Відкрити головне меню

Вільям Стайрон
William Styron
Bill Styron in his West Chop writing room on Martha's Vineyard - August 1989.jpg
Вільям Стайрон перериває роботу над романом для фотосесії Вільяма Вотервея Маркса, видавця (редактора)"Martha's Vineyard Magazine."
Ім'я при народженні Вільям Кларк Стайрон мол.
Народився 11 червня 1925(1925-06-11)
Ньюпорт-Ньюс, штат Вірджинія
Помер 1 листопада 2006(2006-11-01) (81 рік)
Мартас-Віньярд, Массачусетс, США
·пневмонія
Громадянство США США
Місце проживання
Діяльність прозаїк, есеїст
Alma mater Duke University
Знання мов англійська
Членство Американська академія мистецтв та літератури і Американська академія мистецтв і наук
Роки активності 1951—2006
Напрямок реалістична проза
Жанр проза, драма
Magnum opus «Визнання Ната Тернера» (The Confessions of Nat Turner)
«Вибір Софі» (Sophie's Choice)
Посада голова жюрі Каннського кінофестивалюd
Військове звання лейтенант
Діти Susanna Styrond і Alexandra Styrond
Нагороди
Премії Пулітцерівська премія 1968
IMDb nm0836612

Вільям Стайрон (англ. William Styron, (11 червня 1925 — 1 листопада 2006) — американський письменник, лауреат Пулітцерівської премії 1968, найбільш відомими романами якого є «Визнання Ната Тернера» та «Вибір Софі»[1]

БіографіяРедагувати

Народився в штаті Вірджинія. Закінчив Девідсон-коледж у Даремі в штаті Північна Кароліна, в кінці Другої світової війни служив в армії. Після війни закінчив Університет Дьюка, де в 1947 році отримав ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови. Надалі Стайрон працював у видавництві McGraw-Hill.

Його перший роман «Зійди в пітьму», («Lie Down in Darkness»), опублікований в 1951 році, розповідав про самогубство молодої жінки, про що розмірковує її батько. Твір отримав позитивні відгуки літературних критиків.

На початку 1950-x років перебрався до Європи, де в 1953 році став одним із засновник журналу Paris Review.

У 1967 році вийшов роман «Визнання Ната Тернера» («The Confessions of Nat Turner»), що викликав гострі дискусії і приніс письменнику Пулітцерівську премію. Роман витримав кілька перевидань, його переклали на 20 мов. В основу роману покладено події Повстання американських чорношкірих рабів на чолі з баптистським проповідником Натом Тернером 1831 року. Передсмертну сповідь Тернера, виступ якого призвів до смерті близько 50 білих чоловіків, жінок і дітей, записав його адвокат Томас Грей. Головний герой роману змальовується релігійним фанатиком, одержимим фантазіями про сексуальне насильство над красивою 18-річної білою дівчиною Маргарет. Убивши її, Тернер починає сумніватися в своїй правоті. Після виходу книги чорношкірі письменники піддали її критиці, звинувативши автора в расизмі й ігноруванні історичних фактів. В СРСР роман довгий час не видавався, «Літературна газета» опублікувала рецензію марксиста Герберта Аптекера, який звинувачував автора у спотворенні «образу народного героя»[2]

Неоднозначну реакцію (серед євреїв) також викликав наступний великий роман Стайрона «Вибір Софі» (1979), в якому розповідається про польку, яка пережила нацистський концтабір Освенцим. Її єврейський коханець Натан звинувачує героїню в тому, що вона залишилася жива. У 1983 році роман був екранізований, актриса Меріл Стріп отримала кінопремію «Оскар» за роль Софі.

Останній роман «Шлях воїна» вийшов 2001 року. Письменник працював над ним з перервами близько десяти років.

Стайрон помер 1 листопада 2006 року в віці 81 року від пневмонії.

ТвориРедагувати

  • 1951 — Зійди в пітьму (англ. Lie Down in Darkness)
  • 1952 — Довгий марш (англ. The Long March)
  • 1960 — І підпалив цей дім (англ. Set This House on Fire) (рос. пер. 1987)
  • 1967 — Визнання Ната Тернера (англ. The Confessions of Nat Turner) (рос. пер. 2005)
  • 1979 — Вибір Софі (англ. Sophie’s Choice) (рос. пер. 1991)
  • 1990 — Видима пітьма (англ. Darkness Visible)
  • 1993 — Ранок у межі припливів (англ. A Tidewater Morning)

ПриміткиРедагувати

  1. Christopher Lehmann-Haupt (November 2, 2006). William Styron, Novelist, Dies at 81. The New York Times. 
  2. Мельников Н. Бунтующий человек Уильяма Стайрона // Иностранная литература, 2006, № 4

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати