Гаврилов Юрій Васильович

Ю́рій Васи́льович Гаври́лов (рос. Юрий Васильевич Гаврилов, нар. 3 травня 1953, Одинцовський район) — радянський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер, а з 2009 року — ліцензований футбольний агент. Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1979). Заслужений майстер спорту Росії (2007), засновник власної школи футболу — СК «Святогор» у Москві.

Юрій Гаврилов
Юрій Гаврилов
Особисті дані
Повне ім'я	Юрій Васильович Гаврилов
Народження	3 травня 1953(1953-05-03) (70 років)
	Сетунь, Одинцовський р-н, СРСР
Зріст	185 см
Вага	80 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1970–1971 «Іскра» (Москва) ? (?) 1972–1976 «Динамо» (Москва) 37 (5) 1977–1985 «Спартак» (Москва) 280 (89) 1986 «Дніпро» (Дніпропетровськ) 25 (3) 1987 «Локомотив» (Москва) 35 (12) 1988–1989 «ППТ Порі» 36 (11) 1989–1991 «Локомотив» (Москва) 16 (0) 1991–1992 «Асмарал» (Москва) 60 (8) 1992 «Пресня» (Москва) 10 (4) 1993 «Інтеррос» (Москва) 38 (5) 1994 «Сатурн» (Раменське) 41 (13) 1995–1996 «Агро» 13 (0) 1996–1997 «Спуманте» 4 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1978–1985 СРСР 46 (10) 1980 СРСР (олімпійська) 5 (3)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1994 «Сатурн» (Раменське) (граючий тр.) 1996 «Агро» (граючий тр.) 2000 «Чкаловець-Олімпік» 2001  ДР Конго 2002–2003 «Мострансгаз»
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за «Спартак» (Москва), у складі якого став дворазовим чемпіоном СРСР і найкращим бомбардиром чемпіонату, а також збірну СРСР, у складі якої був учасником ЧС-1982.

Клубна кар'єра

У футбольну команду «Іскра» потрапив у сім років, коли його, граючого з іншими дітьми на стадіоні, помітив керівник клубу. Починав на позиції крайнього нападника. Під час виступів в аматорській лізі був помічений Костянтином Бєсковим та запрошений в «Динамо» (Москва). У складі біло-блакитних тоді грало багато хороших гравців — Маслов, Анічкін, Якубик, Гершкович, Байдачний, Долматов та інші. Пробитися в основний склад було дуже важко, і Гаврилов нечасто виходив на поле.

1977 року Бєсков, що став тренером московського «Спартака», запросив Юрія в нову команду. Гаврилов став у «Спартаку» ключовим півзахисником, і тут повною мірою розкрився його комбінаційний талант диспетчера. Зв'язки Гаврилов — Ярцев, а потім Гаврилов — Родіонов становили фірмовий стиль команди. Діючи з глибини поля, Гаврилов віддавав своєчасні та дотепні паси (зазвичай — вперед, врозріз), настільки зручні для адресата, що тому залишалося лише пробити повз воротаря. Гаврилов не лише відрізнявся точним пасом, а й результативною грою в атаці. 1981 року він забив 21 м'яч, а в 1983 з 18 голами став найкращим бомбардиром чемпіонату. Всього за свою кар'єру в «Спартаку» Гаврилов забив 90 м'ячів, увійшов до символічного Клуб Григорія Федотова (140 голів). Він багато разів входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР.

1985 року Гаврилову прийшло запрошення з віденського «Рапіда». Бєсков на перехід одного з лідерів погодився і на новий сезон взяв у команду Віктора Пасулька на місце Гаврилова. Проте потрапити в австрійський клуб Гаврилов так і не зумів і в наступному сезоні виступав в дніпропетровському «Дніпрі», а потім в московському «Локомотиві».

За кордоном Гаврилов таки пограв — в 1988 він виїхав до Фінляндії, в клуб ППТ Порі, де провів два сезони граючим тренером та повернувся в «Локомотив».

Завдяки зусиллям Гаврилова команда вийшла у фінал Кубка СРСР 1990 року, проте у фіналі Гаврилов не грав (в півфіналі з «Динамо» йому зламали ключицю). Команда в підсумку програла «Динамо» (Київ) з розгромним рахунком — 1:6.

1992 року, після розвалу СРСР був створений вищий дивізіон Росії, куди замість команд з союзних республік увійшло багато нових клубів. В один з них — «Асмарал» — Гаврилова запросив все той же Бєсков, допомогти молодій команді.

В 1993 році виступав за «Інтеррос», де допоміг стати найкращим бомбардиром команди Олексію Снігірьову, після чого став граючим тренером «Сатурна» (Раменське).

Завершив професійну ігрову кар'єру у Молдові, виступаючи протягом 1995—1997 роках у клубах «Агро» і «Спуманте».

Виступи за збірну

19 листопада 1978 року дебютував в офіційних матчах у складі збірної СРСР в товариській грі проти збірної Японії, яка завершилась розгромною перемогою радянської команди з рахунком 4:1, а Гаврилов забив один із голів.

1980 року виступав у складі збірної СРСР на домашньому олімпійському футбольному турнірі. Здобув бронзові нагороди, зіграв 5 матчів, забив 3 голи.

У складі збірної СССР був учасником чемпіонату світу 1982 року в Іспанії. Зіграв в усіх 5-ти матчах, забив 1 гол.

Протягом кар'єри у збірній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 46 матчів, забив 10 голів.

Кар'єра тренера

Розпочав повноцінну тренерську кар'єру 2000 року, очоливши тренерський штаб клубу «Чкаловець-Олімпік». Наступного року ненадовго очолив національну збірну Демократичної Республіки Конго.

Наразі останнім місцем тренерської роботи був клуб «Мостранзгац», команду якого Юрій Гаврилов очолював як головний тренер з 2002 до 2003 року.

З 2009 року працює ліцензованим футбольним агентом.

Титули і досягнення

• Бронзовий олімпійський призер: 1980
• Чемпіон СРСР: 1976 (весна), 1979
• Срібний призер чемпіонатів СРСР: 1980, 1981, 1983, 1984, 1985
• Бронзовий призер чемпіонатів СРСР: 1975, 1982
• Фіналіст кубка СРСР: 1981
• Учасник чемпіонату світу з футболу 1982
• Найкращий бомбардир чемпіонату СРСР: 1983
• Член клубу 100 російських бомбардирів (145 голів, 10-е місце в списку)
• Член клубу Григорія Федотова (141 гол)
• У списках 33 найкращих футболістів СРСР 7 разів, з них № 1 (1979—1981, 1983—1984) — 5 разів, № 2 (1985), № 3 (1978)

Посилання

• Статистика виступів на сайті national-football-teams.com (англ.)
• Профіль на сайті «Збірна Росії з футболу» [Архівовано 12 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Статистика ігор в єврокубках (рос.)