Вікіпедія

Габель Людмила Орестівна

українська бібліотекарка, юристка та громадська діячка
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Габель.

Людмила Орестівна Габель (грудень 1876, Санкт-Петербург, Російська імперія — 10 квітня 1967, Харків, Українська РСР, СРСР) — українська бібліотечна та громадська діячка, юристка. Член Комітету сільських бібліотек та Книжкової комісії Харківського товариства грамотності. Одна з перших жінок допущенних до навчання на юридичному факультеті Харківського универсітету Організатор бібліотеки при дитячому суді Харкова. Народилася в сім‘ї революціонерів-народників.

Габель Людмила Орестівна
Народилася грудень 1876
Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла 10 квітня 1967(1967-04-10) (90 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність юристка, революціонерка, бібліотекарка
Alma mater Імператорський Харківський університет (1912) і Харківське музичне училище імені Бориса Лятошинського
Членство Харківське товариство грамотності
Партія соціалісти-революціонери
Батько Габель Орест Мартинович
Мати Габель Августина Станіславівна
Брати, сестри Габель-Ющенко Марія Орестівнаd, Габель Маргарита Орестівна, Габель Юрій Орестович і Гассельбрінк Валерія Орестівна
Автограф

Життєпис ред.

Людмила Габель народилася 1876 року у Литовському замку під час арешту батьків. Вона перша дитина у родині революціонерів народників — Ореста Мартиновича та Августини Станіславівни Габель. У 1876 році Орест і Августина були членами гуртка, який готував втечу з тюрми С. Ковалику та П. Войнаральському. Однак план не  вдалося здійснити, а його організатори були схоплені. На момент арешту Августина Станіславівна була при надії. По народженні Людмили стан матері погіршав і їх з дитиною перевели до лазарету. Через деякий час Людмилу віддали старшій рідній сестрі матері — Олені Лімбек. Перші місяці життя Людмила прожила з тіткою. Через пів року вдалося звільнити з тюрми Августину, перед усім завдяки знайомству Олени з впливовим чиновником Анатолієм Коні. Невдовзі був винесений вирок батькові Людмили. Ореста Габеля засудили до вислання до Західного Сибіру, Августина вирішила поїхати за ним. Влітку 1878 року вона з первістком Людмилою вирушила до Балаганська. Про життя Людмили у родині відомо дуже мало[1].

У 1887 році термін заслання батька закінчився і родина переселилася до Харкова. Людмила закінчила у Харкові другу жіночу гімназію зі званням домашньої наставниці[1].

З юнацьких років Людмила захоплювалася революційними ідеями. 1901 року була вперше заарештована. Її підозрювали у причетності до Харківської групи соціалістів-революціонерів. Проводився обшук, який не виявив у Людмили забороненої літератури. Однак за зв'язок зі столичними революціонерами її відвезли до Санкт-Петербурга, де притягнули визнання провини. Після повернення до Харкова за нею був встановлений особливий нагляд, який тривав з 5 червня до 13 вересня 1901 року. Разом із сестрою Марією була членкинею бойової дружини В. О. Талаєва, брала участь у політичних подіях 1905 року[2][3].

У вересні 1904 року вона звернулася із проханням до попечителя Харківського навчального округу про клопотання перед Міністерством народної просвіти, щоб її було допущено до слухання лекцій на юридичному факультеті Харківського університету. Прохання було схвалене і вона разом з дворянкою Домбровською стали першими жінками, які навчалися на юридичному факультеті Харківського університету[4].

Людмила була представницею прославленої бібліотечної родини Габель, тісно пов'язаної з історією Харківської громадської бібліотеки[5]. Людмила Габель була членкинею бібліотеки з 1894 року і брала активну участь у її діяльності. Виконувала різні бібліотечні процеси, долучалася до захисту прав безоплатних працівниць бібліотеки[6][1].

Активну участь Людмила Габель брала у діяльності Комітету з влаштування сільських бібліотек Харківського товариства грамотності. З 1898 року вона була членкинею та працівницею цього комітету, а також членкинею його Книжкової комісії. Вона докладала багато зусиль щодо відкриття нових бібліотек у межах Харківської губернії. Передавала досвід організації сільських бібліотек та постачанням їх книгами[1].

Взимку 1907 року за наказом генерал-губернатора книжковий склад Комітету було опечатано.  На той час там зберігалося багато забороненої літератури. Людмилі Габель, вдалося потрапити всередину не порушивши печатки та винести заборонену літературу. Закриття складу на пів року і нові обмеження у роботі бібліотек дуже ускладнили роботу Комітету і на початку 1910 року він був закритий, а Людмилу й інших співробітників Комітету заарештували за обвинуваченням у розповсюдженні революційної літератури. 8 березня 1910 року вона була звільнена з тюрми під заставу 3000 карбованців. Тоді ж за нею був встановлений негласний нагляд, що тривав до 29 березня 1912 року, коли членів комітету виправдали, бо не змогли довести їх протиправну діяльність[2].

Після виправдання Людмила активно долучилася до феміністичного руху міста[7]. Активістки розв'язували питання захисту прав жінок з вищою освітою, створили харківський відділ Ліги рівноправності жінок, на той час один з двох у Російській імперії. Знаходився він у квартирі Людмили Габель[8][9][10].

У травні 1912 року Людмила успішно закінчила навчання на юридичному факультеті Харківського університету.

Людмила Габель цікавилася питаннями надання юридичної допомоги для членкинь товариств взаємної допомоги працюючих жінок, дитячої злочинності. 16 листопада 1912 року її обрано членом правління новоствореного Харківського товариства патронату над неповнолітніми, згодом стає його секретаркою. Весною наступного року стає безплатною піклувальницею Дитячого суду. Влітку вона стала членкинею Харківської делегації на Першому міжнародному конгресі з питань захисту дітей, що проходив у Брюсселі. Восени вона організувала бібліотеку при камері суду, брала участь у проведенні святкових заходів для  неповнолітних ув'язнених. У середині жовтня 1913 вона покинула Дитячий суд та опублікувала у харківській пресі кілька листів в яких викривала антигуманне ставлення до дітей працівниками суду[2].

За радянських часів працювала в Укркоопспілці та Союзпредспросі, де намагалася поєднувати роботу з громадською діяльністю. 1950 року написала спогади про діяльність Комітету сільських бібліотек Харківського товариства грамотності. Ці спогади отримали схвальні відгуки на засіданні Комісії з історії бібліотечної справи при Інституті теорії та історії педагогіки Академії педагогічних наук[1].

Після Другої світової війни оселилася у Будинку спеціалістів у квартирі молодшої сестри Маргарити Габель[5].

Померла Людмила Орестівна Габель 10 квітня 1967 року у Харкові. Місце поховання невідоме[1].

Існує суперечлива інформація щодо віросповідання Людмили Габель. У наглядових документах 1901 року вказано, що вона лютеранка, а у документах 1910 року — католичка. Між тим її молодша сестра Маргарита Габель у своїх спогадах писала, що дітей у родині виховували атеїстами[1].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Мамон, 2021, с. 244—251.
  2. ↑ а б в Мамон В. Є. Життєвий шлях бібліотекаря Людмили Габель //Короленківські читання 2020. «Бібліотеки, архіви, музеї: історичний досвід та актуальні тенденції розвитку»: матеріали ХХІІІ Всеукр. (з міжнар. участю) дистанційн. наук.-практ. конф., присвяч. 190-річчю від часу заснування ХДНБ ім. В. Г. Короленка, Харків, 22–23 жовт. 2020 р. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка, Харків. держ. акад. культури, Харків. обл. від-ня (філія) ВГО Укр. бібл. асоц.; [редкол.: В. Д. Ракитянська (голова) та ін.]. Харків, 2021. С. 244—251 261 с.
  3. ↑ Кізченко, Ткачук, 1985, с. 85.
  4. ↑ Юридический факультет, 2007, с. 158.
  5. ↑ а б Шоломова, 1986, с. 188—190.
  6. ↑ Шалыганова, 2016, с. 84.
  7. ↑ Смоляр, 1998, с. 197.
  8. ↑ Богачевська-Хом'як, 2018, с. 105.
  9. ↑ Бондарев, Антон (6 березня 2019). «Женщины-юристы». О трудностях получения высшего образования в начале ХХ века и их преодолении. Альфа-Омега (рос.). Процитовано 7 грудня 2022.
  10. ↑ Бондарев, Антон (8 листопада 2016). Немного о женских правах в Харькове в начале XX века. Накипіло (рос.). Процитовано 7 грудня 2022.

Література ред.

  • Богачевська-Хом'як М. Білим по білому: жінки в громадському житті України, 1884—1939. — Львів : Український католицький університет, 2018. — 520 + 20 іл. с. с. — ISBN 978-617-7637-05-8.
  • Кізченко В. І., Ткачук А. П. Діяльність Харківського товариства поширення в народі грамотності // Український історичний журнал. — 1985. — № 91. — С. 81–87.
  • Мамон В. Є. Життєвий шлях бібліотекаря Людмили Габель // Короленківські читання 2020. «Бібліотеки, архіви, музеї: історичний досвід та актуальні тенденції розвитку»: матеріали ХХІІІ Всеукр. (з міжнар. участю) дистанційн. наук.-практ. конф., присвяч. 190-річчю від часу заснування ХДНБ ім. В. Г. Короленка, Харків, 22–23 жовт. 2020 р. — Харків : Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, 2021. — С. 244—251. — 261 с.
  • Мамон В. Є. Габель Людмила Орестівна // Бібліотечна енциклопедія Харківщини. — Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, 2023.
  • Смоляр Л. О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України II пол. XIX - поч. XX ст. Сторінки історії: Монографія. — Одеса : Астропринт, 1998. — 408 с. — ISBN 966-549-087-7.
  • Шалыганова А. Л. Правление Харьковской общественной библиотеки, 1885—1918: биобиблиог. словарь : [рос.]. — Харьков : Федорко, 2016. — 328 с. — ISBN 978-617-7298-43-3.
  • Шоломова С. Б. Харківська громадська // Вітчизна. — 1986. — № 9. — С. 188—190.
  • Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805—1905) : [рос.] / Под редакцией проф. М. П. Чубинского и проф. Д. И. Багалея. — Харьков : САГА, 2007. — 15, VIII, 378 + 10 л. портр. с. — ISBN 978-966-2918-30-4.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Габель_Людмила_Орестівна&oldid=40761477