Відкрити головне меню

Вітко Костянтин Миколайович (нар. 6 грудня 1890, Турія — пом. невідомо) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР. Лицар Залізного хреста УНР.

Костянтин Миколайович Вітко
10 УНР 30-03-1920 Пiдполковник.svg Підполковник
Загальна інформація
Народження 6 грудня 1890(1890-12-06)
Турія, Чигиринський повіт
Смерть
невідомо
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181921
Приналежність Російська імперія Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНРПольща Польща
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Формування Українська Народна Республіка 8-й гарматний полк УД
Українська Народна Республіка 1-ша Північна дивізія
Українська Народна Республіка 2-а Волинська дивізія
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
(Перший зимовий похід)
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)

ЖиттєписРедагувати

Костянтин Вітко народився 6 грудня 1890 року в селі Турія Чигиринського повіту.

До 1917 року Вітко служив в Російській імператорській армії. Учасник Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1918 році Костянтин Вітко вступив до 8-го гарматного полку 3-ї гарматної бригади Збройних сил Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З грудня 1918 року — командир 1-ї батареї цього полку. На цій посаді особливо відзначився 26 березня 1919 року у бою під Коростенем[1], а також при захопленні та знищенні під станцією Бородянка ворожого панцерного потягу. Одержав важке кульове поранення в ногу. З травня 1919 року військовик служив у складі 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З грудня 1919 року — командир збірної батареї Збірної Київської дивізії. На цій посаді брав участь у Першому зимовому поході. У 1920—1921 роках Костянтин Миколайович — старшина 2-ї гарматної бригади Армії УНР. Лицар Залізного Хреста №238.

27 жовтня 1921 року Костянтин Вітко був призначений командиром гарматної бригади 4-ї Київської дивізії, яка мала вирушити у Другий зимовий похід. Проте вже 1 листопада, через вкрай несприятливі умови для початку походу, Вітко, як і більшість артилеристів, відмовився брати участь у поході. 8 листопада він прибув у розпорядження начальника 2-ї Волинської дивізії. Його зарахували до 2-ї гарматної бригади.[2]

Після закінчення Української революції Костянтин Миколайович мешкав у Польщі, перебував у скрутному матеріальному становищі і, як військовий інвалід, клопотав перед Всеукраїнською радою військових інвалідів про безкоштовну операцію по видаленню кулі з ноги. Подальша доля невідома.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати