Відкрити головне меню

Галицький Володимир Васильович (30 липня 1955(19550730), Київ, УРСР)  — радянський, український кінооператор, Заслужений діяч мистецтв України (2015)[1], член Спілки кінематографістів України, член Національної спілки журналістів України, член Гільдії кінооператорів України.

Галицький Володимир Васильович
Володимир Галицький в 2018 році
Володимир Галицький в 2018 році
Дата народження 30 липня 1955(1955-07-30) (64 роки)
Місце народження Київ, УРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія кінооператор
Напрям документалістика, анімація, ігрові фільми, реклама
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України

Життєвий шляхРедагувати

Народився у Києві. Після закінчення середньої школи почав працювати проявлячем кіноплівки на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

У 1978 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, де навчався на кінооператорському факультеті в майстерні Леоніда Прядкіна.

 
Галицький в оточені знімальної групи на зйомках фільму «Гетьман», 2014 р.

Після служби в армії у 1980 році розпочав кар’єру кінооператора на студії «Укртелефільм», працюючи в жанрі хронікально-документального кіно. В цей період роботи у 1984 році Володимиром Галицьким був знятий документальний фільм «Будні РАПО», де вперше в Україні було застосовано технологію 16-мм негативної кольорової плівки фірми KODAK.

У 1986 році під час аварії на ЧАЕС Володимир Галицький один із перших українських кінооператорів проводив повітряні зйомки ректора четвертого енергоблоку та зйомки евакуйованого міста Чорнобиль.

На початку 90-х років Володимир Галицький приймав активну участь у створенні телебачення міста Славутич.

У 1995 році почав працювати оператором в українському відділенні американської компанії «Burson-Marsteller» [2], а пізніше в рекламній агенції «The Willard Group» [3] у Києві.

З 2000 року активно співпрацює з різними теле- та фільмовиробничими студіями. Володимир Галицький зняв велику кількість телевізійних програм та сотні фільмів в різних жанрах: рекламні, документальні, анімаційні та ігрові.

Викладацька діяльністьРедагувати

З 1998 року Володимир Галицький поєднує свою практичну роботу оператора з педагогічною діяльністю у вищих учбових закладах по підготовці майбутніх операторів кіно та телебачення: Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого (1998-2000), Інститут журналістики та кіно-телемистецтва Київського міжнародного університету (2006-2008), Інститут екранних мистецтв ім. І. В. Миколайчука (2009-2015). З 2015 року і по теперішній час є доцентом кафедри кіно- , телемистецтва Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Відзнаки та НагородиРедагувати

Вибіркова фільмографіяРедагувати

Документальні фільмиРедагувати

  • 1982 — «Острів Хортиця»
  • 1983 — «Житомир, історія міста у розповідях його жителів»
  • 1984 — «Будні РАПО»
  • 1985 — «Місто, тато і я»
  • 1985 — «Повірити у себе»
  • 1986 — «Щоб пізнати істину»
  • 1986 — «Спорт, село і фантазія»
  • 1987 — «Херсон»
  • 1988 — «Бабина хата»
  • 1991 — «Київський класичний...»
  • 1992 — «Лінія інтиму»
  • 1993 — «В пошуках загубленого я»
  • 1994 — «Київські цілителі»
  • 2000 — «Чорнобиль - тривога і надія»
  • 2000 — «Моя Полтава»
  • 2001 — «Україна, час сподівань»
  • 2004 — «Перша в імперії»
  • 2004 — «Монолог гетьмана»
  • 2006 — «Ольвія - місто щастя»
 
Галицький на зйомках фільму «Загублене місто», 2012 р.
  • 2006 — «Останній рік Віри Холодної»
  • 2006 — «Спогади про минуле»
  • 2006 — «Іван Франко: львівські сторінки життя»[4]
  • 2009 — «Апостоли любові»
  • 2010 — «Вони були першими»
  • 2010 — «На грані можливого»
  • 2011 — «Жива вода подільських Товтр»
  • 2012 — «Перехрестя»
  • 2013 — «Людина є таємниця»
  • 2013 — «Вадим Карофелов: штрихи до портрета»

Анімаційні фільмиРедагувати

Ігрові фільмиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ІншеРедагувати