Військова хунта
| Було запропоновано приєднати цю статтю або розділ до Військова диктатура, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з вересня 2016. |
Військо́ва ху́нта або просто ху́нта (ісп. Junta militar, junta, від лат. junctus — об'єднаний, пов'язаний) — вид авторитарного політичного режиму, військово-бюрократична диктатура, встановлена внаслідок військового перевороту і яка здійснює диктаторське правління методами терору[1]. Розповсюдження поняття отримало від військових режимів у латиноамериканських країнах. В радянській політологічній науці під «хунтою» малася на увазі влада реакційних військових угруповань в ряді капіталістичних держав, що встановили режим військової диктатури фашистського або близького до фашизму толку[2].
На пострадянському просторі поняття отримало чітко негативну коннотацію, тому також використовується в пропагандистських цілях для створення негативного образу уряду тієї чи іншої держави[3][4]. В переносному сенсі поняття «хунта» також застосовується щодо урядів клептократичних держав з високим рівнем корупції. У розмовній мові термін може застосовуватися навіть відносно групи осіб, які діють за взаємною згодою з непорядними цілями[5].
Хунта як політична системаРедагувати
Військова хунта була одним з наймасовіших видів авторитарних режимів, що виникли в період звільнення низки країн від колоніальної залежності і формування національних держав: в традиційних суспільствах військові виявлялись найбільш організованою і згуртованою соціальною групою, здатною об'єднати суспільство на основі ідеї національного самовизначення.
Після приходу до влади політичний курс військової верхівки в різних країнах отримував різної спрямованості: в одних державах він призводив до відсторонення від влади корумпованих компрадорських еліт і в цілому був на користь формуванню національної держави (Індонезія, Тайвань), в інших випадках військова верхівка сама ставала інструментом реалізації впливу впливових центрів сили, зокрема більшість військових режимів в Латинській Америці фінансували США.
Після Другої світової війни більшість військових хунт мали перехідний характер, зазвичай еволюціонуючи від авторитаризму до демократії (Іспанія, Чилі, Південна Корея, Бразилія, Аргентина та ін.). Причинами цього вважаються, з одного боку — зростання політико-економічних протиріч, які не можна вирішити при авторитарній формі правління, з іншого боку — зростанням впливу індустріально розвинених країн, які намагалися розширити сферу демократичних цінностей.
Найвідоміші військові хунтиРедагувати
| Країна | Роки | Назва |
|---|---|---|
 Таїланд |
1932-1973 1976-1980 1991-1992 2006-2008 |
Військове правління Хунта 1976 року Національна миротворча рада Рада національної безпеки |
 Нігерія |
1966-1979 1983-1998 |
Військові хунти |
 Греція |
1967-1974 | Режим полковників |
 Перу |
1968-1980 | Диктаторський військовий уряд |
 Бразилія |
1930 1969 |
Перша військова хунта Друга військова хунта |
 Сомалі |
1969-1991 | Верховна революційна рада |
 Болівія |
1970-1971 1980-1982 |
Болівійські військові хунти |
 Чилі |
1973-1990 | Диктатура Піночета |
 Португалія |
1974-1976 | Рада національного порятунку |
 Ефіопія |
1974-1987 | Дерг |
 Аргентина |
1976-1983 | Процес національної реорганізації |
 Сальвадор |
1979-1982 | Революційна Хунта |
 Ліберія |
1980-1986 | Рада народного порятунку |
 Польща |
1981-1983 | Військова рада національного порятунку |
.svg){kind=small} М'янма |
1988-2011 | Державна рада миру і розвитку |
 Гаїті |
1991-1994 | Хунта генерала Седра |
 Мавританія |
2008-2009 | Хунта Абдель Азіза |
 Єгипет |
2011-2012 | Вища рада Збройних сил |
 Центральноафриканська Республіка |
2013-2014 | Уряд Мишеля Джотодія |
 Мадагаскар |
2009-2014 | Високий тимчасовий орган |
Невдалі військові хунтиРедагувати
- Путч генералів — заколот французьких військ в Алжирі проти де Голля (1961)
Країни, що знаходяться під управлінням військових хунтРедагувати
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Россией правит хунта. «Одинцово-ИНФО». 11 ноября 2008. Процитовано 2014-04-23.
- ↑ Гайич С. Кровавая Пасха, или распад Киевской хунты и мирового неотроцкизма. www.geopolitica.ru. Процитовано 2014-04-22.
- ↑ Хунта. Энциклопедический словарь. 2009. Процитовано 2014-04-23.
ЛітератураРедагувати
- В. Г. Круговая. «Черные полковники» в Греции. 1967—1974 гг. // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2001. — № 3. — С. 64-80.(рос.)
- Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Сирота Н. М. Политические системы и режимы. // Политология. Курс лекций. — С-Пб : «Питер», 2006. — С. 106-108. — ISBN 5-469-01194-1.
- Andre Gunder Frank, «Economic Genocide in Chile: Open Letter to Milton Friedman and Arnold Harberger», in Economic and Political Weekly, Vol. 11, No. 24 (12 June, 1976), pp. 880—888.(англ.)
- Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 2016, 304 p.(англ.)
- Mary Helen Spooner, Soldiers in a Narrow Land: The Pinochet Regime in Chile, Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 1994, 322 p.(англ.)
- В. Смолянюк. Хунта // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.765 ISBN 978-966-611-818-2
ПосиланняРедагувати
- Дмитрий Воронин. Аргентина времен хунты: коллапс права (2013)(рос.)
- Лев Македонов. Диктаторы сели за похищение детей (2012)(рос.)
- Андрей Сидорчик. Режим «черных полковников». История последней военной диктатуры в Европе (2017)(рос.)
- Роман Тиса. Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія (2015)
- Е. Трифонов. Палачи и жертвы «грязной войны»(рос.)