Відкрити головне меню

Вільшанка (Чуднівський район)

Ві́льшанка (колишня назва Ольшанка[1]) — село в Україні, в Чуднівському районі Житомирської області. Станом на 19.01.12р. у Вільшанській сільській раді зареєстровано 1 764 особи. На території села є залізнична станція Чуднів-Волинський.Південно-Західної залізниці.

село Вільшанка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Чуднівський район
Рада/громада Вільшанська сільська рада
Код КОАТУУ 1825886401
Основні дані
Засноване 20 вересня 1795 р.
Населення 1764
Площа 4,186 км²
Густота населення 479,46 осіб/км²
Поштовий індекс 13224
Телефонний код +380 4139
Географічні дані
Географічні координати 50°01′08″ пн. ш. 28°08′29″ сх. д. / 50.01889° пн. ш. 28.14139° сх. д. / 50.01889; 28.14139Координати: 50°01′08″ пн. ш. 28°08′29″ сх. д. / 50.01889° пн. ш. 28.14139° сх. д. / 50.01889; 28.14139
Середня висота
над рівнем моря
251 м
Найближча залізнична станція Чуднів-Волинський (станція)
Місцева влада
Адреса ради 13224, Житомирська обл., Чуднівський р-н, с.Вільшанка, вул.Короченська,1 , тел.:(04139)2-14-48
Сільський голова Фіщук Любов Сергіївна
Карта
Вільшанка. Карта розташування: Україна
Вільшанка
Вільшанка
Вільшанка. Карта розташування: Житомирська область
Вільшанка
Вільшанка
Мапа

Розташоване за 4 км від районного центру м.Чуднів та за 57 км від обласного центру м.Житомир.

День села — 20 вересня.

Історія та сьогоденняРедагувати

У першому писемному документі про населений пункт (переписі населення) сказано: «Ревизская сказка 1795 года сентября 20 дня Волынской губернии Чудновского уезда деревни или урочища Ольшанка, принадлежащей Познанскому Яну Юзефову Мясковскому …».

Згідно з цим переписом, тут проживали три сім'ї: Матвія Гирки, Гаврила Мельника та Юзефа Більського. Перша сім'я займалася ткацтвом, члени другої сім'ї були мірошниками, третьої — хліборобами.

Інтенсивний розвиток села розпочався в 1874 р., коли приїхало четверо чехів, відряджених общиною для купівлі землі. В угоді, яка була складена 20 вересня 1874 р., сказано, що спадкоємці відставного майора Супікова — його вдова Лариса Яківна Супікова і троє дітей — продають землю площею 1050 десятин 466 квадратних сажень, яка охоплює «часть села Бабушек и две слободи Ольшанка и Мясковка со всем тем, что на поверхности земли и в недрах ея находится, и всякого рода принадлежностями …».

З документа можна зробити висновок, що назву селу давали не чехи. Скоріш за все, вона пішла від природних особливостей місцевості: заболочені ділянки були порослі вільхою, а зарослі вільхи називають вільшаниками.

Першими поселенцями були 72 сім'ї. Вони привезли свою культуру: знаряддя праці, книги, звичаї. Вже в 1875 р. ними було побудовано 15 будинків з господарськими спорудами, на що витрачено 7500 крб.

Чехи будували свої будинки із саману (суміш глини і посіченої соломи), а згодом, коли у Вільшанці був побудований цегельний завод, почали будувати з цегли.

У той час будувалася Києво-Брестська залізниця, яка проходили через село, тому частина чехів працювали на ній. В основному ж чехи займалися сільським господарством і, в першу чергу, вирощуванням хмелю, як у Вільшанці, так і в навколишніх селах, де орендували землю.

Чехи привезли свою культуру обробітку землі. На відміну від українців, вони угноювали поля. З часом, побачивши, що чехи збирають гарні врожаї, українці почали дещо в них переймати.

Один із чехів-поселенців — Вячеслав Войцехович Кліх — побудував пивоварний завод (на початку 2000-х рр. завод повністю знищено).

Село входило до п'ятірки найбільших чеських колоній у Житомирському повіті. Воно було окремою адміністративною одиницею, тобто мало свого чеського старосту. Першим старостою був Ян Віл.

Влітку 1925 р. у Вільшанці була утворена чеська сільська рада.

У перші післяреволюційні роки чехи створили сільськогосподарське товариство імені Рози Люксембург, яке в подальшому стало колгоспом.

У господарстві вирощувалися зернові культури, картопля, овочі, хміль, коноплі. Тут також розводили велику рогату худобу, коней, свиней, овець, курей, займалися бджолярством.

У 1937 р. у Вільшанці була своя електростанція, яка освітлювала колгоспні будівлі та будинки жителів села. Функціонували радіо-вузол, установка звукового кіно, діяла чеська школа.

Майже всі вулиці села були з твердим покриттям (вимощені камінням).

Під час Німецько-радянської війни господарство було розграбоване окупантами. Але вже в 1944 р. воно згадується, як господарство, що першим достроково виконало річний план хлібоздачі.

У роки війни багато жителів Вільшанки боролися проти нацистів у партизанський загонах Червоної армії та армії Людвіка Свободи. Багато з них загинуло.

У 1947 р., згідно з домовленістю між урядами Радянського Союзу та Чехословаччини, більша частина чехів виїхала на свою історичну Батьківщину.

В селі нині проживають люди різних національностей: українці, чехи, поляки, татари, німці, молдовани, турки, білоруси, азербайджанці, узбеки, вірмени, росіяни та інші.

На території села діють ВАТ «Монтажник», хлібоприймальне підприємство, цикорієсушильний завод, сільгосптехніка, інкубаторна станція, коопзаготпром, райагробуд, тягова підстанція тощо. Більшість з них на повну силу не працює.

У Вільшанці є ЗОШ I–III ступенів, ДНЗ, будинок культури, пошта, сільська рада, ФАП. На початку 2000-х рр. розпочалося будівництво 2-х церков (Київського та Московського патріархату). Село повністю газифіковане.

Відомі уродженціРедагувати

  • Властиміла Абжолтовська (*1904-†1995) — чеська перекладачка української літератури, письменниця, редактор, дочка знаного у Вільшанці і в Україні чеського підприємця Вацлава (Вʼячеслава Войтєховича) Кліха (*1859-†1931).
  • Рихлік Євген Антонович (*1888-†1939) — славіст родом з волинських чехів, закінчив Київський університет, професор Ніженського Інституту Народної Освіти.
  • Романюк Олександр Борисович (1989-2014) — лейтенант МВС України, учасник російсько-української війни.
  • Сьомочкіна-Рижко Олена Миколаївна (народилася 22 квітня 1975 року) — українська поетеса.
  • Сіра Галина Степанівна — поетеса.
  • Момот Антоніна Віталіївна — заслужена журналістка України, лауреат всеукраїнської премії «Золоте перо»
  • Косюк-Орел Валентина Олександрівна — заслужена журналістка України.
  • Тичинський Юрій Дмитрович — доктор технічних наук.

У селі довгий час жили та працювали:

ПриміткиРедагувати

Джерела та ПосиланняРедагувати