Вікіпедія:Проект:Енциклопедія історії України/Статті/КАРЛ XII

КАРЛ XII (17.06.1682—30.11. 1718) — швед. король (1697—1718). Належав до Пфальцського королів. роду, першим представником якого на швед. троні був Карл X Густав. Н. у м. Стокгольм (Швеція). Батьками К. XII були Карл XI та Ульріка-Елеонора Датська. Здобув добру для свого часу освіту, акцентовану на вивченні релігії, історії, математики (до якої виявив особливі здібності) та фізики. Володів лат. і нім. мовами. Особливими рисами К. XII, що мали визначальний вплив на його діяльність, були схильність до самодерж. правління (див. Абсолютизм) та радикальних, силових рішень на противагу дипломатії, реліг. фаталізм. В умовах війни королю були притаманні такі якості, як невибагливість у побуті, витривалість і схильність до авантюризму.

У спадок від своїх попередників отримав д-ву, що домінувала в Пн. Європі та мала одні з кращих армію і флот. Це спонукало його до участі в Північній війні 1700—1721. Армія К. XII та союзників досить швидко здобула перемогу над силами противника: 1700 розбила датські війська, змусивши Данію до підписання Травентальського миру і виходу з війни, та рос. війська під Нарвою (нині місто в Естонії). Наступного року під Ригою (нині столиця Латвії) була отримана перемога й над саксонськими військами.

1701—06 К. XII вів війну з Річчю Посполитою на тер. Польщі, ця війна закінчилася підписанням Альтранштадтського миру і відреченням Августа II Фридерика Сильного від польс. престолу (1706). У ході кампанії під Фрауштадтом (1706; Познанська провінція, Пруссія, нині тер. Польщі) К. XII здобув свою найбільшу перемогу.

1707 К. XII домігся від герм. імп. Йосифа I Габсбурга гарантій свободи віросповідання для протестантів Сілезії (істор. область у бас. верхньої і середньої течії р. Одер). Під час походу на Рос. д-ву (1707—09) шведи, керовані К. XII, отримали перемогу над росіянами під Головчином (1708; нині село в Могильовській обл., Білорусь).

З метою виходу з-під влади Росії наприкінці 1708 на бік К. XII перейшов гетьман І.Мазепа з частиною укр. військ, а навесні 1709 до шведів приєдналося й Військо Запорозьке низове (див. Запорозька Січ). Однак це не мало вирішального значення для ходу всієї кампанії К. XII. Після поразки допоміжного корпусу в бою під Лісною (див. Лісна, бій 1708) армія К. XII була розгромлена у Полтавській битві 1709. Сам король під час Полтав. битви 1709 армією не керував, оскільки напередодні отримав поранення. Невдовзі більшість швед. війська, яке відступало, капітулювала під Переволочною (колиш. село на лівому березі Дніпра, поблизу гирла Ворскли, нині затоплене водами Дніпродзержинського водосховища).

По закінченні походу на Росію К. XII перебував 1709—14 на землях, підвладних Османській імперії, — спочатку в Бендерах (нині місто в Молдові), а після арешту 1 лют. 1713 (див. «Калабалик») був інтернований в Адріанополь. Після смерті І.Мазепи К. XII склав союз взаємодопомоги з гетьманом П.Орликом, який вимагав від К. XII запевнення, що той не змириться з росіянами, доки «московське ярмо не буде знято з України й країна не повернеться до своїх давніх вольностей». Через домовленість з П.Орликом король невдовзі після обрання останнього гетьманом видав «Diploma assecuratorium pro duce et exercitu zaporoviensi», де зобов’язався допомагати українцям в їх боротьбі з рос. царем Петром I і боротися за права та привілеї Війська Запорозького. Діяльність К. XII сприяла росту антирос. настроїв султанського двору та оголошенню султаном Агмедом III царю Петру I війни, яка завершилася перемогою турків та укладенням Прутського трактату 1711.

Під час перебування К. XII на турец. тер. Швецією управляла Стокгольмська рада, рішення якої постійно коригувалися королем. У той самий спосіб К. XII керував проведенням реформ у д-ві. Відсутність короля спричинила втрату ч. швед. земель, зайнятих рос., саксонськими, дат., ганноверськими та прусськими військами.

Восени 1714 К. XII прибув до міста Штральзунд (нині місто у ФРГ) — останнього швед. володіння в Німеччині. Протягом року брав участь у його обороні. В лют. 1716 очолив похід в Норвегію, під час якого було взято м. Осло, але не вдалося захопити столичну фортецю Акерсхус. Після цього провів низку реформ із мобілізації сил д-ви задля воєн. потреб. Невдовзі загинув під час облоги фортеці Фредеріксхалль в Зх. Норвегії.

ЛітератураРедагувати

  • De Voltare F.M.A. Histoire de Charles XII. Ronen, 1731;
  • Fryxell A. Berattelser ur svenska historien, 21–29. 1856–59;
  • Carlson F.F. Sveniges historia under konungarna av det pfalziska huset, 6–7, 1881–1885;
  • Hjarne H. Karl XII: Omstortningen i Osteuropa 1697–1703. Б/м, 1902;
  • Грушевський М. Шведсько-український союз 1708 р. «ЗНТШ», 1909, т. 46;
  • Андрусяк М. Зв’язки Мазепи з Станіславом Лещинським і Карлом XII. «ЗНТШ», 1933, т. 152;
  • Bengtsson F.G. Karl XII:s levnad, bd 1–2. 1935–1936;
  • Крупницький Б. Карл XII в старій і новій шведській історіографії. В кн.: Мазепа: Збірник, т. 1. Варшава, 1938;
  • Його ж. Плани Мазепи у зв’язку з планами Карла XII перед українським походом шведів. «Праці Українського Наукового інституту», 1938, т. 46;
  • Тарле Е.В. Северная война и шведское нашествие на Россию. М., 1958;
  • Haintz O. Kӧnig Karl XII von Schweden, bd 1–3. Berlin, 1958;
  • Jonasson G. Karl XII och hans radgivare. 1960; Historia kring Karl XII. 1964;
  • Jonasson G. Karl XII: polska politik 1702–1703. 1968; Karl XII (Ogonvittnen). 1960;
  • Hatton R. Charles XII of Sweden. London, 1968;
  • Arteus G. Krigsteori och historisk forklaring. I. Kring Karl XII:s ryska falttag. «MHI», 1970, 3;
  • Arteus G. Krigsteori och historisk forklaring. 2. Karolinsk och europeisk stridstaktik 1700–1712. «MHI», 1972, 5;
  • Мацьків Т. Чи Мазепа справді запросив Карла XII в 1708 р.? «Науковий збірник на пошану проф. О.Оглоблина». Нью-Йорк, Українська вільна Академія наук (УВАН), 1977, т. 3; История Северной войны: 1700–1721. М., 1987;
  • Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687–1709. Мюнхен, 1988;
  • Grenander G. Karl XII:s dod: Ett ogonvittnes berattelse bekraftas. «Meddelanden fran Armemuseum», 1988;
  • Lindegren J. Karl XII. «A. Floren m. fl. Kungar och krigare», 1992;
  • Ericsson P. Bilden av suveranen. В кн.: Dahlgren S. m. fl. Makt & vardag: Hur man styrde, levde och tankte under svensk stormaktstid. 1993;
  • Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. К., 1994;
  • Karlsson A. Den jamlike undersaten: Karl XII:s formogenhetsbeskattning 1713. 1994;
  • Энглунд П. Полтава: рассказ о гибели одной армии. М., 1995;
  • Laidre M. Segern vid Narva: Borjan till en stormakts fall. 1996;
  • Ortmark A. Ja-sagarna: Medlopare och nickedockar kring Gyllenhammar, Karl XII, Kreuger och andra furstar. 1996; Царь Петр и король Карл. Два правителя и их народы. М., 1999.

ДжерелаРедагувати

Автор: В.В. Станіславський.; url: http://history.org.ua/?termin=Karl_XII; том: 4