Галицький Володимир Васильович
Галицький Володимир Васильович (30 липня 1955, Київ, УРСР) — радянський, український кінооператор, Заслужений діяч мистецтв України (2015)[1], член Спілки кінематографістів України, член Національної спілки журналістів України, член Гільдії кінооператорів України.
| Галицький Володимир Васильович | |
|---|---|
 | |
| Володимир Галицький в 2018 році | |
| Дата народження | 30 липня 1955 (68 років) |
| Місце народження | Київ, УРСР |
| Громадянство |
 СРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Професія | кінооператор |
| Напрям | документалістика, анімація, ігрові фільми, реклама |
| Нагороди |
 |
Життєвий шлях ред.
Народився у Києві. Після закінчення середньої школи почав працювати проявлячем кіноплівки на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.
У 1978 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, де навчався на кінооператорському факультеті в майстерні Леоніда Прядкіна.
Після служби в армії у 1980 році розпочав кар’єру кінооператора на студії «Укртелефільм», працюючи в жанрі хронікально-документального кіно. В цей період роботи у 1984 році Володимиром Галицьким був знятий документальний фільм «Будні РАПО», де вперше в Україні було застосовано технологію 16-мм негативної кольорової плівки фірми KODAK.
У 1986 році під час аварії на ЧАЕС Володимир Галицький один із перших українських кінооператорів проводив повітряні зйомки реактора четвертого енергоблоку та зйомки евакуйованого міста Чорнобиль.
На початку 90-х років Володимир Галицький брав активну участь у створенні телебачення міста Славутич.
У 1995 році почав працювати оператором в українському відділенні американської компанії «Burson-Marsteller» [2], а пізніше в рекламній агенції «The Willard Group» [3] у Києві.
З 2000 року активно співпрацює з різними теле- та фільмовиробничими студіями. Володимир Галицький зняв велику кількість телевізійних програм та сотні фільмів в різних жанрах: рекламні, документальні, анімаційні та ігрові.
Викладацька діяльність ред.
З 1998 року Володимир Галицький поєднує свою практичну роботу оператора з педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах по підготовці майбутніх операторів кіно та телебачення: Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого (1998-2000), Інститут журналістики та кіно-телемистецтва Київського міжнародного університету (2006-2008), Інститут екранних мистецтв ім. І. В. Миколайчука (2009-2015). З 2015 року і дотепер є доцентом кафедри кіно- , телемистецтва Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.
Відзнаки та Нагороди ред.
- 2000 — Диплом за операторську роботу Міжнародного кінофестивалю туристичних фільмів «Вітер мандрів» за фільм «Моя Полтава»
- 2005-2006 — нагороди анімаційного фільму «Злидні»
- Срібний ведмідь Festival der Nationen Ebensee
- Golden Mboni Lola Kenia Festival
- ІІ премія Ja Ja Festival
- приз глядацьких симпатій за найкраще дитяче кіно ANIMADRID
- диплом журі World Festival of Animated Films in Zagreb
- 2008 — Приз за найкращу професійну операторську роботу кінофестивалю «Відкрита ніч» за фільм «Закон»
- 2014 — Відзнака Київського міського голови нагрудний знак «Знак пошани»
- 2015 — Заслужений діяч мистецтв України
- 2016 — Почесна грамота Міністерства культури
Вибіркова фільмографія ред.
Документальні фільми ред.
- 1982 — «Острів Хортиця»
- 1983 — «Житомир, історія міста у розповідях його жителів»
- 1984 — «Будні РАПО»
- 1985 — «Місто, тато і я»
- 1985 — «Повірити у себе»
- 1986 — «Щоб пізнати істину»
- 1986 — «Спорт, село і фантазія»
- 1987 — «Херсон»
- 1988 — «Бабина хата»
- 1991 — «Київський класичний...»
- 1992 — «Лінія інтиму»
- 1993 — «В пошуках загубленого я»
- 1994 — «Київські цілителі»
- 2000 — «Чорнобиль - тривога і надія»
- 2000 — «Моя Полтава»
- 2001 — «Україна, час сподівань»
- 2004 — «Перша в імперії»
- 2004 — «Монолог гетьмана»
- 2006 — «Ольвія - місто щастя»
- 2006 — «Останній рік Віри Холодної»
- 2006 — «Спогади про минуле»
- 2006 — «Іван Франко: львівські сторінки життя»[4]
- 2009 — «Апостоли любові»
- 2010 — «Вони були першими»
- 2010 — «На грані можливого»
- 2011 — «Жива вода подільських Товтр»
- 2012 — «Перехрестя»
- 2013 — «Людина є таємниця»
- 2013 — «Вадим Карофелов: штрихи до портрета»
Анімаційні фільми ред.
- 2005 — «Злидні»
- 2011 — Серія 14 «Верхівня» із мультсеріалу «Моя країна — Україна»
- 2012 — Серія 18 «Чорне озеро» із мультсеріалу «Моя країна — Україна»
Ігрові фільми ред.
Примітки ред.
- ↑ Указ Президента України від 27.06.2015 №367/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України». Архів оригіналу за 5 травня 2017. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Сайт компанії «Burson-Marsteller». Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Контакти компанії The Willard Group. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Фільм «Іван Франко: львівські сторінки життя» (Відео). Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Фільм «Закон»(Відео). Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Загублене місто: п’ять – оператору, два – сценаристу(Рецензія). Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Гетьман поза часом і критикою(Рецензія). Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
- ↑ Валерій Ямбурський, режисер, автор фільму «Гетьман»: Богдан Хмельницький був обманутий Росією!. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
Джерела ред.
Інше ред.
|
Це незавершена стаття про кінематографіста чи кінематографістку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |