Відкрити головне меню

Бек Ганс-Ґеорг (Hans-Georg Beck) (18.02.1910 — 25.05.1999) — відомий німецький візантиніст.

Ганс-Ґеорг Бек
нім. Hans-Georg Beck
Народився 18 лютого 1910(1910-02-18)[1][2]
Шнайцльройт, Берхтесґаден, Верхня Баварія, Баварія, Німецька імперія[1]
Помер 25 травня 1999(1999-05-25)[1][2] (89 років)
Мюнхен, Німеччина[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність філолог, історик, богослов, викладач університету, візантолог
Володіє мовами німецька[2]
Заклад Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Членство Баварська академія наук
Посада член Афінської академії наук[d]
Нагороди
орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» хрест командора ордена за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччиною

Зміст

БіографіяРедагувати

Ганс-Ґеорг Бек народився у 1910 році в Шнайцльройті у Баварії. У 1929 році закінчив гімназію в Етталі.
У 1930 році розпочав вивчати філософію, богослов'я і візантиністику в Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана. У 1936 році Ганс-Ґеорг Бек захистив докторську дисертацію з богослов'я на тему «Провидіння та предистинація у візантійській богословській літературі» (Vorhersehung und Vorherbestimmung in der theologischen Literatur der Byzantiner) у Мюнхенському університеті (опублікована у 1937 році в Римі як 114 том серії Orientalia Christiana Analecta). У 1949 році Бек захистив габілітаційну працю «Теодор Метохіт: криза візантіського світогляду у XIV столітті» (Theodoros Metochites. Die Krise des byzantinischen Weltbildes im 14. Jahrhundert) на філософському факультеті Мюнхенського університету. Ця праця отримала високу оцінку серед візантиністів.

У 1956 році стає позаштатним професором. У 1959—1975 роках працював професором на кафедрі візантиністики та новогрецької філології Мюнхенського університету. Ганс-Ґеорг Бек обіймав посаду декана філософського факультету у 1962—1963 роках. Вчений був віце-президентом гуманітарних дисциплін Німецької дослідницької асоціації (1965—1968) та членом наукової ради при федеративному уряді Німеччини (1968). Бек брав активну участь у створенні німецького навчального центру у Венеції і обіймав посаду президента цього центру у 1970—1984 роках. За активну громадську діяльність Ганс-Ґеорг Бек отримав Великий хрест за заслуги перед німецькою державою (1981) і Баварський орден Максиміляна у галузі наук та мистецтва (1988).

Ганс-Ґеорг Бек був членом багатьох національних Академій наук та наукових товариств. У 1962 році він став дійсним членом Баварської Академії наук, в якій очолював комісію з питань видання «Корпусу грецьких актів» та комісію з патристики. У 1966 році обраний членом-корреспондентом Австрійської Академії наук, 1975 року стає іноземним членом Афінської Академії, у 1977 його приймають в Британську Академію наук і Бельгійську королівську Академію, а в 1988 році в Американське філософське товариство.

Помер 25 травня 1999 році на дев'яностому році життя.

Науковий доробокРедагувати

Ганс-Ґеорг Бек написав велику кількість наукових праць з різних ділянок візантійської історії та культури. Петер Шрайнер, професор-емерит Кельнського університету, президент Міжнародної Асоціації візантиністики і колишній учень вченого оцінює науковий доробок Бека так: «Мабуть, величина цього вченого полягає в тому, що він настільки, наскільки це взагалі можливо для однієї людини, пробував осмислити Візантію як цілісний феномен»[3].

У центрі зацікавлень Ганса-Ґеорга Бека було візантійське богослов'я та церковна історія. У 1959 році Бек видав ґрунтовну монографію на 800 сторінок про візантійську богословську літературу «Церква та богословська література у Візантії», яка дотепер залишається неперевершеною і актуальною. Ця фундаментальна праця зробила ім'я вченого відомим далеко за межами його батьківщини. У 1980 році з-під пера вченого виходить монографія «Історія Православної Церкви у Візантії». Крім цих двох важливих праць, вчений є автором інших монографій та статей з історії візантійської церкви та богослов'я.

Бек також приділяв значну увагу суспільній історії. Він досліджував відмінності і подібності між Сходом і Заходом щодо груп населення, які творили державну еліту (праця «Візантійська лояльність» (1965)), з'ясував складний механізм виборів імператора у Візантійській імперії у праці «Сенат і народ Константинополя» (1966), досліджував соціальну історію Константинополя. Доробок вченого про організацію державного управління у Візантії і дослідження візантійських теорій держави належать до фундаментальних досліджень сучасної візантиністики[4].

Ще одним зацікавленням вченого було дослідження візантійської літератури, зокрема народної літератури. Досліджуючи літературу, вчений бачив її у тісному зв'язку з суспільним та культурним розвитком і намагався з'ясувати перелік таких питань як коло її читачів, рукописне передання, бачення літератури самими візантійцями та багато інших аспектів. У 1971 році з-під його пера виходить важлива праця «Історія візантійської народної літератури» («Geschichte der byzantinischen Volksliteratur»). Дослідженню візантійської літератури присвячені також інші праці вченого — «Читачі візантійської народної літератури» («Lesekreis der byzantinischen Volksliteratur») (1975) та «Літературний доробок візантійців» («Das literarische Schaffen der Byzantiner») (1974). Проблемам дослідження візантійського менталітету присвячена праця «Візантіський еротікон» («Byzantinisches Erotikon»), в якій вчений показав, як на основі дослідження візантійської літератури можна з'ясувати суспільний менталітет та табу.

Блискучий нарис візантійської цивілізації Ганс-Ґеорг Бек подав у своїй праці «Візантійське тисячоліття» (Das Byzantinische Jahrtausend), яка витримала декілька видань і була перекладена декількома мовами. Вчений також переклав деякі візантійські тексти на сучасну німецьку мову.

Попри плідну наукову діяльність Бек також прославився як видавець. З 1964 по 1977 рік він був головним редактором журналу Byzantinische Zeitschrift та серії Byzantinisches Archiv. Бек заснував і протягом тривалого часу був куратором серії Miscellanea Byzantina Monacensia, яка в основному служила місцем публікацій докторських дисертацій молодих вчених.

Вибрані праціРедагувати

Церква та богословська література у візантійській імперії (Kirche und theologische Literatur im byzantinischen Reich) 1959
Візантійська лояльність (1965) (Byzantinischen Gefolgschaftswesen)
Сенат і народ Константинополя (1966) (Senat und Volk von Konstantinopel)
Про сумнівність ікон (1975) (Von der Fragwürdigkeit der Ikonen)
Візантиністика сьогодні (Byzantinistik heute) (1977)
Візантійці і їхнє потойбічне життя (1979) (Die Byzantiner und ihr Jenseits)
Історія Православної Церкви у Візантійській імперії (Geschichte der orthodoxen Kirche im byzantinischen Reich) 1980
Візантійське тисячоліття (Das Byzantinische Jahrtausend) 1978 та друге видання у 1982 році
Візантійський Еротикон. Ортодоксія, література, суспільство (Byzantinisches Erotikon.Orthodoxie, Literatur, Gesellschaft), (1986 рік — друге видання)
Імператриця Теодора і Прокопій. Історик і його жертва.(Kaiserin Theodora und Prokop. Der Historiker und sein Opfer) München 1986.
Про трактування єретиків. Віра простих людей і влада богословів (Vom Umgamg mit Ketzern. Der Glaube der kleinen Leute und die Macht der Theologen)(1993)

ІншеРедагувати

Велика частина приватної бібліотеки Ганса-Ґеорга Бека зберігається у бібліотеці Українського католицького університету у м. Львові.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #122412990 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Peter Schreiner, Nachruf Hans-Georg Beck (18.2.1910–25.5.1999), «Byzantinische Zeitschrift» 92 (1999), s.812–816.
  4. Peter Schreiner, Nachruf Hans-Georg Beck (18.2.1910–25.5.1999), «Byzantinische Zeitschrift» 92 (1999), s.812–816.

ДжерелаРедагувати