Ґабріель Урбен Форе (фр. Gabriel Urbain Fauré; 12 травня 1845 — 4 листопада 1924) — французький композитор та педагог.

Габріель Форе
фр. Gabriel Urbain Fauré[1]
Зображення
Основна інформація
Дата народження 12 травня 1845(1845-05-12)
Місце народження Пам'є, Франція
Дата смерті 4 листопада 1924(1924-11-04) (79 років)
Місце смерті Париж, Франція
Поховання Пассі (кладовище)[2]
Роки активності з 1861
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Професія композитор, педагог
Освіта Niedermeyer school in Parisd
Вчителі Каміль Сен-Санс[3] і Gustave Lefèvred
Відомі учні Моріс Жозеф Равель[4], Шарль Кьокленd, Джордже Енеску, Надія Буланже, Émile Vuillermozd, Louis Aubertd, Gretchen Osgood Warrend, Lucien Garband, Raoul Laparrad, Еміль Жак-Далькроз, Альфредо Казелла, Emil Freyd і Лілі Буланже
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону великий офіцер ордена Почесного легіону командор ордена Почесного легіону офіцер ордена Почесного легіону кавалер ордена Почесного легіону

Q62096450? (березень 1909)

CMNS: Файли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився в Пам'є в сім'ї шкільного учителя. У дев'ятирічному віці вступив вчитися до школи при Інституті церковної музики, очолюваному Луї Нідермеєром, в якому готували органістів і хормейстерів для потреб католицької церкви; серед вчителів Форе в цьому навчальному закладі був Каміль Сен-Санс. Пізніше Форе деякий час викладав там же.

В 1870 році з початком Франко-прусської війни Форе був покликаний в армію і брав участь в обороні Парижа. Потім разом з Інститутом церковної музики (Школою Нідермеєра) Форе поїхав в Швейцарію. Повернувшись після придушення Паризької комуни, Форе зайняв посаду помічника органіста і хормейстера в церкві Сен-Сюльпіс, а в 1874 році перейшов на роботу в церкву святої Магдалини (Париж), де був помічником Сен-Санса; в 1877 році Сен-Санс вийшов у відставку, і Форе зайняв місце хормейстера в цьому знаменитому паризькому соборі.

Після кількарічного невдалого роману з Маріанною Віардо Форі в 1883 році одружився з Марі Фремо, дочці скульптора Е. Фремо. У них народилося двоє синів, з яких старший, Емманюель, став відомим фахівцем з біології моря, а молодший, Філіп — відомим письменником.

В 1898 році Форе відвідав Лондон, де диригував своєю музикою до п'єси Моріса Метерлінка «Пеллеас і Мелісанда» у виставі, поставленій Форбс-Робертсоном. В 1896 році Форе став професором композиції в Паризькій консерваторії (після Жуля Массне), а в 1905 році — її директором. Серед учнів Ґабріеля Форе — Моріс Равель, Л. Обер, Ф. Шмітт, Ш. Кьоклен, Ж. Роже-Дюкас, Джордже Енеску, Надія Буланже.

Під кінець життя Форе втратив слух; він пішов з посади директора в 1920 році й жив на скромну пенсію, присвятивши себе виключно композиції.

ТворчістьРедагувати

Творча спадщина Форе включає:

опери

  • «Прометей» (Prométhée, опера в трьох діях: Tragédie lyrique, fp. 1900)
  • «Пенелопа» (Pénélope, опера в трьох діях: Poème lyrique, fp. 1913)

для оркестру

  • сюїта «Маски і Бергамаски», Op. 112;
  • сюїта «Пеллеас і Мелізанда», Op. 80
  • Балада для фортепіано з оркестром, Op.19
  • Фантазія для фортепіано з оркестром Op.111,

для хору

  • Cantique de Jean Racine, Op. 11 (1865)
  • Les Djinns, Op. 12 (1875) — na podstawie wiersza Victora Hugo
  • La Naissance de Vénus, Op. 29
  • Реквієм d-moll, Op. 48 (1877, оркестрований в 1899)
  • Ave verum corpus, Op. 65 No. 1
  • Ave Maria, Op. 67

камерні твори

  • 2 фортепіанних квартети, Op. 15 і 45
  • Тріо для скрипки, віолончелі та фортепіано,
  • твори для скрипки і фортепіано (2 сонати, Елегія, Серенада, Романс),

фортепіанні твори

  • 13 ноктюрнів,
  • 6 прелюдій,
  • 13 Баркарола,
  • 6 експромтів,
  • 4 вальси-каприси.

вокальна музика

  • романси на вірші відомих французьких поетів (П. Верлен, Т. Готьє, В. Гюго, Ш. Л. де Ліль, В. де Ліль-Адан).

Див. такожРедагувати

  • 8685 Форе — астероїд, названий на честь композитора[5].

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.nndb.com/people/370/000093091/
  2. NNDB — 2002.
  3. (unspecified title) — С. 16. — ISBN 0-7134-5468-7
  4. Le Figaro / A. BrézetParis: Société du Figaro, 1826. — P. 2. — 322497 екз. — ISSN 0182-5852
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ПосиланняРедагувати