Вікіпедія:Проєкт:Українська мова/Морфологічні особливості наукового стилю української літературної мови

Морфологічними особливостями наукового стилю української літературної мови є нормативне використання частин мови, яке позначене обмеженнями щодо вживання одних та повторюваності інших. Наукова мова — це низка мовних засобів, які позначають усі функціонально-стильові різновиди спілкування, які відбуваються у науковій сфері діяльності; система граматичних і семантичних засобів вираження знакових одиниць, які складають ядро і периферію наукового стилю.

Морфологічні засоби, які використовуються у наукових текстах, покликані підкреслювати нейтральність тексту та сприяти зсуву фокусу уяви від особистості дослідника в бік предмета дослідження. Існують чітко визначені норми щодо їхнього вживання. В наукових текстах найчастіше зустрічаються іменники, дієслова та прикметники, рідше — частки та займенники.

 Іменник.' Найчастіше вживаними в українській науковій мові вважаються абстрактні та віддієслівні іменники, які зазвичай позначають абстрактні поняття. У наукових текстах переважають іменники, що містять суфікс -ств, та -н. Переважають абстрактні іменники середнього роду. В іменникових формах зазвичай використовується форма однини замість множини. У звертаннях, власний іменник ставиться у у кличному відмінку (Андрію Петровичу). Іменники, що позначають жінок за професією чи родом занять вживаються у наукових текстах в чоловічому роді: старший вчитель України Алла Бєлова, декан Ольга Боровик.

 Дієслово. Займає друге місце за частотою вживання у наукових текстах. Найчастіше вживається недоконаний вид дієслова у формі теперішнього часу (з метою констатації факту): вивчається, спростовується. Такі дієслова як «вважатися» та «характеризуватися» зазвичай слугують зв’язкою. З метою деперсоніфікації висловлювання, форми дієслів 1-ої та 2-ої особи однини (стверджуєш, засвідчую, доповідаєш) вживаються рідко. Уникається вживання наказового способу, натомість переважає дійсний та умовний.

 Прикметник. У наукових текстах переважають відносні прикметники (критичний, експериментальний), які покликані уточнювати зміст понять, вказуючи на їхні ознаки, і підкреслюють термінологічну функцію іменника, разом з яким він вживається (напр. «хімічна реакція», «концептуальний аналіз»). У наукових текстах часто використовуються форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (напр. найменш висвітлений, найбільш вдалий).

 Прийменник і сполучник. У наукових текстах прийменники вживаються для класифікації та вираження обмежень (напр. у межах, у галузі). Прийменник «у рамках» часто поєднується з іменникои, що позначає вид діяльності чи галузь знань (напр. «у рамках дослідження», «у рамках дослідження був з’ясований наступний факт»). Найпоширенішими прийменниками є: для, за, по, під, через (напр. під час дослідження, через брак коштів та ін.). Найбільш вживаними сполучниками у наукових текстах є: тому, в наслідок того, але, однак, проте). Помилки у застосуванні сполучників найчастіше виникають через калькування висловлювань з російської мови (напр. сполучник « в силу того, що…» потрібно замінити на «через те, що…»).