Віктор де Рікеті, маркіз де Мірабо

Віктор де Рікеті, маркіз де Мірабо (5 жовтня 1715, Пертюї – 13 липня 1789, Аржантей) — французький економіст Фізіократичної школи. Був батьком Оноре, графа де Мірабо та Андре Боніфація Луї Рікеті де Мірабо. Його, на відміну від решти Мірабо, часто називали старшим Мірабо, оскільки у нього був молодший брат Жан-Антуан Рікеті де Мірабо (1717 – 1794).

Віктор де Рікеті, маркіз де Мірабо
Mirabeau père.jpg
Псевдо Ami des hommes[1] і L. D. H.[1]
Народився 5 жовтня 1715(1715-10-05)[2][3][…]
Пертюї[5]
Помер 13 липня 1789(1789-07-13)[2][3][…] (73 роки)
Аржантей, Валь-д'Уаз, Іль-де-Франс[5]
Країна Royal Standard of the King of France.svg Королівство Франція
Діяльність економіст, філософ, політик
Знання мов французька[7]
Титул Маркіз
Рід De Riquet de Caraman familyd
Брати, сестри Jean-Antoine Riqueti de Mirabeaud
Діти Оноре Габрієль Мірабо і André Boniface Louis Riquetti de Mirabeaud
Нагороди
кавалер ордена Святого Людовіка Grand Cross of the Order of Vasa

БіографіяРедагувати

Мірабо виховувався батьком дуже суворо, і в 1728 році він вступив до армії. Він охоче взяв участь у воєнних кампаніях, але так ніколи і не піднявся вище звання капітана, через те, що не зміг отримати відпустку при дворі, аби придбати комісування в полк. У 1737 році він успадкував сімейну власність після смерті батька і провів кілька приємних років до 1743 року в літературному спілкуванні з Люком де Клап'є, маркізом де Вовенаргом та поетом Лефранком де Помпіньяном, що могло б тривати, якби він не вирішив одружитися заради земельних маєтків. Дамою, чиє майно йому сподобалось, стала Марі-Женев'єв, донька пана де Вассана, бригадного генерала в армії, та вдови маркіза де Совебо. Мірабо одружився, не бачившись з нею до цього, 21 квітня 1743 року. Того ж року Мірабо став кавалером королівського та військового ордену Святого Луї.[8]

Подією, яка змусила Мірабо присвятити себе політичній економії, безсумнівно, була його робота над рукописом «Есеї про загальну природу комерції» Річарда Кентіллона, який він мав у своєму розпорядженні ще в 1740 році.[9] Він поглибив коментарі до цього тексту, який поступово став тим, що отримало назву Ami des hommes .

Перебуваючи в гарнізоні в Бордо, Мірабо познайомився з Монтеск'є (1689—1755)[10] і, звільнившись з армії, написав свою першу роботу «Політичний заповіт» (1747), який заради процвітання Франції пропагував повернення французької аристократії до їхнього старого становища в часи Середньовіччя. У 1749 році народився його син Оноре Габріель. У 1750 році за «Заповітом» вийшла друком його наступна книга «Utilité des états provinciaux», яку приписували самому Монтеск'є. У 1756 році Мірабо зробив свою першу появу в якості політичного економіста публікацією «Друг людини, або трактат про населення». Цю роботу часто пояснювали зовнішнім впливом, частково навіть приписуючи цей вплив Кене, засновнику економічної школи фізіократів.[8]

Мірабо визнав лідером політичної думки принц Леопольд Тосканський, згодом імператор, і король Швеції Ґустав III, який в 1772 році надіслав йому Великий Хрест Ордена Вази .[8]

Шлюб його, проте, не був щасливим; він розлучився зі своєю дружиною в 1762 році, яку, як він вважав, надійно забезпечив в провінції завдяки летр-де-каше, однак в 1772 році вона раптово з'явилась у Парижі та розпочала процедуру розлучення. Одна з його дочок заохотила його дружину піти на цей крок. Він всіляко бажав замовчати цю справу, якщо це було можливо, заради пані де Паї, швейцарської леді, яку він кохав з 1756 року. Але дружина не бажала дати йому спокій; її прохання було відхилено в 1777 році, але вона відновила свій позов, який було задоволено в 1781 році. Цей судовий процес цілком підірвав здоров'я маркіза, а також його становище; він продав свій маєток у Біньйоні та найняв будинок в Аржантеї, де прожив спокійно до самої смерті.[8]

Молодший брат маркіза, Жан Антуан Рікетті, бейлі (помер у 1794 р.), з відзнакою служив на флоті, однак його брутальні манери унеможливили успіх при дворі. У 1763 році він став генералом галер Мальти. У 1767 році він повернувся до Франції і взяв на себе управління замком Мірабо, допомагаючи маркізу в його катастрофічних судових справах.[8]

Мірабо отримав прізвисько «Друг людини», після його роботи L'Ami des Hommes. 

ПриміткиРедагувати

  1. а б Czech National Authority Database
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Encyclopædia Britannica
  4. Gran Enciclopèdia CatalanaGrup Enciclopèdia Catalana, 1968.
  5. а б Мирабо Виктор Рикети // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  7. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. а б в г д   Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер знаходиться у суспільному надбанніHugh Chisholm, ред. (1911) «Mirabeau, Victor Riqueti, Marquis de» // Encyclopædia Britannica (11th ed.) V. 18 Cambridge University Press p. 570  (англ.)
  9. Bertholet, Auguste (2020). The intellectual origins of Mirabeau. History of European Ideas: 1–5. doi:10.1080/01916599.2020.1763745. 
  10. Correspondance Mirabeau - Sacconay (1731-1787). Lumières.Lausanne. 

ЛітератураРедагувати