Вікіпедія

Вітовська-Ванца Ірма Григорівна

українська акторка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вітовська.

І́рма Григо́рівна Віто́вська-Ва́нца (справжнє ім'я Ірина Григорівна; нар. 30 грудня 1974(19741230), Івано-Франківськ) — українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка; працює у Молодому театрі (з 1998); Заслужена артистка України (2016).[1]

Ірма Вітовська
На брифінгу в АрміяInform 5 грудня 2019 року
На брифінгу в АрміяInform 5 грудня 2019 року
Ім'я при народженні Ірина Григорівна Вітовська
Народилася 30 грудня 1974(1974-12-30) (45 років)
Івано-Франківськ, Українська РСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність акторка театру, телеакторка, кіноакторка, акторка, телеведуча
Alma mater Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка (1998)
Заклад Київський академічний Молодий театр
Роки діяльності з 1998 — тепер. час
Чоловік Віталій Ванца
Діти Орест (2011)
IMDb ID 2257436
Нагороди та премії
Заслужений артист України

Best Ukrainian Awards (2006)
Київська пектораль (2015)
CMNS: Ірма Вітовська на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Вітовська лауреат національних премій з кіномистецтва «Золота дзиґа». Два роки поспіль визнана найкращою акторкою національної премії від кінокритиків «Кіноколо» (найкраща акторка 2018 та 2019 року за фільми «Брама» та «Мої думки тихі»). Двічі володарка національної премії «Телетріумф». Володарка театральної премії «Київська пектораль». Володарка «Золотого Дюку» на Одеському міжнародному кінофестивалі 2019 року за найкращу акторську роботу у фільмі «Мої думки тихі» режисера Антоніо Лукіча. Ірма Вітовська стала першою лауреаткою премії Women in art від HeForShe в категорії «Театр та кіно», створеною ООН та Українським інститутом

Є активною громадською діячкою, відстоює реформи у сфері культури.

Володарка національних премій, учасниця міжнародних театральних та кінофестивалів. Декілька років поспіль входить у список відомих митців та громадських діячів за версіями видань «Новое время» та «Фокус».

Життя і кар'єриРедагувати

Ірма Вітовська народилася 30 грудня 1974 року в Івано-Франківську. Корінням батько Ірми походить з села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії у Ірми – росіянин, а його дружина – латишка[2].

Мріяла стати археологом, кілька років поспіль намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів у Івано-Франківську[3].

1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Актриса драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака. З того ж року працює у Молодому театрі, де грає і посьогодні (станом на 5 грудня 2019 року).

Ірма Вітовська неодноразово була учасницею багатьох міжнародних театральних фестивалів. Отримувала персональні нагороди.

З 11 жовтня 2015 року є тренером в шоу Маленькі гіганти на «1+1»[4]. На каналі ICTV Ірма Вітовська вела проєкти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».

Лауреат національної премії «Благодійна Україна» за проєкт «Оскар і рожева пані» реж. Р. Держипільський, де Вітовська виконала головну роль, а також є ініціатором та креативним продюсером проєкту, що покликаний на допомогу розвитку системи дитячої паліативної допомоги в Україні. Проєкт отримав благословення Ради Церков України та став володарем Гран-прі «Київська Пектораль» 2016 р.

Проєкт є першим лауреатом премії «Дзеркало сцени» від газети «Дзеркало тижня» (2016).

Ірма Вітовська створила образ Гертруди у проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET»,[5] що став лауреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.

Резонансною подією є втілення на арені Національного цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проєкту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.

28-го листопада в Таллінні на фестивалі «POFF» (який входить до групи фестивалів категорії А) відбулась світова прем'єра фільму «Брама», де Ірма зіграла головну роль 86-літньої жінки. За втілення ролі баби Прісі у п'єсі «Баба Пріся. На початку та на кінці часів» (автор Павло Ар'є) Ірма Вітовська стала володаркою як театральної премії «Київська Пектораль» (найкраща акторка) 2016 року, вистава «Сталкери» (реж. Стас Жирков), так і кінопремії «Кіноколо» та «Золота дзиґа» (найкраща акторка) 2018 року, стрічка «Брама» (реж. Володимир Тихий). Це перший випадок в Україні, коли один й той самий актор втілює один й той самий образ в різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно і театр, і отримує найвищі нагороди за свої роботи.

Володарка «Золотий Дюк» на ОМКФ в 2019 р. Найкраща акторська робота. Фільм «Мої думки тихі» реж. Антоніо Лукіч.

Фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча отримав «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А у Карлових Варах, став переможцем у категорії «Приз глядацьких симпатій» та нагороджений "FIPRESCI" на ОМКФ 2019 р.

Громадянська позиціяРедагувати

Ірма Вітовська активістка «Революції Гідності» та «Мовного Майдану», учасник усіх проукраїнських акцій протесту[6].

Після російської збройної агресії проти України Ірма Вітовська відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками. Ірма Вітовська сказала[7]:

Війна — це не дружба між народами. Не ми взяли Ростов чи Воронеж… У митців має бути свідома громадянська позиція
Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують[8]

У червні 2018 записала відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[9].

БлагочинністьРедагувати

Ірма Вітовська є учасником соціально-громадських програмам «Діти вулиці» з 2007, та «StopБіль» з 2011 року[3].

2014 року Ірма Вітовська почала робити ляльки-мотанки, продавати їх, а виручені гроші передає на допомогу армії. Найдорожча коштувала 2,5 тисячі гривень.[10] За ці кошти була придбана тепла спідня білизна для берегової охорони і пластикові картки з молитвами для п'ятого батальйону.

З Іреною Карпою Ірма Вітовська зібрали на творчому вечорі гроші для взуття батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Ірма Вітовська як членкинею руху «StopБіль», ініціювала та виконала головну роль в арт-проєкті «Оскар і Рожева Пані», створеному для збору коштів на потреби невиліковно хворих дітей. Прем'єра вистави відбулася 7 жовтня в Івано-Франківську та 11 жовтня у Києві, отримала кілька театральних нагород та зібрала понад 700 тис. грн[11] на паліативні дитячі відділення, а також на виїзні бригади, які будуть працювати з такими дітьми[12].

Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому»[13]. На 2019 р. збір «Оскар і рожева пані» вже 1 675 000 грн.

Особисте життяРедагувати

Ірма Вітовська була дружиною Володимира Кокотунова (нар. 1 квітня 1969), також актора Молодого театру з 1993 по 2016 рік. 29 березня 2011 року в подружжя народився син Орест Кокотунов.

8 квітня 2016 року вдруге вийшла заміж, чоловіком став Віталій Ванца (нар. 1978) з Борислава Львівської області[14].

ВиставиРедагувати

Була задіяна у вистава Національного Академічного Молодого театру: «Русалонька» (номінація на премію «Київська Пектораль» за найкращу жіночу роль, реж. Є.Курман), «РЕхуВІлійЗОР» (Марія Антонівна), «Трагедія Гамлета, принца Данського» (Акторка), «Хоровод любові» (Гризетка), «Маринований аристократ» (Дружина), «Четверта сестра» (Катя), «Торчалов» (Ліза, реж. С.Мойсеєв), «Різня» (Анет, реж. В.Білозоренко).

У Івано-Франківському Національному Академічному театрі: «Оскар і рожева пані» (Рожева пані), «HAMLET» (Гертруда, реж. Р.Держипільський).

У Академічному театрі «Золоті ворота» в коппродукції з Молодий театр: «Сталкери» (Баба Пріся, найкраща жіноча роль — «Київська Пектораль» та «Мельпомена Таврії», реж. Стас Жирков).

Брала участь у благочинному проєкті-виставі «Допомогти так легко, або Звідки беруться діти?» (разом з Адою Роговцевою, Машою Єфросиніною, Дашою Малаховою, Володимиром Горянським та Наталею Долею).[15]

Ірма Вітовська була креативним продюсером при створенні вистави «Слава героям» Павла Ар'є (режисер — Стас Жирков)[16], спільний проєкт театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Франка[17].

ФільмографіяРедагувати

Рік Назва Режисер Роль Примітки
2000 Нескорений Олесь Янчук Даруся Гусяк «Нуся», зв'язкова УПА
2004 Залізна сотня Олесь Янчук Стефа
2004 Між першою і другою Володимир Мельниченко Риточка
2005 Дідусь моєї мрії Ігор Забара, Сергій Талибов подруга Олени телесеріал
2005—2006 Леся+Рома Олександр Богданенко, Олександр Даруга Леся телесеріал
2006— 2007 Янгол-охоронець Бата Недич, Оксана Тараненко, Ігор Забара Люба телесеріал
2006 Жіночі сльози Галина Курівчак-Сахно Тетяна Сінєльнікова
2006 Битви сонечок Анатолій Матешко епізод
2007 Кольє для снігової баби Олександр Богданенко, Олександр Даруга Кіра
2007 Мільйон від Діда Мороза Олександр Богданенко, Олександр Даруга Леся
2007 Богдан-Зиновій Хмельницький Мащенко Микола
2008 Не наїзджай на Діда Мороза Олександр Богданенко, Олександр Даруга Леся
2008 Владика Андрей Олесь Янчук
2008 Донечка моя Володимир Тихий Саша
2008 Почати спочатку. Марта Ігор Копилов Валя, секретарка Марти
2008 Тато напрокат Артем Литвиненко Соня, подруга Ірини
2008 Гарні хлопці Олег Туранський Віра Григорівна Тємнікова телесеріал
2009 Загадай бажання Іван Войтюк Софія Аркадіївна, подруга Насті
2009 Мудаки. Арабески Володимир Тихий, Іван Тимшин, Роман Бондарчук,
Віра Яковенко, Анатолій Лавренишин, Мирослав Слабошпицький		 кінозбірка
2009 Акула Анатолій Матешко Слава Корабльова, подруга Інни телесеріал
2009 Лабіринти брехні Віктор Погорєлов Аля, подруга Ольги
2009 При загадкових обставинах Максим Мехеда Анпаконда
2009 Територія краси Ігор Забара, Оксана Тараненко, Павло Тупик Вероніка Федорівна телесеріал
2009 Спокута Ігор Шкурін Світлана, подруга Поліни, дієтолог
2012 Лист очікування Андрій Черних Нонна Гольцова, господиня салону краси телесеріал
2013 Жіночий лікар-2 Антон Гойда, Ірина Громозда Рита Кузьменко телесеріал
2013 Криве дзеркало душі Максим Мехеда Зіна, дружина Риндіна міні-серіал
2013 Метелики Віталій Воробйов перукарка міні-серіал
2013 Камінний гість Анатолій Матешко Леся, подруга Елеонори телефільм
2013 Нюхач Артем Литвиненко Марина, дружина Кононова телесеріал
2014 Трубач Анатолій Матешко мати Віталіка
2014 Пограбування по-жіночому Ашот Кещян Світлана Старостіна телесеріал
2015 Останній москаль Семен Горов продавчиня крамниці телесеріал
2015 Казка старого мельника Олександр Ітигілов Параска Казка[18]
2015 Особистий інтерес Анатолій Григор'єв Ксюша, продавчиня телесеріал
2015 Офіцерські дружини Дмитро Петрунь Роза телесеріал
2018 Таємний щоденник Симона Петлюри Олесь Янчук Ольга Петлюра, дружина Симона Петлюри[13]
2018 Брама Володимир Тихий Баба Пріся
2018 Дві матері Ніна Борисова телесеріал
2019 Подорожники Христина Сиволап Сусанна телесеріал
2019 Мої думки тихі Антоніо Лукіч

ТелебаченняРедагувати

Ведучою на телепроєктах:

  • «Шлюбні ігри» — канал ICTV;
  • «Народна Зірка» — ТРК «Україна»;
  • «Мій малюк зможе» та «Маленькі гіганти» — канал 1+1.

Брала участь у проєкті «Шоумастгоон» на Новому каналі.

Дублювання українською:Редагувати

НагородиРедагувати

  • 2001 — Номінація премії «Київська пектораль» в категорії «Краща жіноча роль» (Русалонька в одноіменній виставі)
  • 2006 — Номінація «Акторський талант» на «Best Ukrainion awords»
  • 2006 — Перемога «Телетріумф» у номінації за кращий сериал «Леся+Рома»
  • 2007 — Лауреат премії «Кумир року 2007» від ELLE як «Найкраща акторка року»
  • 2007 — Номінація «Людина року»
  • 2012 — Лауреат «Телетріумфу» в номінації «Акторка телевізійного фільму/серіалу (найкраща жіноча роль)» Ніна в серіалі «Лист очікування» реж. А. Черних
  • 2015 — Лауреат премії «Київська пектораль» в категорії «Краща жіноча роль» (баба Прися у виставі «Сталкеры» копродукції театру «Золоті ворота» та «Молодого театру»)
  • 2015 — Лауреат Національний конкурс «Благодійна Україна-2015» за виставу «Оскара і Рожевої пані»[7].
  • 2016 — «Заслужена артистка України»
  • 2018 — Лауреат «Жінка року 2018»
  • 2018 — Лауреат «Кіноколо» за краща жіноча роль Баби Прісі у фільмі «Брама»
  • 2019 — Лауреат першої в Україні премії від ООН та Український інститут «Women in art» категорія «Театр і кіно»
  • 2019 — Лауреат «Золота дзиґа» у номінації «Краща жіноача роль» Баба Пріся «Брама»

Володарка "Золотий Дюк" на ОМКФ краща акторська робота в національному конкурсі за фільм Антоніо Лукіч "Мої думки тихі"2019р

2019 -Лауреат премії "Кіноколо" від кіноритиків ( Краща акторка 2019р) фільм Антоніо Лукіча "Мої думки тихі"

ЦитатиРедагувати

  • «Вважаю, що я щаслива. Здорова, руки-ноги на місці — що ще треба? Щоб бути щасливим, треба жити у гармонії з собою. Навіть коли настає депресія, треба їй віддаватися» — на запитання «Що для вас щастя?»[15]

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Ірма Вітовська отримала звання Заслуженої артистки України
  2. ↑ Ірма Вітовська: «На акторів я завжди дивилася скептично»
  3. ↑ а б Акторка Ірма Вітовська: «Я як шафа, з якої вивалилися всі таланти» «Урядовий кур'єр»
  4. ↑ Ірма Вітовська зізналася, що маленький син перестав її впізнавати
  5. ↑ Прем'єра неоОПЕРИ-ЖАХУ "HAMLET" відбудеться 4 та 5 лютого в підвалі театру!
  6. ↑ Ірма Вітовська. Життя у ритмі non stop
  7. ↑ а б Ірма Вітовська, заслужена артистка України, акторка Молодого театру
  8. ↑ Ірма Вітовська: Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують
  9. ↑ Акторка Ірма Вітовська підтримала Олега Сенцова // ТСН, 04.06.2018
  10. ↑ «У нас має бути велика «труба», яка невтомно сурмитиме про будь-яку нашу перемогу» – Ірма Вітовська-Ванца
  11. ↑ Ірма Вітовська: «Аби діти не страждали»
  12. ↑ Акторка Ірма Вітовська: Історія, що змінює життя
  13. ↑ а б Ірма Вітовська: "Я й не думала «йти в театр»
  14. ↑ Ірма Вітовська вийшла заміж. TCH
  15. ↑ а б Високий Замок. Ірма Вітовська: «Умови контракту не дозволяють мені вагітніти!» Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine. (Перевірено 5 серпня 2009)
  16. ↑ Театр «Золоті ворота». «Слава героям»
  17. ↑ Відбулася прем'єра вистави «Слава героям»
  18. ↑ «Казка старого мельника»: як знімається український дитячий «блокбастер» Архівовано 2017-08-05 у Wayback Machine. Телекритика

ПосиланняРедагувати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вітовська-Ванца Ірма Григорівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вітовська-Ванца_Ірма_Григорівна&oldid=26783442