсолютно застарілих моделей. За період з 7 січня по 27 лютого 1943 року, за час найактивніших боїв, дивізія знищила або захопила 354 радянських танки, 124 гармат, 276 протитанкових гармат, 70 мінометів, 414 вантажівок і інше спорядження. Втрати самої дивізії склали 12 танків[2].

Пізніше дивізія вела бої під Ізюмом і під Харковом. Особливо важкі втрати дивізія понесла під час операції «Цитадель» — останнього наступу Гітлера на Східному фронті. Дивізія фон Функа діяла у складі III танкового корпусу генерала танкових військ Брайта у першому ешелоні 1-ї танкової армії, вела бої під Харковом. До кінця битви в строю залишилося 15 танків, а особового складу вистачало не більше ніж на три батальйони. Після битви на Курській дузі 7-ма танкова дивізія була перетворене на бойову групу.

20 серпня 1943 року генерал-лейтенант фон Функ за станом здоров'я пішов з посади командира 7-ї танкової дивізії, прокомандувавши нею більш ніж два роки у найсуворіших умовах війни на Східному фронті, й був виведений до резерву фюрера.

7 грудня 1943 року його відкликали з резерву та призначили командиром XXIII армійського корпусу 9-ї армії, що тримав оборону на відносно спокійній ділянці німецько-радянського фронту на оршансько-вітебському напрямку.

З березня 1944 року генерал Ганс фон Функ очолив XXXXVII танковий корпус, який відступав під тиском радянських військ на заході України та в Молдові, а потім протистояв спробам Червоної армії прорвати оборону на півночі Румунії та вийти на оперативний простір і вийти на Балкани.

У боях проти сил 2-го та 3-го Українських фронтів корпус генерала фон Функа зазнав величезних втрат і у травні 1944 року був перекинутий на північ Франції на відновлення боєздатності.

З червня 1944 року XXXXVII танковий корпус, що перебував у складі сил 7-ї армії, бився у Нормандії, потім відступав на схід Франції, бої в Лотарингії. 5 вересня 1944 року через погіршення здоров'я в наслідок старих поранень, генерал фон Функ був замінений на посаді командира XXXXVII танкового корпусу генерал-лейтенантом Генріхом фон Лютвіцем і відкликаний до резерву фюрера.

28 лютого 1945 року звільнений у відставку з лав збройних сил за станом здоров'я. Однак 8 травня 1945 року був взятий у полон радянськими військами і перебував військовополоненим до 1955 року, доки не був звільнений 9 жовтня 1955 року разом з багатьма іншими німецькими генералами, офіцерами і солдатами.

14 лютого 1979 року генерал Ганс фон Функ помер у місті Фірзен, у західнонімецькій землі Північний Рейн-Вестфалія.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Beevor, Antony (2009). D-Day: The Battle for Normandy. London: Viking. ISBN 978-0-670-88703-3.(англ.)
  • Thomas, Franz (1997). Die Eichenlaubträger 1939—1945 Band 1: A–K. Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 978-3-7648-2299-6.(нім.)
  • Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Patzwall, Klaus D.; Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 978-3-931533-45-8.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
Джерела
Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
сформована
 
командир 5-ї легкої дивізії

1 січня — 7 лютого 1941
Наступник:
генерал-майор
Йоганес Штрейх
Попередник:
генерал-майор
Ервін Роммель
 
командир 7-ї танкової дивізії

14 лютого 1941 — 18 листопада 1942
Наступник:
оберст
Ніколаус фон Ворман
Попередник:
оберст
Ніколаус фон Ворман
 
командир 7-ї танкової дивізії

9 грудня 1942 — 16 серпня 1943
Наступник:
оберст
Вольфганг Гласемер
Попередник:
генерал від інфантерії
Йоганнес Фріснер
командир XXIII армійського корпусу
7 грудня 1943 — 2 лютого 1944
Наступник:
генерал-лейтенант
Отто Тіеманн
Попередник:
генерал-лейтенант
Ніколаус фон Ворман
командир XXXXVII танкового корпусу
5 березня — 5 вересня 1944
Наступник:
генерал-лейтенант
Генріх фрейхерр фон Лютвіц
Попередник:
СС-оберстгруппенфюрер
Пауль Гауссер
 
командувач 7-ї армії (ТВО)

21 — 24 серпня 1944
Наступник:
генерал танкових військ
Генріх Ебербах