Відкрити головне меню

ЕтимологіяРедагувати

Назва річки бере свій початок від давнього іллірійського слова Геліас (Gē'lias / Gailias), що позначало бурхливі пінисті води[5]. У часи пізньої античності річка згадується під латинською назвою Лікас (Licas / Licus), що трансформувалась в середньовічне Целлія (Cellia), 800 рік. Перша достовірна писемна згадка про річку Гіла (Gila) датується 1090 роком. Каринтійські словенці, що історично проживають в нижній течії річки, називають її Зіля (Zilja), ця назва була запозичена до італійської мови як Зелія (італ. Zeglia).

ГідрографіяРедагувати

Бере початок поблизу Обертілліяху на схилах Карнійських Альп в Східному Тіролі на висоті 1518 м[6][1]. Тече із заходу на схід по тектонічному розлому долинами Тілліахер, Лезахталь і Гайльталь, вздовж кордону з Італією і Словенією. На північ, на лівому березі — Гайтальські Альпи, на південь, на правому березі — Карнійські. Поблизу міста Хермагор в Гайль впадає ліва притока Гьоссерінг (нім. Gössering), поблизу Арнольдштайна — права притока Гайліц (нім. Gailitz). Поряд із містечком Хермагор озеро Прессеггер-Зее[6]. Поблизу Кьочах-Маутена долина розширюється, заболочена[6]. У 1348 році, після фріулійського землетрусу в нижній течії річки відбувся величезний зсув берега (10 км), що призвів до великих повідей, залишки зсуву й досі можна побачити на північ від Арнольдштайну. В селищі Марія-Гайль на південний схід від Філлаху Гайль впадає в Драву, уріз води 484 м над рівнем моря[2].

     
Гайль поблизу
Деллаху
Гайль поблизу
Фордербергу
Гирло

Режим річкиРедагувати

Средні витрати води поблизу містечка Федераун складають 45,08 м³/с (дані за 19512004 роки спостережень)[6]. Під час повені витрати води в середньому збільшуються до 398 м³/с, найбільші витрати води — 850 м³/с були зафіксовані під час повіді 5 листопада 1966 року.

Тваринний світРедагувати

Верхів'я річки знаходяться в майже не потурбованому природному стані, що дає можливість зберігати звичайне середовище гніздування для водних куликів: перевізників (Actitis hypoleucos), оляпок (Cinclus cinclus), гірських плисок (Motacilla cinerea). Людський вплив на екологію нижньої течії річки поступово регулюється законодавчими актами з 1870-х років. У річці водиться 17 видів риб: марена (Barbus barbus), підуст (Chondrostoma nasus), ялець-андруга (Telestes souffia) та інші.

Населені пунктиРедагувати

На берегах річкі розташовані міста (від витоків до гирла): у Тіролі — Обертілліях, Унтертілліях; у Каринтії — Лезахталь, Кьочах-Маутен (705 м над рівнем моря), Деллах (672 м), Кірхбах, Хермагор-Прессеггер-Зее (602 м), Санкт-Стефан-ім-Гайльталь, Ньоч-ім-Гайльталь, Файштріц-ан-дер-Ґайл, Хоентурн, Арнольдштайн і Фордерберг (565 м)[6].

ПриміткиРедагувати

  1. а б (нім.) TIRIS — Tiroler Raumordnungs‐ und Informationssystem
  2. а б (нім.) KAGIS — Kärnten Atlas.
  3. а б GEOnet Names Server — 2018.
  4. (нім.) Bundesministerium für Land- und Forstwirtschaft, Umwelt und Wasserwirtschaft (Hrsg.): Flächenverzeichnis der österreichischen Flussgebiete: Draugebiet. Архівовано 12 жовтень 2013 у Wayback Machine. Beiträge zur Hydrographie Österreichs, Heft Nr. 59, Wien 2011, S. 58.
  5. (нім.) Eberhard Kranzmayer. Ortsnamenbuch von Kärnten. II. Teil, 1958, S. 77
  6. а б в г д (нім.) Gail, Fluss // Österreich Lexikon.

ЛітератураРедагувати

  • (нім.) 125 Jahre Gailregulierung. Wasserwirtschaft im Wandel der Zeit. Herausgeber: Amt der Kärntner Landesregierung, Abteilung 18: Wasserwirtschaft. Hermagor, Juni 2001.
  • (нім.) Wolfgang Honsig-Erlenburg, Werner Petutschnig (Hrsg.): Die Gewässer des Gailtales. Naturwissenschaftlicher Verein für Kärnten, Klagenfurt 2002.

ПосиланняРедагувати