Вікторівка (Обухівський район)

село в Україні, у Миронівській громаді Київської області

Ві́кторівка — село в Україні, у Миронівській громаді Київської області. До 2020 року входило до Миронівського району Київської області і було центром Вікторівської сільської ради. Населення становить 253 осіб.[1]

село Вікторівка
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Обухівський район
Громада Миронівська міська громада
Код КАТОТТГ UA32120090040017737
Основні дані
Засноване 1924
Населення 253
Площа 9,31 км²
Густота населення 34,37 осіб/км²
Поштовий індекс 08830
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°44′05″ пн. ш. 30°50′03″ сх. д. / 49.73472° пн. ш. 30.83417° сх. д. / 49.73472; 30.83417Координати: 49°44′05″ пн. ш. 30°50′03″ сх. д. / 49.73472° пн. ш. 30.83417° сх. д. / 49.73472; 30.83417
Середня висота
над рівнем моря
162 м
Місцева влада
Адреса ради 08830, Київська обл., Миронівський р-н, с. Вікторівка, вул.Незалежності,32
Карта
Вікторівка. Карта розташування: Україна
Вікторівка
Вікторівка
Вікторівка. Карта розташування: Київська область
Вікторівка
Вікторівка
Мапа
Мапа

CMNS: Вікторівка у Вікісховищі

Зовнішні відеофайли
село Вікторівка (2015 р.)

Історія ред.

У козацьку добу територією сучасної Вікторівки проходила степова дорога на Київ, при якій стояла корчма.[2]

У 1799 році тутешні землі, що належали до Богуславського староства, стали власністю графа Ф. К. Браницького. На степових перелогах спочатку почали вирощувати зерно, а у середині 19-го століття — цукрові буряки. За часів Браницьких ці землі поділялися на великі економії-ферми, якими управляли орендатори, і які з часом викупляли окремі поміщики. Зокрема, 990 десятин землі між Зеленьками і нинішньою залізницею МиронівкаКагарлик придбав поміщик Козловський. На місці згадуваної корчми було засновано велику економію Вільхову (Ольшаницьку), згодом поміщицький маєток (нині тут розташовується село Матвіївка).[2]

У 1867 році місцевість було продано Департаменту уділів.[2]

Савівка ред.

У 1909 році тут виникло село Савівка, що було засновано 40 сім'ями-переселенцями із села Карапиші. Назване село було на честь Сави Пушняка, який керував переселенням родин.[2]

У 1913 році тут почалося будівництво залізниці МиронівкаКагарлик, що мала проходити неподалік поміщицької економії пана Козловського. Проте невдовзі будівництво було призупинено у зв'язку із початком Першої світової війни та революції і громадянської війни.[2]

Село Савівка згодом увійшло до Фролівської сільської ради Миронівського району.[3]

Станом на 1922-1923 роки у Савівці було 49 господарств, у яких проживало 243 людей.[3]

Після війни відновилося будівництво залізниці, і восени 1923 року з Миронівки на Кагарлик пройшов перший потяг.[2]

Заснування Вікторівки ред.

У 1924 році 80 сімей із Карапишів вибудували біля Савівки нове село Вікторівка, у якому працювали магазин і школа. Село було назване на честь агронома, керівника Карапишівського волосного земельного комітету Віктора Бенклінова, який організував переселення. Бенклінова також було обрано головою сільської ради.[2]

У 1925 році Фролівську сільраду було перенесено до Вікторівки, яка у середині 1920-х років набула статус окремого села.[2]

Також у 1925 році при Всеукраїнському оглядів зразкових сіл Вікторівці було присуджено Диплом I ступеня та грошову премію в сумі 500 крб. Тоді ж у селі встановили динамо-машину, якою освітлювали вулиці, і відкрили першу початкову школу, до якої переведено фролівську школу.[2]

Оскільки селян на три роки було звільнено від оподаткування, сюди потяглися нові переселенці, які оселялися між Вікторівкою і Савівкою, які згодом з'єдналися в одне село Вікторівку.[2]

Наприкінці 1932 року у Вікторівці було створено колгосп «П'ятирічка», який об'єднував землі Фролівки, Тарасівки, Вікторівки та Савівки. Пізніше господарство поділилося на колгосп імені Кірова у Фролівці і колгосп імені XVI з'їзду КПРС у Вікторівці й Савівці (з 550 га землі).[2]

Під час Голодомору в селі загинуло близько 600 осіб. Хоча була допомога селянам з боку голови сільської ради Бенклінова В.О. Вдалося встановити прізвища лише 152 померлих від голоду, з них 79 дітей.[4]

За Наказом 1936 року «про впорядкування сіл і ліквідування хутірної системи» жителів сіл, що мають менше 100 мешканців, вимагалося переселяти у найближчі великі села. Колгоспна бригада допомагала руйнувати хати в степу та будувати нові у селах. На літо 1937 року у степу не лишилося жодної хати.[2]

Після війни ред.

За героїзм у боях проти нацистських загарбників на фронтах Німецько-радянської війни 35 жителів села нагороджено орденами й медалями.[2]

1956 року у селі було збудовано двоповерхову будівлю семирічної школи та будинок клубу.[2]

13 лютого 1960 року рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих №83 «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі» Фролівську сільраду включно із Вікторівкою, Фролівкою та Матвіївкою приєднано до Олександрівської сільради.[5]

У 1962 році вікторівський колгосп імені XVI з'їзду було об'єднано з олександрівським «Жовтнем» і названо «Дружба». У березні 1964 року було відновлено вікторівський колгосп уже під назвою «Перемога».[2]

10 березня 1966 року у складі Миронівського району утворено Вікторівську сільську раду із селами Вікторівка, Фролівка та Матвіївка.[5]

А ось що писали про Вікторівку початку 1970-х років у радянській «Історії міст і сіл УРСР»: «Село розташоване на річці Росавці, за 16 км від районного центру та залізничної станції Миронівка. Сільраді підпорядковані села Матвіївка і Фролівка. На території села — центральна садиба колгоспу „Перемога“, за яким закріплено 1669 га земельних угідь, у тому числі 1634 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні грішних культур та цукрових буряків. В околицях села є великі поклади торфу. За успіхи й розвитку артільного господарства 65 колгоспників нагороджено орденами і медалями, зокрема X. X. Крезуб нагороджена орденом Леніна, ланкові М. Г. Лисенко і Г. Т. Дубова удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. У селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медпункт, пологовий будинок.»

1973 року вікторівський колгосп було знову об'єднано із олександрівським — у колгосп імені Будьонного із центром в Олександрівці, і знову відновлено лише 1988 року.[2]

У незалежній Україні ред.

1992 року землі колгоспу було розпайовано і передано селянам.[2]

2001 року вперше в історії Вікторівки було відкрито православний Хрестовоздвиженський храм.[2]

12 червня 2020 року Вікторівку разом з Матвіївкою та Фролівкою було включено до складу Миронівської громади.[6]

Герб ред.

Опис: «На зеленому з чорною базою три колоски зжаті золоті». Колоски — села Вікторівка, Фролівка та Матвіївка. Чорний колір — торф.[джерело?]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Миронівська громада - Київська область,. gromada.info. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Міста і села України. Київщина: книга друга. — Київ : Українська конфедерація журналістів. Український видавничий консорціум, 2011. — С. 78-79. Архівовано з джерела 23 грудня 2015
  3. а б Список поселень Київщини (1924) [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Вид. газети «Вісник Київ. губвиконкому» — сторінки 27, 149
  4. Мартиролог, Київська, 534 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
  5. а б Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки : довідник (PDF). Біла Церква: Київська обласна державна адміністрація, Державний архів Київської області. 2012. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2022. Процитовано 7 червня 2022.
  6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області»