Вікіпедія

Альберт Газенбрукс

бельгійський діяч українського визвольного руху
(Перенаправлено з Газенбрукс Альберт)

Альберт Францович Газенбрукс (нід. Albert Hasenbroekx; псевдо: Західний; 22 січня 1915, м. Остенде, Бельгія — 7 вересня 1979, м. Брюгге, Бельгія) — бельгійський бухгалтер і крамар, відомий як радист УПА. Працював на радіостанції «Самостійна Україна» («Афродіта») з 1943 по 1945 роки, читав передачі французькою та англійською мовами. У 1945 році його спіймало НКДБ і він провів 8 років у таборах ГУЛАГ.

Альберт Газенбрукс
Albert Hasenbroekx
Загальна інформація
Народження 22 січня 1915(1915-01-22)
м. Остенде, Бельгія
Смерть 7 вересня 1979(1979-09-07) (64 роки)
м. Брюгге, Бельгія
Громадянство  Бельгія
Псевдо «Західний»
Військова служба
Роки служби 1943–1945
Нагороди та відзнаки
Пам'ятна медаль за війну 1940—1945
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Золотий Хрест 25-річчя УПА (1967)
Золотий Хрест 25-річчя УПА (1967)
CMNS: Альберт Газенбрукс у Вікісховищі
Час моєї праці в Радіо «Вільна Україна» — то були найкращі хвилини мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, ЩО це означає жити і боротись за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стало для мене метою[1]

Життєпис ред.

Ранні роки ред.

 
Молодий Альберт Газенбрукс перед Готелем-кафе «Белж», м. Брюгге, 1927 рік

Альберт Газенбрукс народився 22 січня 1915 року в м. Остенде та виріс у Брюгге, де його батьки були власниками готелю-кафе «Белж». Він та його молодший брат були фламандцями та відвідували франкомовну католицьку школу у м. Юї (Валлонія), після закінчення якої він записався до фр. Ecole Supérieure de Commerce d'Anvers[1] (Вищої єзуїтської школи торгівлі в Антверпені) у 1934 році (яку не закінчив). Його мобілізували до бельгійської армії у 1936 році[2]. Після одруження в 1937 році пара переїхала до столиці Брюсселю, де народилася їхня донька Франсін у 1938 році. У лютому 1939 року Газенбрукс почав працювати у філії продуктового магазину Delhaize.

Війна і полон ред.

Газенбрукс був мобілізований до бельгійської армії у 1939 році. Після німецького вторгнення в Бельгію 10 травня 1940 його полк відступив до Франції в Центральний масив, а після капітуляції Бельгії 18 червня до Бретані. Полк був узятий в полон німцями на березі річки Луара і Газенбрукс був інтернований у шталаг до Савене. Його було звільнено 22 липня, повернувшись до Бельгії, він був звільнений від військової служби[2].

Праця в Німеччині ред.

Газенбрукс відновив свою роботу в Delhaize в Брюсселі, проте в лютому 1942 року він втратив роботу і був запрошений[джерело?] на роботу до Німеччини. У квітні 1942 року він почав працювати учнем слюсаря на нім. Dreilinden Maschinenbau GmbH в Кляйнмахнов недалеко від Берліна, дочірньої компанії Robert Bosch GmbH, що займались виробництвом запасних частин для літаків.

Діяльність А. Газенбрукса в УПА ред.

Після кількох спроб втекти до Бельгії, він був поміщений у в'язницю в Німеччині, а навесні 1943 року вирушив до Рівного, столиці Райхскомісаріату України, де він працював у німецькій будівельній компанії нім. Hugo Parpart & Co[3] від Штеттін, Померанія. Під час роботи з командою близько Дубна, він був захоплений місцевою групою Української повстанської армії. Після подолання первісного скептицизму з боку УПА бійців, які думали, що він німець, Газенбруксу вдалося їх переконати, що він був бельгійцем, після чого командир «Еней» (Петро Олійник) прийняв його в число своїх під псевдонімом «Західний»[4].

 
Роман Шухевич у Будераж перед відправленням до Галичини, 1943 рік

Газенбрукс приєднався до азербайджанського куреня, з якими він пройшов до Здолбунівщини. Курінь був частиною УПА-Північ. Газенбрукса, який умів говорити кількома європейськими мовами, вважали кориснішим для роботи відділу пропаганди, ніж у бойових частинах[5]. У І-й Конференції поневолення Народів Східної Європи та Азії, організованої Організацією українських націоналістів (ОУН) в селі Будераж 21 і 22 листопада 1943 року він був переведений до радіостанції «Самостійна Україна», криптонім «Афродита», котра діяла на Сколівщіні, на окупованих територіях Галичини у Генеральній губернії. Він приїхав з Волині до Галичини з Романом Шухевичем, майбутнім головнокомандувачем УПА, і кореспондентом Петром Дужим[4]. Дужий пише:

  Газенбрукс не знав і не міг знати, що їде разом із Романом Шухевичем, але зміст розмови і прекрасне знання німецької мови спонукали його до думки, що це не звичайний старшина УПА, а офіцер її вищого військового ешельону. Хоч Газенбрукс не знав, з ким розмовляє, та вже засвоївши конспіративні правила УПА на Волині, розумів, що зайвого тут питати не треба[6].  

Арешт і допити спецслужбами НКДБ, відправлення в табори ред.

УПА і радіостанція «Афродита» продовжували працювати з Ямельниці після того, як Червона армія вигнала нацистів і гітлерівців на захід у серпні 1944 року[7]. У квітні 1945 року ББ — відділ НКДБ боротьби з бандитизмом наближаються та нападають зненацька на повстанців, що приймали учать у радіомовленні. Троє загинуло, а Газенбрукса було захоплено в полон[7]. Йому спробували інкримінувати ст. 54-2 — збройне повстання і ст. 54-11 — участь у контрреволюційній організації, Кримінального кодексу УРСР[3], але доказів не було, а Газенбрукс стверджував, що перебував в УПА в полоні.

Влітку 1945 року після декількох місяців допитів у Дрогобичі та без суду, Газенбрукса депортували до виправно-трудового табору у Воркуті[8] на Крайній Півночі. Він був притягнутий до відповідальності в 1947 році у Дрогобичі та засуджений до 10 років каторжних робіт[3]. Газенбрукса було відправлено до виправно-трудових таборів на лівому березі річки Том біля Сталінська (нині Новокузнецьк) в Сибіру.

Звільнення та повернення до Бельгії ред.

Газенбрукса було звільнено 3 червня 1953 року після смерті Сталіна. Після свого перебування у Щербакові (тепер Рибінськ) у центральній Росії для відновлення сил, його перевели до Москви в кінці жовтня 1953 року, де він зустрівся із 11 співвітчизниками, котрих мали звільнити разом з ним. Усі 12 були відвезені до Східного Берліна, звідки вони були передані бельгійській місії в Західному Берліні[9]. Вранці 31 жовтня 1953 року група досягла Бельгії, де він був узятий під спостереження бельгійської служби безпеки на кордоні міста Більдхен (котре було бельгійським у той час, але з 1958 року входить в Аахен). Звідти їх доставили до Брюсселя, де й звільнили.

Пізніші роки життя та реабілітація ред.

 
Золотий Хрест 25-річчя УПА Альберта Газенбрукса (1968)

Після свого повернення до Бельгії, він працював бухгалтером транспортно-експедиційної компанії в Брюгге. Газенбрукс був час від часу в контакті з українською діаспорою. Для прикладу, він прийняв запрошення виступити у м. Льєж 29 жовтня 1967 року з нагоди 25 річниці уродин УПА. Частини його промови, що була проголошена французькою та українською, були опубліковані його бойовим другом Володимиром Макаром (псевдонім «Вадим») у 1968 році в Канаді. У лютому 1968 року Газенбкукс отримав Золотий Хрест УПА, нагороджений Капітулю Золотого Хреста за Заслуги УПА в Нью-Йорку[10][11].

Альберт Газенбрукс помер 7 вересня 1979 року у м. Брюгге.

29 травня 1995 року Газенбрукса було реабілітовано посмертно, в офіційних даних у справах львівської прокуратури сказано:

  Данные о репрессированном и его родственниках: Газенбрукс не установден.

На Газенбрукса Альберта Францовича распространяется действие ст. 1 Закона Украинской ССР от 17 апреля 1991 года «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» за відсутністю сукупності доказів, які підтверджують обґрунтованість притягання до відповідальності[12].

 

Указом Президента України від 08.02.2010 Альберта Газенбрукса було нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня за участь у національно-визвольній боротьбі (посмертно)[13].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Makar, V. (1969). A Belgian – Member of The Ukrainian Insurgent Army. The Ukrainian Review, Vol XVI, no 1 , 64-66, Див. також Катерина Ющенко: Радіостанція УПА «Афродита»: «Ви чуєте голос вільної України…» [Архівовано 14 червня 2011 у Wayback Machine.] (Українська правда, Історична правда)
  2. ↑ а б Ministère de la Défense, Sous-section «Notariat», fiche militaire No. Matricule : 104-84709. (Міністерство оборони Бельгії, підрозділ «нотаріат», Військовий квиток № 104-84709)
  3. ↑ а б в Архів УСБ України у Львівській обл. — Спр. П-36153.
  4. ↑ а б Дужий П. Спогади про Ярослава Старуха [Архівовано 8 березня 2012 у Wayback Machine.]. Українська справа вчора і сьогодні: (збірник статей, спогадів) Афіша, Львів 2002—2003.- Т.1. — С.392-406.
  5. ↑ Дужий П. Степан Бандера — символ Нації [Архівовано 2 січня 2022 у Wayback Machine.] : ескізний нарис про життя і діяльність Провідника ОУН / П. Дужий. — Львів: Галицька видавнича спілка, 1996
  6. ↑ Дужий П. Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.] — Львів: Галицька видавнича спілка, 1998. — С. 68
  7. ↑ а б Мороз, В. (2005). Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН (архів)
  8. ↑ Білинський А. В концтаборах СРСР : 1944—1955 : спогади і спостереження — Мюнхен ; Чікаґо : Накладом В-ва «Орлик», 1961. — С. 91.
  9. ↑ Anonymous, 1953. Belgians out of Soviet Prisons. The New York Times, 31 Oct..
  10. ↑ «Свобода» Український Щоденник, Рік LXXIV, Ч. 195, Середа 25 жовтня 1967 — С. 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 2 березня 2010.
  11. ↑ «Свобода» Український Щоденник, Рік XC, Ч. 179, Середа, 21 вересня 1983 року.— С. 4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 2 березня 2010.
  12. ↑ Архів УСБ України у Львівській обл. – Спр. П-36153. – Арк. 61.
  13. ↑ Указ Президента України № 128/2010 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела та література ред.

  • M. Hazebroek, de Bruges, doit la vie à son violon. (1953, 2 novembre). La Libre Belgique.
  • Газенбрукс, А. (1968, 10 серпня). Моя участь в УПА. Гомін України.
  • Галабурда-Чигрин, М. (1994, 24 листопада). Бельгієць Альберт Газенбрук — син України. Українська газета.
  • Ганушевський, М. (1984, Ч. 3-4.). Слово на могилу сл. пам. друга Альберта Газенбрукса. Авангард.
  • Kosyk, W. (1986). L'Allemagne national-socialiste et l'Ukraine. Paris: Publications de l'Est Européen, pp. 400—401.
  • Косик, В. (1997, 27 лютого). Вільний голос із Карпат. За вільну Україну.
  • Макар В. Бельгієць, вояк УПА, в Торонто. Гомін України 7. 10. 1967 р. ч. (959)
  • Мороз, В. (2005). Радіомовлення українського підпілля. Телевізійна й Радіожурналістика, випуск 6.
  • Стойко, М. (1996, 7 травня). Хто паплюжить своє минуле, той не вартий майбутнього. За вільну Україну.

Посилання ред.

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (жовтень 2013)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альберт_Газенбрукс&oldid=42108603