Галецький Семен Якович

Семен Якович Галецький гербу Лук[1] (? — 8 липня 1738) — український військовий і державний діяч часів Гетьманщини. Полковник Стародубського полку у 17281730 рр. Генеральний бунчужний. Загинув у бою при Гайман-долині.

Галецький Семен Якович
Помер 8 липня 1738(1738-07-08)
Діти Q21092646?

БіографіяРедагувати

 
Герб роду Галецьких.

Батько Семена — Яків Галеця був соратником гетьмана Мазепи, про нього згадує у своєму літописі український літописець Самійло Величко. Семен Галецький освіту здобув, скоріш за все, у Київській Могилянській академії, оскільки добре володів українською літературною мовою свого часу. Одружившись у 1700-му році з онукою бакланського сотника Терентія Ширая, Галецький оселився у Погарі та служив у козацькому війську, іменуючись значним військовим товаришем Стародубського полку (1700—1704). 1704-го року Галецького було відзначено від імені гетьмана Мазепи, який подарував йому 10 селянських дворів у селі Михайлівському на річці Бойні. Здібності Галецького скоро дали йому можливість отримати і уряди. Так, на самому початку 1706-го року він був уже Погарським наказним сотником, а потім, на початку 1707-го, Стародубським полковим осавулом. На цьому уряді Галецький пробув до 1712-го року, коли отримав місце погарського сотника, у 1719-му році він був Стародубським наказним полковником, а потім, з 1722-го року, став сотником у Новгороді-Сіверському. У цей період Семен Галецький увійшов до політичного гуртка, який склався навколо наказного гетьмана України Павла Полуботка, і саме Галецький возив від імені гетьмана так звані «Коломацькі статті» до Санкт-Петербургу, у яких вимагалося від російського уряду надати Україні політичну незалежність. У грудні 1723-го року Галецького було заарештовано, та відправлено до казематів Петропавловської фортеці, де він і знаходився разом із Павлом Полуботком та іншими борцями за українську незалежність. Тільки зі смертю Петра І Галецький зміг повернутися на батьківщину, де й очолив Стародубську сотню.

На Стародубському урядіРедагувати

  • У 1725-му та 1726-му роках наказний полковник, до того ж поєднуючи у своїх руках уряди сотника, полкового обозного та судді.
  • У 1728—1730 рр. Стародубський полковник разом з Опанасом Єсимонтовським та Степаном Максимовичем.

На посаді Генерального бунчужногоРедагувати

  • З 1734-го року Генеральний бунчужний.

1738-го року російське військо під командуванням фельдмаршала Мініха рушило у так званий «Кримський похід» проти татар. Мусило йти з росіянами й українське військо у складі Гадяцького, Ніжинського, Стародубського та Чернігівського полків, якими керував у цьому поході саме генеральний бунчужний Галецький. 8 червня 1738-го року відбулася битва при Гайман-долині, де Семен Галецький рішуче вступив у бій, та наклав головою. Разом з Галецьким загинув у тому бою й український літописець Григорій Грабянка, що був у цей час гадяцьким полковником.

Семен Галецький в українській літературіРедагувати

Автор «Історії Русів» так описав загибель Галецького:

  Галецький, вирядивши з собою чотири Полки Малоросійські: Гадяцький, Ніжинський, Стародубський і Чернігівський і забравши легку артилерію тих полків та призначені йому полки Драгунські, вирушив з ними на Татар… Галецький, закликавши сина свого Петра, що був у Стародубському Полку Сотником, дозволив йому рятуватися, як молодому чоловікові, всіма можливими способами, а про себе сказав, що він того робити не буде з обов'язку присяги і свого начальства. І так війська тії були велелюдством Татарським розбиті вщент, і начальник Галецький порубаний на шматки, а син його і кількасот Козаків та Драгунів урятувалися в темряві нічній поміж трупів та в порожніх копанях.  

Український поет Степан Руданський у своїй поемі «Мініх» так написав про загибель Семена Галецького:


…пан Галецький
Стиха промовляє:
«Пусти мене, отамане,
на час погуляти,
пусти мене з козаками
кримців пошукати»…


І кинувся між татарів,
Та вже не вертався,
Тілько слави з козаками
Вічної набрався.[3]

Нащадки ГалецькогоРедагувати

Син Семена Галецького Петро, що урятувався у битві, наслідував уряд Григорія Грабянки, і став Гадяцьким полковником. Нащадки Семена Галецького ще майже два століття жили і служили на Стародубщині і прилеглих землях Чернігівської губернії. Згодом переїхали на Брацлавщину

Цікаві фактиРедагувати

У Стародубі до радянських часів існувала вулиця Галецька, на якій мешкали нащадки Семена Галецького. В радянські часи ця вулиця перейменована на Трудову, хоча місцеві жителі дотепер називають її Галещиною.[4]

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати