Відкрити головне меню

Вінченцо Джеміто (італ. Vincenzo Gemito; 16 липня 1852 — 1 березня 1929) — італійський дизайнер і скульптор, прихильник реалізму в мистецтві.

Вінченцо Джеміто
Vincenzo Gemito
Gemito, Vincenzo (1852-1929) - 1887 - Autoritratto.jpg
Автопортрет, 1887 р., малюнок-начерк
Народження 16 липня 1852(1852-07-16)
Неаполь, Італія
Смерть 1 березня 1929(1929-03-01) (76 років)
  Неаполь
Національність італієць
Громадянство Італія Італія
Жанр скульптура
Навчання Accademia di Belle Arti di Napoli[d]
Діяльність скульптор, художник
Напрямок реалізм

Вінченцо Джеміто у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

В Італії важко здивувати бідністю. Але бідність в Неаполі увійшла у прислів'я і була страшною реальністю для тисяч мешканців міста.

Вінченцо народився в бідній родині дроворуба. На другий день по народженні дитини бідна мати віднесла хлопчика на поріг шпиталю для покинутих немовлят Аннунціата (шпиталь Благовіщення в Неаполі). Підлітку пощастило, в 10 років його всиновила неаполітанська родина, котра щойно поховала власну дитину. Ще в шпиталі для покинутих немовлят Аннунціата йому дали прізвище Джеміто. Хлопчик потрапив в родину ремісника і його готували до долі ремісника.

Освіта і самоосвітаРедагувати

Згодом хлопця влаштували до майстерні скульптора Еммануеле Каджано, де відкрились художні здібності підлітка. Підліток демонстрував таку майстерність, що його влаштували в Неаполітанську академію красних мистецтв в 12-річному віці. В академії Вінченцо Геміто заприятелював із майбутнім художником Антоніо Манчіні (1852—1930), дружні стосунки з яким зберігав роками. Дещо пізніше почав навчатися в Академії Доменіко Маджоре вечорами. У віці 16 років виліпив фігуру підлітка за грою, котра принесла юнакові перше визнання. Король Віктор Еммануїл I придбав скульптуру для постійного експонування в музеї Каподімонте.

Практично на цьому його освіта закінчилася, бо нікому було її сплатити за бідняка. Почалися роки самоосвіти.

Трирічний паризький періодРедагувати

1877 року він прибув у Париж, де виставляв власні твори в різних галереях і салонах. У Парижі заприятелював із французьким художником Мейсоньє, представником стилю академізм. Брав участь у Всесвітній виставці 1878 року. Отримав визнання, коли виставив в паризькому Салоні скульптуру «Хлопчик-рибалка», над удосконаленням якої довго працював. У Парижі розпочав працювати модним портретистом-скульптором. Після смерті покровителя Мейсоньє 1780 року повернувся в Неаполь.

Шлюб, бідність і психічна хворобаРедагувати

По поверненю в Італію деякий час мешкав на острові Капрі, де пошлюбився із Анною Кутоло.

1883 року він зробив рішучій крок до самостійності і зміцнення власного фінансового стану. Він започаткував створення власної ливарної майстерні, аби працювати в техніці втраченого воску, поширеної з доби італійського відродження.

Ще 1887 року він отримав замову на скульптуру «Імператор Карл V», котру виконав із мармуру і виставлену в Королівському палаці в Неаполі. Мармур не був улюбленим матеріалом скульптора (що працював в теракоті і в бронзі), тому він вважав, що скульптура вийшла гірше за його можливості.

Виявилися ознаки психічних розладів. Вінченцо усамітнився і довгий час працював лише як малювальник. Частку років провів під наглядом в психіатричній лікарні.

Пізні твориРедагувати

Полегшення психічного стану 1909 року надало можливість повернутися до майстерності скульптора. Він малював і звернувся до ліплення. Незважаючи на вік і хворобу мав тверду руку. У малюнках збереглися як його бачення скульптора, так і майстерність виконання. Колекціонери особливо поціновують твори його пізньої пори, визнаючи Вінченцо Геміто психічно нестабільним, але геніально обдарованим.

Галерея графічних творівРедагувати

 
«Хлопчик на узбережжі», 1909 рік, малюнок.

Галерея скульптурРедагувати

Вибрані твориРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Salvatore Di Giacomo, Vincenzo Gemito, Minozzi, Napoli 1905. (Ristampa, a cura di Michele Buonuomo: Il Mattino, Napoli 1988).
  • Alfredo Acito], Gemito, Milano, 1938.
  • Alberto Savinio, Seconda vita di Gemito, in Narrate, uomini, la vostra storia, Milano, Bompiani, 1942. (Ristampato Milano, Adelphi, 1984).

ПосиланняРедагувати