Вільгельм Вірзінґ

Вільгельм (Віллі) Вірзінг, нім. Wilhelm Wirsing, у 1920-1930-ті роки Віліс Вірзіньш, латис. Vilis Virziņš (22 березня 1898, Єлгава — після 1960, Німеччина) — офіцер латвійської поліції, у 1940-ті роки — гауптштурмфюрер СС, співробітник гестапо, відповідальний за переслідування та катування членів ОУН.

Біографія Редагувати

Родом з балтійських німців. Був поліглотом: вільно володів німецькою, російською, литовською, латиською мовами, а також есперанто, пасивно розумів кілька слов'янських мов, у тому числі польську та українську.

У незалежній Латвії змінив ім'я за латиським зразком на Віліс Вірзіньш. Почав кар'єру у м. Рига, де був відомим спортсменом, з 1921 р. — службовцем кримінального розшуку. Потім працював у поліції м. Єлгава, де наприкінці 1920-х років обіймав посаду керівника кримінальної поліції. Звільнений з посади 1929 р. за хабарництво. У 1930-ті рр. працював звичайним поліціянтом у м. Рига. 1939 р. (на посаді районного наглядача 1-ї ділянки Ризької префектури) був нагороджений орденом Вієстура 5 ступеню^[1].

У першому шлюбі був одружений з німкенею Ірене Грассманн, від якої мав доньку Маргарету.

Під час першої радянської окупації Латвії (1940—1941) працював у штабі з репатріації місцевих німців до Німеччини, куди виїхав у березні 1941 р.

З 1942 р. працює у гестапо у м. Дрезден, де розкрив місцеву організацію ОУН. Після цього його перевели у відділ, що відповідав за нагляд за іноземцями, які походили з ворожих до Німеччини держав, де він стежив за діяльністю ОУН, для чого він часто іздив у службові відрядження до м. Львів, а також у різні концтабори.

У 1942—1944 рр. неодноразово катував членів ОУН, деякі з них загинули під час допитів. Серед його жертв були зв'язкова Галина Столяр, Іван Климів, Василь Федак, Олег Ольжич^[2]. Зусиллями Вірзінга німцям вдалося розгромити підпільну мережу ОУН на території Німеччини. Серед тих, кого він допитував, були також Ярослав Старух та Дмитро Грицай, яких вдалося викрасти з тюрми, а також Володимир Лобай, який був відправлений в Аушвіц, але пережив ув'язнення.

З жовтня 1943 р. його керівником був Ганс Гельмут Вольф. Під його керівництвом Вірзінг допитував у таборі Заксенгаузен десятки провідних діячів ОУН та інших патріотів, серед яких були Тарас Бульба-Боровець та його ад'ютант Олег Штуль.

У жовтні 1944 р. Вірзінга перевели до Австрії, де його діяльність вже не була пов'язана з ОУН.

Після закінчення війни подав в американські окупаційні органи неправдиві відомості, заявив, нібито був латишем, і був відправлений на примусові роботи в Німеччину. Формально не розлучившись з попередньою дружиною (Вірзінг заявив про зникнення дружини та дочки безвісті), 1947 р. одружився на місцевій російськомовній жительці, удочерив її доньку, а згодом у них народилася власна дитина (розлучилися 1950 р.). Працював комендантом таборів для переміщених осіб (у м. Пегніц, Байройт, Вюрцбург, Ансбах), співпрацював з контррозвідкою армії США (CIC).

Члени ОУН впізнали та викрили Вірзінга, та передали відомості про нього американцям, які знайшли в архіві його справжні відомості. У лютому 1950 р. був позбавлений статусу біженця та звільнений з поліцейсьої посади у м. Ансбах^[3], а у квітні заарештований. У січні 1951 р. суд засудив його до 5 років ув'язнення, але він був звільнений достроково 1954 р., перебував на умовно-випробувальному режимі до 1960 р. Подальша доля невідома.

Примітки Редагувати

Посилання Редагувати

[1] ttps://www.vestnesis.lv/ta/id/12793

[2] ttps://shron1.chtyvo.org.ua/Stakhiv_Volodymyr/Yak_zahynuv_O_Olzhych.pdf?

[3] ttps://www.spiegel.de/politik/wilhelm-wirsing-a-4e4055b5-0002-0001-0000-000044446473

[1]

[2]

[3]