Гайдарівський Василь Андрійович

Гайдарівський Василь Андрійович
	Гайдарівський Василь
Ім'я при народженні	Гайворонський Василь Андрійович
Псевдо	Гайдарівський Василь
Народився	14 січня 1906; Костянтинівка; Російська імперія
Помер	13 листопада 1972 (66 років); Філадельфія; США
Поховання	цвинтар святого Андрія
Громадянство	УРСР; США
Національність	українець
Діяльність	письменник
Знання мов	українська
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гайворонський.

|Фото=

Василь Андрійович Гайворонський (псевдонім — Гайдарівський Василь; нар. 14 січня 1906, Костянтинівка, Донеччина — пом. 13 листопада 1972, Філадельфія, США) — український письменник, творчість якого почалася у 20-х роках, членом літспілки «Забой», «Всеукраїнської спілки пролетарських письменників» та ОУП «Слово». Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Савт-Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі.

Життєпис ред.

Василь Гайворонський народився 14 січня 1906 року в Костянтинівці на Донеччині^[1]. У 1933 році Державне видавництво у Харкові видало його книгу «Пугачівська рудня», але до читачів вона не дійшла: головного редактора журналу «Літературний Донбас» Г. Баглюка та його заступника В. Гайворонського було заарештовано і звинувачено в троцькізмі. Троцькізмом, як ширмою прикривався лише зовнішній фасад репресій в Донбасі на початку 30-х років. За цим явищем, як вважає дослідник літератури Донбасу В. В. Оліфіренко, стояло одне: знищення української культури, і про це говорить хоч би той факт, що після арешту Баглюка і Гаиворонського журнал було повністю русифіковано. Уже в сьомому номері за 1935 рік українською мовою було надруковано лише одного вірша М. Рудя «Нареченій». Цю ситуацію коментує В. Гайворонський у своїй автобіографічній довідці на адресу видавця з Буенос-Айреса Юліана Середяка: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з'їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське.

Василь Гайворонський був членом літгрупи «Забой» та Всеукраїнської асоціації пролетарських письменників.

У 1933 році був висланий за межі України. Утік і жив, переховуючись на Кавказі. У 1944 році переїхав до Львова. Звідти емігрував до Сполучених Штатів Америки. Василь Гайворонський потрапив за кордон вже сформованим письменником, на творчому рахунку якого було кілька оповідань і повістей, надрукованих у журналі «Літературний Донбас» та в інших періодичних виданнях. Багато його оповідань було надруковано у західноукраїнській еміграційній періодиці. Він автор оповідань і новел „Пугачівська рудня“ (1933). „Ще одне кохання“ (1946), „А світ такий гарний“ (1962), „Заячий пастух“ (1962). Помер 13 листопада 1972 року в Філадельфії. Похований на українському кладовищу у Баунд-Бруці. В доробку письменника є ряд оповідань та повістей, виданих у різний час. Так, 1963 року в Буенос-Айресі та (Аргентині) у видавництві вже згадуваного Юліана Середяка надруковано в календарі-альманасі „Мітла“ гумористичне оповідання „Сенсація знічев'я“. А в 1986 році у штаті Колорадо (США) вийшов збірник оповідань і повістей «Циркачка».

Про високе поцінування письменника еміграційною громадою може свідчити і той факт, що відомий український культурний діяч з Австралії Дмитро Нитченко включив у виданий ним збірник листів до нього видатних письменників діаспори і кореспонденції нашого земляка. Так, серед прізвищ Івана Багряного, Володимира Винниченка, Анатоля Гака (Мартин Задека), Анатолія Галана (Калиновського), Олекси Кобця (Варавви), Уласа Самчука і Володимира Гжицького (недіаспорянина) бачимо і прізвище В. Гайворонського. Автор вступної статті до цього видання Марко Павлишин зокрема пише, що вона, ця збірка, являє собою „збірний автопортрет“ українських письменників, які творили нашу літературу на одному з найтяжчих етапів нашої історії, в емігрантських скитаннях і діяспорних скрутах».

В цілому творчість Гайворонського можна поділити на два великі періоди: перший, коли він почав друкуватись у 20-х роках в періодиці Донеччини, а пізніше став заступником редактора журналу «Забой» — «Літературний Донбас»; другий — це початок сорокових років в Україні і далі — до кінця життєвого шляху в Америці.

Про історію псевдоніма «Гайдарівський» ред.

В. Гайворонський так описував історію свого псевдоніму «Гайдарівський»:

В одному німецькому селі південної Баварії, під Альпами, уже після війни мені довелося ще раз міняти прізвище. На нас, втікачів, почали полювати репатріаційні комісії чи місії. Представники совєтської влади їздили по селах і за своїм списком вимагали «ворогів народу». І я попросив люб'язну секретарку бюрґермайстра, щоб вона змінила в моєму прізвищі деякі літери. Це вона, хоч і не без страху, зробила. І я заходив до канцелярії бюрґермайстра Гайворонським, а вийшов Гайдарівським. Серпень, 1962 р.

Творчий доробок ред.

Автор збірок оповідань і новел «Пугачівська рудня» (1933), «Ще одне кохання» (1946), «А світ такий гарний…» (1962); повістей «Заячий пастух» (1962), «Циркачка» (1986), «Спокута» (1991).

Гайдарівський В. А світ такий гарний… — Буенос-Айрес: Видавництво Юліяна Середяка, 1962. — 238 с.
Гайдарівський В. Заячий пастух: Повість. — Нью-Йорк: Слово, 1962. — 164 с.
Гайдарівський В. Листи до Д. Нитченка // Нитченко Д. Листи письменників. — Мельборн, 1992. — С. 53-61.
Гайворонський В. Сенсація знічев'я. Двоє друзів і містер Піт // Уроки правди і добра / Упоряд. та автор біогр. нарисів В. В. Оліфіренко. — Донецьк: Донбас, 2001. — С. 205–228.
Гайдарівський В. Спокута. — Філадельфія: Накладом С. Гайдарівської, 1991. — 253 с.
Гайдарівський В. Циркачка: Оповідання. — Грілей, 1986. — 285 с.
Гайдарівський В. Ще одно кохання. Повість. — Авґсбурґ, 1946. — 134 с.

Вшанування пам'яті ред.

16 квітня 2024 року у місті Костянтинівка вулицю Булгакова перейменували на вулицю Василя Гайворонського.^[2]

Примітки ред.

↑ 110-та річниця з дня народження Василя Гайворонського. Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 27 жовтня 2017.
↑ У Костянтинівці та громаді перейменували понад 170 вулиць: серед них кілька — на честь загиблих військових з Донеччини.

Література ред.

Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 336 с.
Баса О. Гайдарівський Василь: біогр. довідка; бібліографія // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Т. 3. — С. 73-74.
Біляїв В. Шукач гарного світу (Василь Гайдарівський) // «На неокраянім крилі…». — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — С. 58-78. http://ukrlife.org/main/cxid/bilajiw1_gaid.htm [Архівовано 2 квітня 2007 у Wayback Machine.]
Гайворонський Василь. Заячий пастух. - Донецьк: Еколого-культурний центр «Бахмат», Товариство ім. Олекси Тихого, Союз українок, 2010. – 156 с.^[1]
Гайдарівський Василь // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993. — Т. 1. — С. 338.
Гайдарівський Василь // Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. — Філадельфія, 1973. — Т. 2. — С. 316–317.
Кухар Р. Чому Донбас національно відстає // Визвольний шлях. — 1991. — Кн. 8. — С. 1014–1017.
Нитченко Д. Василь Гайдарівський // Нитченко Д. Листи письменників. — Мельборн, 1992. — С. 52-53.
Овечко І. «А світ такий гарний…» // Вибрані поезії, нариси, оповідання, статті, рецензії. — Лос-Анджелес: Батурин, 1970. — С. 152–153.
Просалова В. Василь Гайворонський: життєві і творчі перипетії // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. — Черкаси, 2008. — Вип. 138. — С. 54-60.
Пустова Ф. Естетична функція міфологічних образів у творі «Мерехтливі зорі» В. Гайворонського // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шеченка. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2008. — Т. 23. — С. 38-44.
Ром Б. Василь Гайдарівський // Київ. — Філадельфія, 1964. — № 2. — С. 69.
Сварог В. Творчі шукання Василя Гайдарівського (Письменник, його час, люди і теми) // Нові дні. — 1967. — січень. — С. 6-11.
Скворцова Т. Невтомний шукач гарного світу (Про В. Гайворонського) // Бахмутський шлях. — 1998. — № 5. — С.19-24.
Тарнавська М. Гайдарівський Василь // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 143.
Чапленко В. Привітаймо письменника: Про книжку В. Гайдарівського «А світ такий гарний…» // Нові дні. — 1963. — № 100. — С. 14-17.
Юриняк А. Шляхом власного стилю (про В. Гайдарівського) // Критичним пером. — Лос Анджелес, 1974. — С. 57-61.
Жила В. І тривоги, і радощі…: До 90-річчя життя і літ. діяльності Григорія Костюка // Визвольний шлях. — 1998. — № 4. — С. 491–496.
Жулинський М. Зустрічі без прощань на українському просторі XX століття // Зустрічі і прощання: Спогади. — К.: Смолоскип, 2008. — Кн. 1. — С. 5-20.
Кошелівець І. Ентузіаст відродження // Дзвін. — 1991. — № 12. Нитченко Д. Григорієві Костюкові сімдесят років // Нові дні. — 1993. — № 3. — С. 14-15.
Нитченко Д. «Григорій Костюк» // Новий обрій. Альманах. — Мельборн, 1999. — Ч. 11. — С. 276–278.
Пригорницький Ю. Григорій Костюк: «І впадуть Єрихонські стіни» / / Літ. Україна. — 1991. — 30 травня.
Ротач П. Мемуарна епопея // Слово і час. — 1991. — № 7. Світайло Л. Р. Костюк Григорій Олександрович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 22.
Творча спадщина Григорія Костюка в контексті сучасної наукової думки/ матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — К. — Хмельницький, 2002. — 154 с.
Романько В. І. Повернення на батьківщину Василя Гайворонського // Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2006 рік. — Донецьк, 2005. — С. 81-84.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.