Галеаццо Чано
Джан Галеа́ццо Ча́но, 2-й граф Кортела́ццо і Букка́рі (італ. Gian Galeazzo Ciano, conte di Cortellazzo e Buccari; 18 березня 1903, Ліворно, Королівство Італія — 11 січня 1944, околиця Верони, Королівство Італія) — італійський політик, дипломат і журналіст. Зять Беніто Муссоліні, 24 квітня 1930 одружився з його донькою Едді. Автор цінних щоденників.
| Галеаццо Чано італ. Galeazzo Ciano | |||||||||||||||||||||||||
 | |||||||||||||||||||||||||
.svg) | |||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 6 лютого 1943 — 25 липня 1943 | |||||||||||||||||||||||||
| Попередник: | Раффаеле Гуарілья | ||||||||||||||||||||||||
| Наступник: | Франческо Бабушіо Ріццо | ||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
| 23 березня 1939 — 5 серпня 1943 | |||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
| 11 червня 1936 — 6 лютого 1943 | |||||||||||||||||||||||||
| Прем'єр-міністр: | Беніто Муссоліні | ||||||||||||||||||||||||
| Попередник: | Беніто Муссоліні | ||||||||||||||||||||||||
| Наступник: | Беніто Муссоліні | ||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
| 23 червня 1935 — 11 червня 1936 | |||||||||||||||||||||||||
| Прем'єр-міністр: | Беніто Муссоліні | ||||||||||||||||||||||||
| Попередник: | посада заснована | ||||||||||||||||||||||||
| Наступник: | Діно Альфієрі | ||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
| 26 травня 1932 — 19 вересня 1933 | |||||||||||||||||||||||||
| Попередник: | Даніеле Варе | ||||||||||||||||||||||||
| Наступник: | Раффаеле Боскареллі | ||||||||||||||||||||||||
| Ім'я при народженні: | італ. Gian Galeazzo Ciano | ||||||||||||||||||||||||
| Народження: |
18 березня 1903.svg){kind=small} Ліворно, провінція Ліворно, Тоскана, Королівство Італія | ||||||||||||||||||||||||
| Смерть: |
11 січня 1944 (40 років) Верона, Венето, Італійська соціальна республіка | ||||||||||||||||||||||||
| Причина смерті: | розстріл | ||||||||||||||||||||||||
| Країна: |
Королівство Італія | ||||||||||||||||||||||||
| Релігія: | католицтво | ||||||||||||||||||||||||
| Ступінь: | лауреат | ||||||||||||||||||||||||
| Партія: | Національна фашистська партія | ||||||||||||||||||||||||
| Рід: | House of Cianod | ||||||||||||||||||||||||
| Батько: | Костанцо Чаноd | ||||||||||||||||||||||||
| Мати: | Carolina Pinid | ||||||||||||||||||||||||
| Шлюб: | Едда Муссолініd | ||||||||||||||||||||||||
| Діти: | Фабріціо Чаноd і Marzio Cianod | ||||||||||||||||||||||||
| Автограф: | 
| ||||||||||||||||||||||||
| Нагороди: |
| ||||||||||||||||||||||||
.svg)
_BAR.svg){kind=small}
Життєпис
ред.Син видатного полководця та ветерана Першої світової війни Костанцо Чано[it]. У юному віці він приєднався до фашистського руху, брав участь у марші на Рим 1922.
У 1925—1930 працював на дипломатичній службі, зокрема, у Ріо-де-Жанейро, Пекіні та Шанхаї (генеральний консул). Після повернення до Італії був, зокрема, міністром пропаганди у 1935—1936; у 1936 обійняв посаду міністра закордонних справ і члена Великої фашистської ради.
У міру зближення Муссоліні з нацистською Німеччиною Чано все більше розчаровувався в його політиці. З 1943 вів активну діяльність для виходу Італії з війни, у результаті чого втратив посаду міністра закордонних справ і був призначений послом у Ватикані.
24 липня 1943 на Великій фашистській раді підтримав резолюцію про відсторонення Муссоліні з посади.
Новий уряд маршала П'єтро Бадольо відмовився від послуг Чано, і останній разом з родиною втік до Німеччини. Це було серйозною помилкою, бо німці не забули про його діяльність щодо розриву союзу з Німеччиною. Чано схопили і видали владі Італійської соціальної республіки. Під тиском Гітлера і при повній байдужості Муссоліні, попри зусилля його дружини, на Веронському процесі[en] Чано засудили до смертної кари, відтак на стрілецькому полігоні розстріляли бійці Чорносорочечники.
Автор знаменитих щоденників, у яких досить докладно описані провідні політичні фігури фашистської Італії та нацистської Німеччини.
Походження, вимова
ред.Італійське слово італ. ciano вимовляється як [ˈʧiano], синонім італ. fiordaliso — волошка, а також ціан, тобто ціановий / блакитний / волошковий колір.[1]
Нагороди
ред.Італія
ред.- Пам'ятна медаль маршу на Рим
- Срібна медаль «За військову доблесть» (Італія) — нагороджений тричі.
- Хрест «За військові заслуги» (Італія)
- Пам'ятна медаль військової операції в Східній Африці (1935—1936)
- Пам'ятна медаль експедиції в Албанію (1939)
- Вищий орден Святого Благовіщення (1939)
- Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (1939)
- Орден Корони Італії, великий хрест (1939)
- Савойський цивільний орден
- Колоніальний орден Зірки Італії, великий хрест
- Орден Вірності (Албанія), великий хрест
- Орден Скандербега, великий хрест
- Пам'ятна медаль війни 1940—1943
Ватикан
ред.- Орден Пія IX, великий хрест (13 листопада 1937)
- Орден Золотої шпори (22 грудня 1939)
- Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього, великий хрест
Іспанія
ред.- Орден Ізабелли Католички, ланцюг (18 липня 1938)
- Імперський орден Ярма та Стріл, ланцюг (9 липня 1939)
Інші країни
ред.- Орден Білого лева, великий хрест (Чехословацька республіка; 7 червня 1937)
- Орден Білого Орла (Польща; 1938)
- Кавалер Великого хреста милості магістра (Мальтійський орден)
- Орден Заслуг німецького орла, великий хрест (Третій Рейх)
Література
ред.- «Останній монолог фашиста», Галеаццо Чано, видавництво Залізний тато, Київ, 2020; ISBN: 978-617-7653-16-4
Примітки
ред.- ↑ а б ciano [Архівовано 13 серпня 2021 у Wayback Machine.] // DiPI Online — Dizionario di Pronuncia Italiana
Джерела
ред.- Ігнатьєв П. М. Чіано Галеаццо // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Посилання
ред.- Чіано // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- World War II Database [Архівовано 9 жовтня 2014 у Wayback Machine.]