Гайдар Тимур Аркадійович

Тимур Аркадійович Гайдар (нар. 8 грудня 1926, Архангельськ, Російська РФСР, СРСРпом. 23 грудня 1999, Москва, Росія) — радянський і російський журналіст і письменник. Контр-адмірал. Член Спілки письменників СРСР.

Гайдар Тимур Аркадійович
Народження 8 грудня 1926(1926-12-08)
Архангельськ, РСФРР, СРСР
Смерть 23 грудня 1999(1999-12-23) (73 роки)
Москва, Росія
Країна  Росія
 СРСР
Освіта Військово-політична академія імені Ленінаd
Партія КПРС
Звання контр-адмірал[d] і контрадмірал
Війни / битви німецько-радянська війна
Діти Гайдар Єгор Тимурович
Нагороди
орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» Ювілейна медаль «300 років Російському флоту» Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» медаль «За бездоганну службу» І ступеня медаль «За бездоганну службу» ІI ступеня

Біографія ред.

Син радянського письменника Аркадія Петровича Гайдара (Голікова) та його другої дружини Лії (Рахілі) Лазарівни Солом'янської[1].

Тимур Гайдар закінчив у 1948 році Ленінградське військово-морське підготовче училище, у 1954 році — факультет журналістики Військово-політичної академії імені В. І. Леніна. Служив на підводному човні на Балтійському та Тихоокеанському флотах.

Пізніше працював у газетах «Радянський флот» і «Червона Зірка», а з 1957 року — в газеті «Правда», де працював у військовому відділі, а з 1972 року став його завідувачем, був власним кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії і в Афганістані. Публікувався також в «Московських новинах» і в «Известиях», був членом редколегії журналу «Піонер». Працював у Белграді з 1965 по 1971 рік[2].

Був одружений з донькою відомого письменника Павла Бажова Аріадною Павлівною Бажовою, син — Єгор Гайдар, який виконував обов'язки голови Уряду Росії в 1992 році, прийомний син — Микита Матвійович Бажов.

Тимур Аркадійович Гайдар був Почесним гостем і активним помічником Московського Палацу піонерів і школярів імені А. П. Гайдара, розташованого в московському районі Текстильщики.

В останні роки Тимур Гайдар жив у письменницькому селищі Красновидове, там з вертольота розвіяли його прах.

Спогади сучасників ред.

Михайло Полторанін так згадував Тимура Гайдара[3]:

Тимура — батька Єгора я добре знав за спільною роботою в «Правді». Він очолював військовий відділ і тримався від всіх дещо осторонь. Колись служив на флоті, там отримав військове звання і, працюючи пізніше кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії та інших місцях, отримував нові зірочки офіцера запасу. Відділ він очолював вже в мундирі з погонами капітана першого рангу.

На одну з редакційних нарад Тимур прийшов в новенькій формі контр-адмірала. Сів серед нас на стілець в глибині залу. Нарада йшла як завжди, а коли закінчувалася, хтось голосно сказав головному редактору «Правди» Афанасьєву:
- Вікторе Григоровичу, а Гайдар у нас отримав звання контр-адмірала...
- Так? - вигукнув Афанасьєв і, оглядаючи зал, побачив Гайдара. - Встань, здайся народу, Тимуре!
Гайдар піднявся - низенький, товстенький, лице і лисина - кольору буряка. Нашого колегу, схоже, постійно супроводжував високий тиск.
Афанасьєв довго дивився на нього оцінюючим поглядом, потім єхидно сказав:
- Так, Тимур, на контру ти, звичайно, схожий. А ось на адмірала - анітрохи!

Нагороди і пам'ять ред.

  • Почесний громадянин міста Междурєченська (1985)[4].
  • Лауреат Гайдарівської премії 1981 року[5]за велику роботу з військово-патріотичномуго виховання дітей і підлітків.
  • Один з притулків популярного туристичного маршруту в районі Піднебесних Зубів названий на честь контр-адмірала Т. А. Гайдара — притулок «Адміральський».

Бібліографія ред.

  • Поход из Невы вокруг Европы. М., Воениздат, 1955
  • Из Гаваны по телефону. М., Молодая гвардия, 1967.
  • Берег, небо, океан. — М.: изд. ДОСААФ, 1982.
  • Под афганским небом. Из записок военного корреспондента — М.: Советская Россия, 1981. — 88 с., 50 000 экз.
  • Грозы на юге — М.: Воениздат, 1984. — 272 с., 65 000 экз.
  • Голиков Аркадий из Арзамаса. Документы. Воспоминания. Размышления. — М.: Политиздат, 1988. — 320 с. — 200 000 экз. — ISBN 5-250-00020-7.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Аркадий Гайдар — писатель нашей судьбы. Семья. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Михаил Полторанин. Власть в тротиловом эквиваленте. Наследие царя Бориса. — М.: Эксмо, Алгоритм, 2010. — С. 238-239. — (Политические тайны XXI века). — ISBN 978-5-699-44961-3
  4. Междуреченск. Почётные граждане. Гайдар Тимур Аркадьевич. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 27 вересня 2020.
  5. «Лауреаты Гайдаровской премии» (ГОУ Дворец пионеров и школьников имени А. П. Гайдара). Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.

Література ред.

  • Барсуков И. И., Йолтуховский В. М., Кондрашов А. Б. Адмиралы и генералы Военно-морского флота. Руководители структур политической и воспитательной работы. Биографические хроники (1917—2013). — М. : «Кучково поле», 2014. — С. 97. — ISBN 978-5-9950-0408-0.