Вірівка (Ємільчинська селищна громада)

село Вірівка
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Звягельський район
Громада	Ємільчинська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18080130120067845
Основні дані
Населення	156
Площа	0,976 км²
Густота населення	159,84 осіб/км²
Поштовий індекс	11242
Географічні дані
Географічні координати	50°47′06″ пн. ш. 27°56′27″ сх. д. / 50.78500° пн. ш. 27.94083° сх. д.Координати: 50°47′06″ пн. ш. 27°56′27″ сх. д. / 50.78500° пн. ш. 27.94083° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	212 м
Місцева влада
Адреса ради	вул. Соборна, 51, смт Ємільчине, Звягельський р-н, Житомирська обл., 11201
Карта
	Вірівка
	Вірівка
Мапа

Ві́рівка — село в Україні, у Ємільчинській селищній територіальній громаді Звягельського району Житомирської області. Населення становить 156 осіб (2001).

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Вірівка.

ГеографіяРедагувати

Згідно мапи Волинської губернії 1867—1875 рр. новостворена слобода Вєровка^[1] межувала на той час із такими населеними пунктами. На північному заході з селом Нараївкою, на північному сході з селом Яблунець, на південному сході з селом Непізнаничі, а на південному заході з німецькою колонією Непізнаничі. З північно-східної околиці слободи до південно-східної тягнулися болота Ліски, Калинске, Салів Луг та Щенівське. З болота Калинське бере свій початок невелика річка Орлиця, яка тече на захід через південну околицю слободи і впадає в річку Уборть.

ІсторіяРедагувати

Слобода Вєровка була створена в 1861 році в лісовому урочищі Нодрадин місцевою збіднілою польською шляхтою села Непізнаничі, яке поміщик Томаш Врочинський продав німецьким колоністам. Переселенці вимушені були для будівництва власного житла викупити земля у власника Емільчинського ключа, статського радника та кавалера ордена Св. Анни 4-го ступеня спадкового дворянина Аполлона Івановича Уварова (1793—1870 рр.).

Новостворену слободу Уваров назвав на честь своєї єдиної доньки Вєри. Першими поселенцями слободи було 12 сімей. Це родини Весельских, Вольських, Жигадлів, Жидецьких Желізків, Кемпських, Комнацьких, Корбутів, Напольських, Островських, Суховецьких та Цвецінських. Пізніше за рішенням Уварова в центрі слободи на горі на території 2 десятин побудували нову корчму, у яку було запрошено працювати єврейську родину Розенфельда Шайя з сусіднього села Нараївки.

Відповідно вимогам адміністративно-територіального устрою Волинської губернії слобода Веровка відносилася до Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту. Відстань від повітового міста 53 версти, від волості 14 верст. Станом на 01.01.1906 року в слободі було 57 дворів і 364 мешканців^[2]. А вже перед першою світовою війною тут було майже 100 дворів.

Сусідство з німецькими колоністами спонукало вєровців до ефективного господарювання. Під час проведення Столипінської реформи вєровці відстояти своє право проживати на хуторах, де вся земля і господарство знаходилися на одній ділянці і постійно були під контролем господаря. Все мінялося на краще, Селяни продавали малокерованих волів і заводили коней. Вози стали робити як у німців, на залізних осях, які були міцнішими при перевезенні вантажів і легші на ходу. Плуги і борони робити залізними. Домогосподарки навчилися працювати на коловоротках, за рахунок чого збільшилися вироби з полотна та овечої шерсті.

Переважна більшість родин слободи були заможними. Кожна родина для ведення домашнього господарства мала у своїй власності землю, розміри якої становили в середньому від 12 до 60 десятин. Селяни купували землю за власні кошти. Займалися землеробством і тваринництвом. Власні господарства були великими і заможними. Рентабельне товаровиробництво сільськогосподарської продукції забезпечувало стабільний рівень цін. До прикладу, ціни були такими: 1 куряче яйце коштувало 1 копійку, курка — 20 коп., гуска — 40 коп., півкварти горілки — 40 коп., корова — від 15 до 25 рублів. Для інформації, місячна платня вчителя початкової школи становила 25 рублів. У 1916 році закінчується будівництво залізниці Коростень — Новоград-Волинськ, яка проходить по південній околиці Вєровки.

До встановлення радянської влади мешканці слободи вільно здійснювали свої релігійні обряди у різних культових закладах. Так, православні в церкві Різдва Богородиці села Андрієвичі, римо-католики в костелі Святого Антонія села Бараші, а євреї в синагозі м. Новоград-Волинська.

Заможні і вільні вєровці радянську владу, яку більшовики принесли з далекого Петрограду, сприйняли насторожено і без будь-якої довіри до неї. При проведенні примусової колективізації земля і господарства селян перейшли у власність новоствореного колгоспу. Більшовицькі агітатори і пропагандисти цинічно брехали селянам про щасливе майбутнє життя. Тих, хто задавав агітаторам незручні питання, брали на замітку і вони непомітно зникали із слободи назавжди. В селянському середовищі з'явилося нове радянське слово «куркуль».

Під час сталінських репресій в 30-ті роки минулого століття органами НКВС безпідставно заарештовано і позбавлено волі на різни терміни 16 мешканців слободи, з яких 9 чоловік розстріляно.

В період другої світової війни 14 мешканців села були учасниками бойових дій в лавах Радянської Армії та Війська Польського, з яких 11 чоловік загинуло.

Слобода Вєровка в різні періоди входила до таких сільських рад. Сільська рада Нараївська (1923; 11.08.1954 р.), Анжелінська (08.09.1925 р.), Красногірська (07.06.1946 р.), Андрієвицька (29.06.1960 р.), Великояблунецька (12.08.1974 р.).

Були у Вєровці і власні учителі, мешканці села — подружжя Мержвинських, Франц Станіславович та Фелістина Степанівна.

До 29 березня 2017 року село підпорядковувалося Великояблунецькій сільській раді Ємільчинського району Житомирської області^[3].