Вілла Манін (італ. Villa Manin) — вілла венеціанських вельмож Манін, садово-парковий ансамбль 16-18 століть в провінції Удіне, Італія.

Вілла Манін
Villa Manin
Вілла Манін, головний фасад
Вілла Манін, головний фасад
45°56′55″ пн. ш. 13°00′39″ сх. д. / 45.94861° пн. ш. 13.01083° сх. д. / 45.94861; 13.01083Координати: 45°56′55″ пн. ш. 13°00′39″ сх. д. / 45.94861° пн. ш. 13.01083° сх. д. / 45.94861; 13.01083
Країна Італія
Місто Пассарьяно
Тип villa venetad
Тип будівлі Вілла
Стиль палладіанство, бароко
Автор проєкту ймовірно, Джузеппе Бенони.
Архітектор Domenico Egidio Rossid
Перша згадка 16 ст.
Дата заснування 16 ст.
Будівництво 16 ст. «Стара вілла»—1745 - надбудови палацу
Основні дати:
1650—1660 рр.перебудови в стилі бароко Доменіко Россі
Будівлі:
палац, оранжерея, стайні, паркові павільйони, пейзажний парк, екседра, каплиця
Стан задовільний

Вілла Манін. Карта розташування: Італія
Вілла Манін
Вілла Манін
Вілла Манін (Італія)
CMNS: Вілла Манін у Вікісховищі
Див. також: Манін

ІсторіяРедагувати

 
Вілла Манін, план в добу бароко

Вілла належала родині Манін, звідси назва. Вони походять з Фріулі, але в час непримиренної боротьби політичних партій гвельфів та гібеллінів перебралися в область Венето і оселилися в Пассарьяно. В 16 столітті почалася розбудова садиби (вілли).

У 1650—1660 рр. проведена реконструкція комплексу — за припущеннями проект архітектора Джузеппе Бенони. Ансамбль набуває простору і парадності. Добудови на початку 18 століття (архітектор Доменіко Россі) додали їй репрезентативності (після побудови так званої Екседри з низкою будівель півколом. Після 1745 р. надбудовано приміщення самого палацу. За палацом розпланували парк площею у 17 гектарів. Ансамбль мав — * палац

  • стайні
  • Екседру (передній двір)
  • сад бароко з оригінальним розплануванням. В кінці 18 ст. його реконструювали в пейзажний парк, що призвело до втрати первісного розпланування. Останній володар вілли — венеціанський дож Людовіко Манін (1725—1802), якого у 1797 р. войовничий Наполеон Бонапарт примусив відмовитися від влади на свою користь. Людовіко Манін помер у 1802 р. і був похований в Венеції в церкві дельї Скальци, де раніше поховали його дружину.

ПалацРедагувати

Фасад плаский без значних акцентів з двома невеликими бічними ризалітами. Центральна частина прикрашена обелісками та скульптурами (твори — П'єтро Баратта). У 1708 р. французький художник Луї Доріньї прикрасив залу в східній частині вілли фресками " Тріумф Весни ", а в медальйонах створив зображення алегорій Слави, Кохання, Достатку та Розкоші. Частку фресок створили Якопо Амігоні та П'єтро Оретті, представники стилю рококо.

Фрески вілли справили сильне враження на молодого тоді Джованні Баттіста Тьєполо, який створив власні стінописи у 1726-30 рр., працюючи по замові архієпископа Удіне.

КаплицяРедагувати

 
Вівтар каплиці Сант Андреа

Каплиця Сант Андреа в стилі бароко, проект архітектора Доменіко Россі. Побудована на початку 18 століття. Входить в ансамбль вілли. Скульптури на фасаді — П'єтро Баратта, вівтарні — родини скульпторів Торретто.

ПаркРедагувати

В значній мірі втратив барокове розпланування та частку скульптур. Але більшість декоративної скульптури та павільйонів на первісних місцях. Серед ботанічних рослин — тополя італійська, ліванський кедр, ялини, кипарис, бамбук .

В 20 стРедагувати

В 20 століття вілла зазнала занепаду і буда придбана у власність культурного департаменту провінції. З 1969 р. ведеться довготривала реставрація. Частка приміщень прикрашена картинами з музеїв Удіне. При віллі працюють музей стародавньї зброї, музей стародавніх візків та карет. Зали вілли приймають вистаки — від класичних творів Джованні Баттіста Тьєполо до модернових картин Василя Кандинського чи Піта Мондріана. В приміщеннях відбуваються музичні концерти та конференції. При віллі працює ресторан.

ДжерелаРедагувати

  • Candido Grassi, La Villa Manin di Passariano, Del Bianco, Udine 1961
  • Aldo Rizzi, La villa Manin di Passariano e le grandi Ville venete, Tassotti, 1986
  • Amedeo Giacomini, Il Giardiniere di Villa Manin, Santi Quaranta, 2002

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати