Військове міністерство Російської імперії

Військове міністерство[1] - найвищий орган центрального військового управління[2] в Російській імперії у 1802-1917 роках.

Військове міністерство
(Міністерство військових сухопутних сил)
Російської імперії
Военное министерство
(Министерство военных сухопутных сил)
Российской империи
Emblem of the Ministry of the Interior of the Russian Empire.svg
Загальна інформація
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Дата створення 8 (20) вересня 1802
Попередні відомства Військова колегія
Дата скасування 1918 рік
Замінено на Council of People's Commissars on War and Navy Affairsd
Керівництво діяльністю здійснює Імператор Всеросійський
Керівне відомство Рада Міністрів Російської імперії
Штаб-квартира Санкт-Петербург, Будинок Головного штабу
Кількість співробітників 1800
Map of Military Districts of Russian Empire 1913.png

З 1802 по 1815[3][4] іменувався як Міністерство військових сухопутних сил[5][6] (проте коротка назва посади голови військового відомства «військовий міністр» офіційно використовувалася з 1808 року).

Заснований на підставі маніфесту імператора Олександра I 8 вересня 1802 року. Міністерство займало «будинок з левами» навпроти Ісаакіївського собору.

ІсторіяРедагувати

У 1802 році, під час заснування в Росії міністерств, було створено Міністерство військових сухопутних сил, Військова колегія увійшла в його склад без змін. З 24 червня 1808 року міністра військових сухопутних сил належало іменувати військовим міністром[7].

У 1812 році видано «Установу військового міністерства», на підставі якої міністерство мало складатися з:

  1. департаментів артилерійського, інженерного, інспекторського, провіантського, комісаріатського, медичного та аудиторського;
  2. канцелярії;
  3. особливих установ - військово-вченого комітету, військово-топографічного депо та військової друкарні.

У Військовому міністерстві провадилися всі галузі військового управління, крім військово-навчальних закладів, справи яких зосереджувалися в канцелярії цесаревича Костянтина Павловича . На чолі міністерства було поставлено військового міністра (до 1808 року — міністра військово-сухопутних сил), влада якого полягала в тому, що він «міг примушувати всі підлеглі йому місця та особи до виконання законів та установ». Справи, що вимагали нової установи або важливих змін у вже існуючих, а також господарські справи розглядалися радою міністра, що складалася з директорів департаментів та членів генералітету.

У 1815 році було видано Положення про управління військового департаменту, яким був утворений Головний штаб Його Імператорської Величності[8], підпорядкований начальнику цього штабу; до складу його увійшли військовий міністр, інспектори артилерії та інженерного корпусу. У штабі були всі частини військового управління. Військовий міністр, підпорядкований начальнику головного штабу, мав у своєму віданні лише господарську частину; йому були повністю підпорядковані департаменти комісаріатський, провіантський та медичний, артилерійський та інженерний – лише за вживанням сум. Інспектори артилерії та інженерів, керуючи департаментами, надавали відомості про господарські справи військовому міністру, а про решту — начальнику головного штабу.

Такий устрій військового міністерства зберігався до видання нової «Установи Військового міністерства» і «Положення про управління генерал-фельдцейхмейстера і генерал-інспектора з інженерної частини». Цими узаконеннями звання начальника головного штабу було скасовано; знову засновані військова рада та генеральний аудиторіат; утворені канцелярії військового міністерства та військово-похідна. Головний штаб отримав інший склад і в мирний час не становив адміністративної інстанції; у воєнний час він міг діяти лише за особливим високим наказом. Влада військового міністра значно розширилася: у його руках зосередилося начальство над усіма галузями управління, і він став єдиним доповідачем імператору у всіх справах військового відомства. У 1836 році була заснована посада товариша військового міністра, з'єднана зі званням начальника військової похідної канцелярії. Посада існувала до 1861 року.

У 1859 році Комітет піклування заслужених цивільних чиновників, утворений при Військовому міністерстві 21 лютого (5 березня), був переданий у Власну Його Імператорську Величність канцелярію[9].

В 1862 році у Військовому міністерстві сталися значні зміни, які мали досягти більшої децентралізації і деякого скорочення у особовому складі. Перетворення тривали до 1866 року, а у 1867 році створено новий штат Військового міністерства, 1 січня 1869 року затверджено «Положення про військове міністерство». Головний штаб Його Імператорської Величності було скасовано, і залишилася лише Імператорська Головна квартира. При військовій раді було призначено 5 головних комітетів: новоствореним — військовому госпітальному та військовому тюремному, та існуючим раніше — військовому навчальному, військовому кодифікаційному і з устрою та утворенню військ.

З департаментів Генерального штабу та інспекторського, а також відділення генерального штабу військового вченого комітету було утворено Головний штаб.

Артилерійський департамент, штаб генерала-фельдцейхмейстера та артилерійське відділення військового вченого комітету склали Головне артилерійське управління.

Інженерний департамент, штаб генерал-інспектора та інженерне відділення військового вченого комітету були з'єднані з Головним інженерним управлінням.

Провіантський та комісаріатський департамент були злиті з Головним інтендантським управлінням.

У 1863 штаб Е. І. Ст. головного начальника військово-навчальних закладів було введено до складу Військового міністерства та з'єднано з управлінням училищ військового відомства під назвою Головного управління військово-навчальних закладів.

Генерал-аудиторіат був перетворений на Головний військовий суд[10]. Медичний департамент був перейменований у Головне військово-медичне управління; аудиторіатський - до Головного військово-судового управління; управління іррегулярних військ - в Головне управління козацьких військ.

У 1905 році в Росії була створена незалежна від Військового міністерства, безпосередньо підпорядкована верховній владі, Рада державної оборони. Міністерство продовжувало існувати і після Лютневої революції 1917 року.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Военное министерство // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  2. Центральное военное управление // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. ВОЕННОЕ МИНИСТЕРСТВО • Большая российская энциклопедия - электронная версия. bigenc.ru. Архів оригіналу за 30 червня 2021. Процитовано 8 липня 2021. 
  4. Столетие Военного министерства. 1802—1902. Исторический очерк развития военного управления в России/ гл. ред. Д. А. Скалон. СПб: Тип. П. Ф. Пантелеева, 1902. — С. 148—149.
  5. Военное министерство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  6. Военное министерство // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 19071909. (рос.)
  7. Военный министр // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  8. Главный штаб Его Императорского Величества // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  9. Яновский А. Е. Комитет призрения заслуженных гражданских чиновников // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  10. Главный военный суд // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати