Візит до Мінотавра (мінісеріал, 1987)

фільм 1987 року
(Перенаправлено з Візит до Мінотавра (фільм))
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

«Візит до Мінотавра» (рос. Визит к Минотавру) — радянський детективний 5-серійний мінісеріал режисера Ельдора Уразбаєва, знятий 1987 року за мотивами однойменного роману 1972 року[RU] братів Вайнерів.

Візит до Мінотавра
рос. Визит к Минотавру
Жанрдетектив
пригоди
РежисерЕльдор Уразбаєв
СценаристВайнер Аркадій Олександрович
Вайнер Георгій Олександрович
У головних
ролях
Сергій Шакуров
Анна Каменкова
Ростислав Плятт
Олександр Філіпенко
Валентин Нікулін
Микола Денисов
Лев Борисов
ОператорОлександр Рибінd
КомпозиторЕдуард Артем'єв
ХудожникСергій Серебреніков
КінокомпаніяКіностудія імені Максима Горького
Тривалість350 хв.
Моваросійська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1987
IMDbID 0092477

Літературне джерело і фільм

ред.

У 1968 скоєно реальну крадіжку у квартирі відомого скрипаля Давида Ойстраха. На щастя, малосвідомі крадії забрали тоді лише побутові речі, й не взяли коштовні скрипки, що мали значно більшу вартість. Брати Вайнери відштовхнулися від реальної події й створили у 1972 роман-детектив, де вивели, навпаки, досить свідомого крадія, що поцупив найдорожче у квартирі музиканта.

До створення сценарію залучили авторів роману. Пройшло майже 20 років з моменту написання книги, тому фільму судилися зміни та доповнення. Сценаристи пішли на них заради більшої виразності сцен, повнішого розкриття характеру персонажів, їхньої психології й мотивів дій, як зло-, так і доброчинних.

Прем'єра відбулась 9 листопада 1987 року, напередодні Дня міліції.

  «Дами та священники поклоняються геніям, бо десниця їх освячена Господом»[1]  

— Автограф на фото Королеви Бельгії Елизавети із квартири Полякова, вірогідно особистий подарунок та комплімент таланту

Дві сюжетні лінії

ред.
  У кожній людині глибоко захований свій власний маленький або великий Мінотавр. Костний, лінивий, ненажерливий, жадібний... Та не дай Боже піддатися йому — він неодмінно зжере свого власника. А от Лев Іосифович [скрипаль, власник скрипки] його переміг.[2]  

— аспірантка Консерваторії про свого викладача, 1 серія

У фільмі відсутній Мінотавр як герой, він лише виникає в монологах персонажів як уособлення заздрості, чванливості та всього найгіршого, що здатне виїдати людину зсередини. Нема й лабіринту. Але слідчим мимоволі прийдеться блукати лабіринтами людських душ, аби зрозуміти причини злочину і віднайти унікальний музичний інструмент — скрипку «Санта Марія»[1], майстра Антоніо Страдіварі, учня Ніколо Аматі.

  Дві основні заповіді[3] — запам'ятовувати та записувати докладно, та друга — не вступати в дискусії... Я Вас старше не тільки по посаді... і все одно багато чого не знаю. Тому коли мене вчать — я вчусь, а не ображаюсь, по крайній мірі стараюсь... По-моему, це єдина прийнятна програма для розумної людини...[4]  

— діалог слідчого Тихонова з помічницею, 1 серія

Кінострічка має дві сюжетні лінії: одна — детектив кінця 1980-х років, періоду кризи СРСР; друга — провінційна Італія 17 століття і майстри скрипок. Пограбована квартира відомого музиканта стала приводом для розслідування, адже йшлося про крадіжку надзвичайно коштовної речі — скрипки Страдіварі. Роль старого і мудрого, як філософ Сократ, майстра, Ніколо Аматі, доручили актору Ростиславові Плятту. Адже уславлений італійський майстер якраз навчався в Ніколо Аматі, але узяв від вчителя не тільки відданість своєму ремеслу, а й потяг до довершеності. Своєрідним кредо стають слова старого Аматі, звернуті до Страдіварі, і ще більше до глядача:

  Скрипки не «роблять»! Роблять бочки й лавки. А скрипки — як хліб, виноград і дітей — народжують і вирощують.[5]  

— Аматі навчає Страдіварі

Багато чого з біографії Страдіварі не збережено. Це дало змогу авторам фільму окреслити головні події життя людини взагалі — навчання, одруження, стосунки в родині, конфлікти батьків і дітей, подяка вчителям, але акценти розставлені інакше, ніж в біографії. Радянські обмеження й утиски цензури не дозволили робити зйомки в Кремоні. Замість неї натурними декораціями став бароковий Костел Святих Іоанів[RU] у Вільнюсі (Литва).

Людські долі по різному відбиваються в стрічці. Це стосується як персонажів XVII, так і XX століть. Аматі не знатиме злиднів і помре уславленим майстром. Самовідданість Страдіварі дасть змогу створити унікальні інструменти, розбагатіти, але втратити синів, які оберуть шляхи работоргівлі чи церковного фанатизму.

Музичне виховання і служіння музиці теж не всіх виведе на праведний шлях. І ми побачимо різних колишніх учнів музичного вишу — від віртуоза скрипаля до злодійських бешкетників, здатних зрадити себе, своїх учителів, дійти до саморуйнування й духовної кризи.

Мінотавр — Заздрість як двигун людських вчинків

ред.

Фільм мав декілька характерних персонажів, двигуном вчинків яких слугувала заздрість. Заздрісником Страдіварі виведено майстра Андреа Гварнері, що стане п'яницею. На достовірність художнього образа Гварнері грає й діалог зі своїм учнем. Той зауважує непослідовність скарг Андреа на Страдіварі й протиріччя в доказах. П'яному Гварнері дістане совісті визнати, що часто кричить не він сам, а випите вино, яке і спонукає скарги, нелогічні докори, ганебну поведінку.

Заздрість залишилася майже головним двигуном вчинків Іконнікова. Приховане змагання з Поляковим приведе Іконнікова до нападу заздрості до приятеля, який виграв конкурс, і зламає його музичну кар'єру вщент. Нездатність досягти висот в мистецтві і нездатність приборкати заздрість скалічить душу Іконнікова, що присвятить життя праці зі зміями, а потім доведе до духовної та фізичної смерті.

Своєрідну заздрість відчуває й злочинний Білаш до слідчого Тихонова, які майже рівні в могутності розуму. Але різнонаправлені вектори цієї розумності спонукають Тихонова охороняти мистецьке надбання (унікальну скрипку), а Білаша — викрасти її, плюндруючи й справедливість, і законність, і професійну гідність музиканта і громадянина.

У ролях

ред.

Знімальна група

ред.

Відмінності від роману

ред.

У фільмі показана погоня за злочинцем (в книзі її не було), інакше звали закордонного покупця вкраденого інструмента.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. російською: «Дамы и монахи поклоняются гениям, ибо десница их осенена Господом.»
  2. російською: «В каждом человеке глубоко запрятан свой собственный маленький или большой Минотавр. Костный, ленивый, прожорливый, жадный... И не дай Бог поддатся ему — он непременно сожрет своего хозяина. А вот Лев Иосифович его победил.»
  3. Очевидна аналогія на Заповіді Ісуса Христа, як і багато інших цитат у фільмі.
    «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.» (Мт  22:37-40)
  4. російською: «Две основные заповеди — запоминать и записывать подробно, и второе — не вступать в дискуссии. Я Вас старше не только по должности... и все равно много чего не знаю. Поэтому когда меня учат — я учусь, а не обижаюсь, по крайней мере стараюсь... По-моему, это единственная приемлимая программа для умного человека.»
  5. російською: Скрипки не «делают»! Делают бочки и скамейки. А скрипки, как хлеб, виноград и детей — рождают и выращивают.

Посилання

ред.