Військова хунта
Було запропоновано приєднати цю статтю або розділ до Військова диктатура, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з вересня 2016. |
Військо́ва ху́нта або просто ху́нта (ісп. Junta militar, junta, від лат. junctus — об'єднаний, пов'язаний) — вид авторитарного політичного режиму, військово-бюрократична диктатура, встановлена внаслідок військового перевороту і яка здійснює диктаторське правління методами терору[1]. Розповсюдження поняття отримало від військових режимів у латиноамериканських країнах. В радянській політологічній науці під «хунтою» малася на увазі влада реакційних військових угруповань в ряді капіталістичних держав, що встановили режим військової диктатури фашистського або близького до фашизму толку[2].
На пострадянському просторі поняття отримало чітко негативну конотацію, тому також використовується в пропагандистських цілях для створення негативного образу уряду тієї чи іншої держави[3][4]. В переносному сенсі поняття «хунта» також застосовується щодо урядів клептократичних держав з високим рівнем корупції. У розмовній мові термін може застосовуватися навіть відносно групи осіб, які діють за взаємною згодою з непорядними цілями[5].
Хунта як політична системаРедагувати
Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Військова хунта була одним з наймасовіших видів авторитарних режимів, що виникли в період звільнення низки країн від колоніальної залежності і формування національних держав: в традиційних суспільствах військові виявлялись найбільш організованою і згуртованою соціальною групою, здатною об'єднати суспільство на основі ідеї національного самовизначення.
Після приходу до влади політичний курс військової верхівки в різних країнах отримував різної спрямованості: в одних державах він призводив до відсторонення від влади корумпованих компрадорських еліт і в цілому був на користь формуванню національної держави (Індонезія, Тайвань), в інших випадках військова верхівка сама ставала інструментом реалізації впливу впливових центрів сили, зокрема більшість військових режимів в Латинській Америці фінансували США[джерело?].
Після Другої світової війни більшість військових хунт мали перехідний характер, зазвичай еволюціонуючи від авторитаризму до демократії (Іспанія, Чилі, Південна Корея, Бразилія, Аргентина та ін.). Причинами цього вважаються, з одного боку — зростання політико-економічних протиріч, які не можна вирішити при авторитарній формі правління, з іншого боку — зростанням впливу індустріально розвинених країн, які намагалися розширити сферу демократичних цінностей.
Найвідоміші військові хунтиРедагувати
Країна | Роки | Назва |
---|---|---|
Таїланд | 1932—1973 1976—1980 1991—1992 2006—2008 |
Військове правління Хунта 1976 року Національна миротворча рада Рада національної безпеки |
Нігерія | 1966—1979 1983—1998 |
Військові хунти |
Греція | 1967—1974 | Режим полковників |
Перу | 1968—1980 | Диктаторський військовий уряд |
Бразилія | 1930 1969 |
Перша військова хунта Друга військова хунта |
Сомалі | 1969—1991 | Верховна революційна рада |
Болівія | 1970—1971 1980—1982 |
Болівійські військові хунти |
Чилі | 1973—1990 | Диктатура Піночета |
Португалія | 1974—1976 | Рада національного порятунку |
Ефіопія | 1974—1987 | Дерг |
Аргентина | 1976—1983 | Процес національної реорганізації |
Сальвадор | 1979—1982 | Революційна Хунта |
Ліберія | 1980—1986 | Рада народного порятунку |
Польща | 1981—1983 | Військова рада національного порятунку |
М'янма | 1988—2011 | Державна рада миру і розвитку |
Гаїті | 1991—1994 | Хунта генерала Седра |
Мавританія | 2008—2009 | Хунта Абдель Азіза |
Єгипет | 2011—2012 | Вища рада Збройних сил |
Малі | 2012—2013 | Національний комітет з відновлення демократії і відродження держави в Малі |
Центральноафриканська Республіка | 2013—2014 | Уряд Мишеля Джотодія |
Мадагаскар | 2009—2014 | Високий тимчасовий орган |
Невдалі військові хунтиРедагувати
- Путч генералів — заколот французьких військ в Алжирі проти де Голля (1961)
Країни, що знаходяться під управлінням військових хунтРедагувати
Частина інформації в цій статті застаріла. |
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Россией правит хунта. «Одинцово-ИНФО». 11 ноября 2008. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
- ↑ Гайич С. Кровавая Пасха, или распад Киевской хунты и мирового неотроцкизма. www.geopolitica.ru. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 22 квітня 2014.
- ↑ Хунта. Энциклопедический словарь. 2009. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
ЛітератураРедагувати
- В. Г. Круговая. «Черные полковники» в Греции. 1967—1974 гг. // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2001. — № 3. — С. 64-80.(рос.)
- Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Сирота Н. М. Политические системы и режимы. // Политология. Курс лекций. — С-Пб : «Питер», 2006. — С. 106-108. — ISBN 5-469-01194-1.
- Andre Gunder Frank, «Economic Genocide in Chile: Open Letter to Milton Friedman and Arnold Harberger», in Economic and Political Weekly, Vol. 11, No. 24 (12 June, 1976), pp. 880–888.(англ.)
- Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 2016, 304 p.(англ.)
- Mary Helen Spooner, Soldiers in a Narrow Land: The Pinochet Regime in Chile, Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 1994, 322 p.(англ.)
- В. Смолянюк. Хунта // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.765 ISBN 978-966-611-818-2
ПосиланняРедагувати
- Дмитрий Воронин. Аргентина времен хунты: коллапс права (2013) [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- Лев Македонов. Диктаторы сели за похищение детей (2012) [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- Андрей Сидорчик. Режим «черных полковников». История последней военной диктатуры в Европе (2017) [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- Роман Тиса. Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія (2015) [Архівовано 26 червня 2019 у Wayback Machine.]
- Е. Трифонов. Палачи и жертвы «грязной войны» [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)