Відкрити головне меню
Галицко-Мерьское княжество
Галицько-Мерське князівство
Удільне князівство
Володимиро-Суздальське князівство Flag of None.svg
1247 – 1450 Велике князівство Московське Lob flag moskovskiy.svg

Герб of Галицьке князівство

Герб

Розташування Галицьке князівство
Галицьке князівство на мапі загарбань Москви.
Столиця Галич-Мерський
Мови Руська
Релігії Православ'я
Форма правління монархія
Історія
 - Засновано 1247
 - Ліквідовано 1450

Галицько-Мерське князівство, або Галицьке князівство — удільне князівство на північному сході Русі зі столицею у місті Галич-Мерський, що на березі Галицького озера.

Зміст

ІсторіяРедагувати

У 1247 році великий князь Володимирський Святослав ІІІ Всеволодович виділив своїми племінникам, синам великого князя Ярослава ІІ, князівства в уділи. Одному з них, Костянтину, дісталося Галицько-Дмитрівське князівство. До складу володінь князівства, що займало відносно невелику територію, входили басейн Галицького озера з центром у Галичі-Мерському, що до цього належав Володимирському великому князівству, і місто Дмитрів з волостями, які спочатку входили до складу Переяславського (Заліського) князівства.

При онуках Костянтина в 30-х роках XIV століття князівство розпалося на 2 частини. Власне Галицьке князівство дісталося Федору Давидовичу, а Дмитрівське князівство — Борису Давидовичу.

Близько 1363 року великий князь Дмитро Донський, який розглядав Галич як «купівлю» Івана І Калити, зігнав онука Федора, князя Дмитра Івановича, і послав в князівство своїх намісників, фактично приєднавши його до московських володінь.

По духівниці Дмитра Донського 1389 року Галицьке князівство було знову виділено і дісталося разом з містами Звенигород і Руза його синові Юрію Дмитровичу. Але після того, як в 1450 році програвши битву Дмитро Шемяка утік до Новгорода, Василь Темний остаточно покінчив з незалежністю Галицького князівства, приєднавши його землі до Москви.

Пізніше московські правителі ще кілька разів давали Галич в кормління своїм синам.

ПравителіРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Коган В. М. История дома Рюриковичей. — СПб.: Бельведер, 1993. — 278 с. — 30 000 экз. — ISBN 5-87461-001-4
  • Коган В. М., Домбровский-Шалагин В. И. Князь Рюрик и его потомки: Историко-генеалогический свод. — СПб.: «Паритет», 2004. — 688 с. — 3000 экз. — ISBN 5-93437-149-5
  • Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия: в 2 т. / Автор-составитель В. В. Богуславский. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — Т. 1. — 784 с. — 5000 экз. — ISBN 5-224-02249-5
  • Кучкин В. А. Формирование государственной территории Северо-Восточной Руси в X—XIV вв / Ответственный редактор академик Б. А. Рыбаков. — М.: Наука, 1984. — 353 с. — 3 700 экз.
  • История родов русского дворянства: В 2 кн. / авт.-сост. П. Н. Петров. — М.: Современник; Лексика, 1991. — Т. 1. — С. 258—259. — 50 000 экз. — ISBN 5-270-01513-7