Віктор (Чолакович)
Митрополит Віктор (в миру Вакула Чолаков, болг. Вуколо Чолаков, серб. Вуколо Чолаковић; 1797, Калофер, Османська імперія — 31 травня 1888 Белград, Королівство Сербія) — єпископ Сербської православної церкви, митрополит Нішський. Єдиний митрополит Нішський в складі Болгарського екзархату; після звільнення Ніша від турків — у клірі Сербської православної церкви.
| Митрополит Віктор Вакула Чолаков | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 28 травня 1872 — 18 січня 1878 | ||
| Церква: | Болгарська православна церква | |
| Попередник: | Калиник ІІ | |
| ||
| 1 лютого 1879 — 1 квітня 1883 | ||
| Церква: | Сербська православна церква | |
| Наступник: | Нестор Нішський | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 1797 Калофер, Османська імперія | |
| Смерть: | 31 травня 1888 Белград, Королівство Сербія | |
Біографія ред.
Початкову освіту здобув у рідному Калофері. Став послушником в Калоферському чоловічому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці. Там був пострижений в чернецтво і висвячений в сан ієродиякона, потім в ієромонаха. Деякий час жив в Хілендарі, як святогорський сповідник, там же був зведений в сан архімандрита.
Близько 1832 року в призначений представником (таксідіотом) Хіландара в Ниші. В той час було засновано Сербське князівство та посилено сербослов'янізм у Поморові, що було результатом сербської культурної та церковної пропаганди. За часів холери в Ниші, в 1832, 1838 і 1842 роках, коли всі священики втекли, на своїй посаді залишився лише Віктор, чим заслужив шану та любов своєї громади.
Як представник Нішскої єпархії був присутній на 1-му Болгарському церковно-народному Соборі, що проходив з 23 лютого до 24 липня 1871 році в Константинополі.
28 травня 1872 року в Константинополі хіротонізований на єпископа з возведенням у сан митрополита Нішського.
У 1874 році обраний членом Священного Синоду Болгарського Екзархату, але, будучи прихильником сербів, не відвідував засідань Синоду і та був змінений.
Після звільнення Ниша в результаті Другої сербсько-турецької війни і приєднання Нішського, Піротського, Вранського і Топлічського округів до Сербії від імені священства і народу 18 січня 1878 проголосив приєднання до Сербської православної церкви, про що сповістив митрополита Сербського Михаїла Йовановича. Його рішення було підтримано і указом від 1 лютого 1879 року митрополит Віктор поставлений єпископом Нішським в складі Белградської митрополії[1].
18 січня 1878 року указом князя Милана Обреновича нагороджений Таковським хрестом III ступеня за заслуги[2].
1 квітня 1883 рішенням Священного Архієрейського Собору за підтримку митрополита Михаїла в конфлікті з владою був звільнений від обов'язків єпархіального архієрея з визначенням місця проживання в монастирі Петковіца, поблизу міста Сремська Митровиця[3].
27 лютого 1883 року обраний почесним членом Сербського вченого товариства.
Помер 31 травня 1888 року в Белграді. Похований в церкві святого Марка.
Посилання ред.
- Цацов, Борис. Архиереите на Българската православна църква. Princeps, 2003, с. 282 – 283.
- Начов, Никола. Калофер въ миналото [Архівовано 2 лютого 2012 у Wayback Machine.]. С., 1990, с. 165—167.
- Изграждане на Българската екзархия [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Сръбската църква [Архівовано 14 грудня 2006 у Wayback Machine.]
- Църковният разкол в Сърбия (1881—1889)
Примітки ред.
- ↑ manastir-lepavina.org. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 13 лютого 2021.
- ↑ Српске новине, бр. 144, од суботе 1. јула 1878., насловна страна.
- ↑ Сава, Епископ Шумадијски СРПСКИ ЈЕРАРСИ од деветог до двадесетог века [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.], стр. 81