Вікіпедія

Віторган Еммануїл Гедеонович

російський актор

Еммануїл Гедеонович Віторган (нар. 27 грудня 1939, Баку) — радянський та російський актор театру і кіно, заслужений артист РРФСР (1990). народний артист Росії (1998), заслужений діяч мистецтв Азербайджану (2015)[1]. Знявся більше ніж у ста фільмах.

Віторган Еммануїл Гедеонович
Ім'я при народженні рос. Эммануил Гедеонович Виторган
Народився 27 грудня 1939(1939-12-27) (84 роки)
Баку
АзРСР
Національність єврей
Громадянство СРСР СРСР→Росія Росія
Діяльність актор
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв (1961)
Роки діяльності 1962 і до тепер
Дружина Калина Румянцева (1961—1970)
Алла Балтер (1939—2000)
Ірина Млодик(2003-)
Діти дочка — Ксенія Румянцева
син — Максим Віторган (нар. 1972)
Батьки батько — Гедеон Авраамович Віторган (1909—2000)
мати — Хая Залманівна Блехман (1910—1998)
IMDb ID 0900076
Нагороди та премії
Народний артист Росії
Народний артист Росії
 Заслужений артист РРФСР
CMNS: Віторган Еммануїл Гедеонович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився 27 грудня 1939 року в Баку в єврейській родині[2].

Його батьки родом з Одеси. Батько — Гедеон Авраамович Віторган (1909—2000), був радянським господарником, працював у борошномельній промисловості. Мати — Хая Залманівна Блехман (1910—1998) не працювала, вела будинок, ростила синів: старшого Володимира[3] та молодшого (на три роки) Еммануїла. Своє ім'я Еммануїл отримав на честь рідного дядька — брата матері, якого вбили в Одесі у роки громадянської війни під час єврейського погрому.

Сім'я часто змінювала місце проживання, оскільки батька часто перекидали з об'єкта на об'єкт, тому школу Еммануїл закінчив уже в Астрахані. Після закінчення школи він поїхав до Москви, але ні в один театральний навчальний заклад прийнятий не був. Тоді Еммануїл Віторган поїхав до Ленінграду та вступив у Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії. ЛДІТМіК Еммануїл Віторган закінчив у 1961 році (курс Бориса Вульфовича Зона). У цій групі вчилися Сергій Юрський, Аліса Фрейндліх, Тамара Румянцева, Леонід Дьячков, Олександра Назарова. Тамара Румянцева стала дружиною Еммануїла Віторгана[2]. Шлюб був зареєстрований ще в студентські роки.

Після закінчення інституту був прийнятий в трупу «Псковського театру драми ім. А. С. Пушкіна». У 1963 році повертається в Ленінград та переходить у трупу «Ленінградського театру драми і комедії». У 1967 році переходить в «Ленінградський театр ім. Ленінського комсомолу». Еммануїл Віторган у «Ленкомі» познайомився з акторкою Аллою Балтер. Знайомство з Балтер призвело до розірвання шлюбу з Тамарою Румянцевої. 1971 року, разом з другою дружиною акторкою Аллою Балтер переїжджає до Москви, де обоє стають акторами «Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського»[2]. У 1982 році Віторган переходить у «Театр на Таганці». З 1984 по 2005 рік Еммануїл Віторган актор «Академічного театру ім. В. Маяковського». У 1987 році Еммануїлові Віторганом лікарі поставили діагноз «рак легенів»[4]. Про те, що у нього онкологія, актор дізнався тільки після успішно проведеної операції.

У 2003 році одружився з Іриною Млодик. Дружина Віторгана — керівник театрального агентства, свого часу допомагала Еммануїлу Віторгану та його синові Максиму випустити спектакль «Шаман з Бродвею». Разом з дружиною І. Млодик відкрив та керує «Культурним Центром Еммануїла Віторгана», в якому грає свій моноспектакль «Вихід», проводить творчі вечори, концерти, вшановує акторів. Еммануїл Віторган член громадської ради Російського єврейського конгресу. 5 червня 2015 року нагороджений орденом «Патріот Росії».

Особисте життя ред.

  • Перша дружина — Тамара Румянцева (нар. 1936), шлюб розпався у 1970 році.
    • Дочка — Ксенія Румянцева.
      • Онуки — Олександра та Микита.
        • Правнуки — Марк та Аліса.
  • Третя дружина — Ірина Млодик. (нар. 1962)

Творчість ред.

 
На сцені Сєверодвінського драмтеатру, вистава «Пізня любов» театру «Гешер» (Ізраїль). 2010 рік

Ролі в театрі ред.

Московський драматичний театр ім. К. С. Станіславського
  • «Доросла дочка молодої людини» Віктор Славкин; реж. А. Васильєв / Івченко
  • «Сірано де Бержерак» Едмон Ростан (пер. В. Соловйова); реж. Б. Морозов / Крістіан
  • «Продавець дощу» Річард Неш; реж. Л. Варпаховський / Файл, помічник шерифа
Московський академічний театр ім. Вл. Маяковського
Квартет І
  • 2001 — «День радіо» / Еммануїл Гедеонович, власник радіостанції «Ніби Радіо»
  • 2001 — «День виборів» / Еммануїл Гедеонович, власник радіостанції «Ніби Радіо» (голос)
Московський театр естради
  • 2009 — Мюзикл «Мата Харі»; реж. Євген Гінзбург, композитор Олексій Кисельов — Жорж Маслов
Театр Гешер (Яффа, Ізраїль)
  • 2010 — «Пізня любов» за п'єсою Валерія Мухарьямова «В тіні виноградника», написаної за мотивами оповідання лауреата Нобелівської премії Ісаака Башевіса Зінґера; реж. Євген Ар'є

Фільмографія ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Emmanuil Vitorqana «Fəxri mədəniyyət işçisi» döş nişanı təqdim edilib [Архівовано 13 листопада 2016 у Wayback Machine.](азерб.)
  2. ↑ а б в Біографія зірки: Еммануїл Віторган. Архів оригіналу за 20 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
  3. ↑ Ехо Москви. Еммануїл Віторган [Архівовано 20 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Перенісши рак легені, Еммануїл Віторган знову почав курити через те, що у нього відбирають будинок. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Віторган Еммануїл Гедеонович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віторган_Еммануїл_Гедеонович&oldid=42367648