Вікіпедія

Вільгельм Лобковіц

(Перенаправлено з Вільгельм Лобковець)
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Лобковіц.

Льобковіц Вільгельм, Лобковець Вільгельм (нім. Wilhelm Lobkowitz, чеськ. Vilém Lobkowicz, рос. Лобковиц Вильгельм Вильгельмович; 3 лютого[2][3] 1893 — 5 лютого 1938[3]) — з 1919 року в РСЧА та з 1919 р. отаман (майор) УГА, командира бригади РСЧА СРСР від 1936 р. Мав прізвисько «хитрий генштабіст» (хитрий службовець Генерального Штабу Армії)[1].

Вільгельм Льобковіц (Лобковець)
нім. Wilhelm Lobkowitz
 Отаман
комбриг РСЧА
Загальна інформація
Народження 3 лютого 1893(1893-02-03)
Фрідек
Смерть 5 лютого 1938(1938-02-05) (45 років)
Бутовський полігон
Поховання Бутовський полігон і Московська область
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → СРСР СРСР
Псевдо хитрий генштабіст[1]
Військова служба
Роки служби 1914—1937
Приналежність Австро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → СРСР СРСР
Рід військ Піхота
Війни / битви Перша світова війна
Командування
начальник штабу 18 австрійського корпусу
начальник штабу Третій Корпус УГА
орден Залізної Корони Військовий Хрест Карла

Життєпис ред.

Вільгельм Льобковіц народився у 1893 році у м. Фрідек округа Фрідек-Сілезія[3][2] (тепер Фрідек-Містек в Північній Моравії)[4] Австро-угорської імперії.

  • У 1908 р. завершив навчання у гімназії[3].
  • У 1914 р. — закінчив Технічний інститут[3][2].
  • У 1914 р. мав навчання у військовій академії: Академію піхоти й кавалерії в Вітер-Нейштаті у Німеччині[3][2].
  • У 1918 р. мав вишкіл у Військових курсів у Белграді[2][3].

Брав участь у 1914—1918 роках у Першій світовій війні[2], тоді ж став начальником оперативної частини армійської групи[2] штабу 18-го австрійського корпусу, отримав звання майора Генштабу Австро-Угорської імперії[2]. Кавалер багатьох бойових нагород. Володів чеською, німецькою, англійською, українською, польською та французькою мовами[2][3][5]. Характеризувався як «здібний ген-штабіст»[6].

У 1918—1921 роках — учасник Громадянської війни на Західному та Південному фронті[2].

 
Вільгельм Лобковіц у Москві (фото з книги О. Стецишина «Ландскнехти Галицької армії»)

З 1919 р. завербований в РСЧА СРСР[2][3]. За свідченням його доньки з м. Рязань Кароліни Вільгельмовни Лобковиць — він в Росії перебував і в 1917 р. для наведення контактів з більшовиками, де й одружився (мав трьох дітей — Кароліну, Іоанну та Гюнтера)[7]. І після розпаду Австро-Угорщини зголосився до УГА, де в ранзі сотника (звання отамана[8] В. Льобковіцу присвоєно постановою Диктатора від 12 червня 1919 р.)[9] був начальником оперативного штабу при Начальній команді[8], де фактично виконував усю роботу за тодішнього безініціативного і бездарного начальника Генеральної булави, полковника Карла Штіпіц-Тернови, хорвата, байдужої до української справи людини[6].

Потім В. Льобковіц очолював штаб III Галицького корпусу[8], розробив разом із отаманом Льонером план однієї з найславніших операцій УГА, відомої під назвою «Чортківський прорив»[10]. В. Льобковіц був також начальником штабу армійської групи генерала Антона Кравса, яка 30 серпня 1919 р. звільнила Київ від більшовиків[11]. У 1920 р. був інтернований поляками до табору в Тухолі[8][12].

Втік з табору в Тухолі (Польща)[13] до Ліберця (Чехія), де написав працю «Похід на Київ»[14]. У 1921 р. виїхав на роботу до УРСР[8], де нібито «пропав безвісти»[8][5]. І лише недавно вдалось з'ясувати, що В. Льобковіц викладав тактику у військовій школі «Выстрел» РСЧА у Москві, і мешкав за адресою місто Москва, вул. 25 Жовтня, дім 8, квартира 52[15].

  • У жовтні 1921—1924 рр. — він був завідувачем Інформаційно-статистичного сектору частини «РО-РУ» РСЧА[2].
  • Серпень 1924 — грудень 1925 рр. — мав практичний вишкіл на посаді командира роти 40-го і начальника полкової школи 42-го стрілецького полку[2].
  • Грудень 1925 р. — серпень 1926 р. — помічник начальника редакційної частини Центральної ради «ВНО» СРСР[2].
  • Серпень 1926 р. — жовтень 1930 р. — військовий керівник (рос. военрук) Московського вищого художньо-технічного інституту; жовтень 1930 р. — листопад 1932 р. — військовий керівник (рос. военрук) Московського архітектурно-будівничого інституту[2]; листопад 1932 р. — січень 1934 р. — начальник 1-го сектору Інспекції піхоти РСЧА[2]; керівник військових дисциплін Стрілецько-тактичних курсів «Постріл» (рос. Выстрел) з січня 1934 р.[2]; з квітня 1936 р. — у складі Управління керівного складу (рос. начсостава РСЧА[2].

5 лютого 1936 року отримав військове звання командира бригади (комбриг) РСЧА СРСР[2][16].

3 жовтня 1937 р. В. Льобковіц був заарештований[16][15][2] НКВС, засуджений 24 січня 1938 р. у НКВС СРСР за звинуваченням «шпіонсько-вербувальній діяльності на користь Німеччини»[15], а 5 лютого 1938 р. розстріляний на Бутовському полігоні під Москвою[3][16][15]. Похований в Бутово Московської області Росії[17].

Реабілітований 29 лютого 1960 року[16][2][18][15].

Національна приналежність ред.

Євген Топінка у своїй статті «Чехи у військових формуваннях Українських січових стрільців та Українській Галицькій армії», зазначає, що різні джерела розходяться в питанні про національну приналежність отамана Вільгельма Льобковіца. Одні вважають його німцем[8][19], другі — чехом[5].

На користь його чеського походження Є. Топінка наводить такі аргументи:

Автор публікацій російською мовою ред.

  • «Організація французской пехоты», РО-РУ, 1922 г.[2]
  • «Современная организация французской армии», РО-РУ, 1922 г.[2]
  • «Французские большие манёвры осенью 1923 года», РО-РУ, 1923 г.[2]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Биография: Вильгельм Вильгельмович Лобковиц[недоступне посилання] (рос.)
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я стр. 424, «ГРУ: дела и люди»; Лурье В. М., Кочик В. Я., серия «Россия в лицах», изд. дом «Нева» и «Олма-Пресс», г. СПБ и г. Москва, 2002 г. — ISBN 5-7654-1499-0, ISBN 5-224-03528-7 [Архівовано 21 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Лобковиц Вильгельм Вильгельмович + 05.02.1938: Расстрелянное поколение [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Бутовский полигон 1937—1938. Книга жертв политических репрессий. Кн.2. Москва, 1998. С.202.
  5. ↑ а б в Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С.156.
  6. ↑ а б Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк. Вінніпеґ, 1974. С.82.
  7. ↑ Radio Praha: Русская пенсионерка из Рязани принадлежит к аристократическому роду Лобковиц [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ а б в г д е ж стор. 1424, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  9. ↑ Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С. 345
  10. ↑ Ген. Омелянович-Павленко старший. Українсько-польська війна 1918—1919. Прага, 1929. С.70.
  11. ↑ Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С.238
  12. ↑ Спис старшин, які 08.05.1920. прибули до Львова і находяться в таборі на Ялівці // Громадська думка. 1920. 14 травня. Ч.112. С.3-4; Спис полонених у Тухолі на Поморю // Громадська думка. 1920. 19 червня. Ч.142. С.3.
  13. ↑ Срібняк, Ігор (2017). Енциклопедія полону: українська Tuchola (українська) . Київ-Париж: Міжнародний науково-освітній консорціум імені Люсьєна Февра. с. 27—30. ISBN 966-7443-52-3.
  14. ↑ Центральний державний історичний архів України у Львові (Далі — ЦДІА України у Львові). Ф.309.Оп.1. Спр.1567. Арк.1-104.
  15. ↑ а б в г д Лобковиц Вильгельм Вильгельмович. Книга Памяти Жертв Коммунистического Террора (рос.)
  16. ↑ а б в г Хроника Великой войны: Лобковиц, Вильгельм Вильгельмович [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  17. ↑ В этот день, 5 февраля, в разные годы, сталинским режимом в Москве было расстреляно 38 человек. (рос.)
  18. ↑ Бутовский полигон 1937—1938. Книга жертв политических репрессий. С.202
  19. ↑ Якимович Б. Розширений іменний покажчик // Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). Львів, 1992. С.620.
  20. ↑ ЦДІА України у Львові. Ф.780. Оп.4. Спр.267. Арк.41.
  21. ↑ Československý biografický slovník. Praha, 1992. S.411-412; Wurzcbach Constant. Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Т.15. Wien, 1866. S.307-349.
  22. ↑ Wielka encyklopedia powszechna. T.6. Warszawa, 1965. S.575.

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_Лобковіц&oldid=41419664