Вікіпедія

Відносини Канада — НАТО

вертикальні відносини

З моменту створення в 1949 році Північноатлантичного альянсу Канада була не тільки членом[1], але і країною-засновником альянсу[2]. Участь Канади у НАТО стала несподіванкою, адже країна у довоєнний період відзначалася ізоляціонізмом. Тим не менш, канадські чиновники, такі як Х. Ронг та Лестер Б. Пірсон і зокрема прем'єр-міністр Луї Сен-Лоран працювали на користь альянсу не тільки тому, що вони прагнули помститися Радянському Союзу, як інші члени, а тому, що вони сподівалися, що договір допоможе усунути будь-які потенційні суперництва між США, Великою Британією та іншими європейськими великими державами (головним чином Францією, але пізніше в тому числі Західною Німеччиною), де Канада буде змушена вибрати одну зі сторін[2]. Дане питання довгий час було найголовнішою метою канадської зовнішньої політики. У Північноатлантичному договорі канадські дипломати визначили та написали Статтю 2, яка визначає, що члени підтримуватимуть «вільну» політичну систему і сприятимуть розвитку економічного співробітництва, на додаток до більш звичайних дипломатичних і військових питань[2]. Але цьому не судилося збутися, адже європейські країни «дивилися» у бік створення Європейського Союзу, а США у бік створення Північноамериканської зони вільної торгівлі між Канадою, Мексикою та США.

Відносини Канада — НАТО
Канада
Канада 		НАТО
НАТО
міжнародні відносини Канади
Canada's role in the Afghanistan Ward

З точки зору військових зобов'язань, Канада спочатку розмістила війська в Німеччині[3] та Норвегії. Станом на 1950 рік Канада витрачала значні кошти на існування альянсу, але була однією з небагатьох, які не одержують прямої допомоги з боку Сполучених Штатів[4]. Витрати на утримання сил в Європі в поєднанні з захистом свою власної великої території і участь в Корейській війні викликали величезне навантаження на канадський бюджет протягом 1950-х років[5]. Канадські лідери розчарувався в НАТО, і почали скорочувати прихильність Канади до нього. В 1969 тодішній прем'єр-міністр П'єр Трюдо відізвав половину військових сил Канади в Європі, багато лівих інтелектуалів і активістів руху за мир закликали до повного виходу країни з НАТО[6] . Внаслідок успіху канадських військ в Суецькій кризі, на Кіпрі та на інших миротворчих місіях ООН, сприйняття НАТО в Канаді змінилося, від звичайного ведення бойових дій у миротворчі місії[7]. Тим не менш, велика частина військових Канади було зосереджено в Німеччині. В цілому, там знаходилося більше 5000 солдатів до 1993 року, коли канадські війська були виведені з Європи урядом Браяна Малруні, після закінчення холодної війни[8].

Враховуючи невеликий розмір військових сил Канади, важливість вкладу Канади в НАТО в основному носила політичний характер. Тим не менш, протягом 1999 року під час Косовської війни канадські військові літаки CF-18 були активно залучені. Канадські війська були частиною місії НАТО в Афганістані. У березні 2011 року, канадські збройні сили брали участь в очолюваних НАТО місіях в Лівії.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Marco Rimanelli (30 вересня 2009). The A to Z of NATO and Other International Security Organizations. Scarecrow Press. с. 144–. ISBN 978-0-8108-6899-1. Архів оригіналу за 9 жовтня 2013. Процитовано 22 листопада 2011.
  2. ↑ а б в NATO: When Canada Really Mattered [Архівовано 31 серпня 2017 у Wayback Machine.] by Norman Hillmer in The Canadian Encyclopedia
  3. ↑ Isabel Campbell, Unlikely Diplomats: The Canadian Brigade in Germany, 1951-64 (2013).
  4. ↑ Rand Dyck (March 2011). Canadian Politics. Cengage Learning. с. 108–. ISBN 978-0-17-650343-7. Процитовано 22 листопада 2011.
  5. ↑ John C. Milloy (22 березня 2006). The North Atlantic Treaty Organization, 1948-1957: community or alliance?. McGill-Queen's Press - MQUP. с. 192–. ISBN 978-0-7735-3043-0. Процитовано 22 листопада 2011.
  6. ↑ Albert Legault; Michel Fortmann (1992). A diplomacy of hope: Canada and disarmament, 1945-1988. McGill-Queen's Press - MQUP. с. 433–. ISBN 978-0-7735-0955-9. Процитовано 22 листопада 2011.
  7. ↑ Robert Cameron Orr (2004). Winning the peace: an American strategy for post-conflict reconstruction. CSIS. с. 49–. ISBN 978-0-89206-444-1. Процитовано 22 листопада 2011.
  8. ↑ John R. Deni (2007). Alliance management and maintenance: restructuring NATO for the 21st century. Ashgate Publishing, Ltd. с. 33–. ISBN 978-0-7546-7039-1. Процитовано 22 листопада 2011.

Джерела ред.

  • Bercuson, David J. "Canada, NATO, and Rearmament, 1950-1954: Why Canada Made a Difference (but not for very long)," in John English and Norman Hillmer, eds., Making a Difference: Canada’s Foreign Policy in a Changing World Order (Toronto: Lester Publishing, 1992) pp 103–24
  • Bercuson, David J. and J.L. Granatstein. Lessons Learned? What Canada Should Learn from Afghanistan (Calgary, 2011).
  • Campbell, Isabel. Unlikely Diplomats: The Canadian Brigade in Germany, 1951-64 (University of British Columbia Press, 2013). online review [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  • Cooper, Andrew F., and Bessma Momani. "The Harper government's messaging in the build-up to the Libyan Intervention: was Canada different than its NATO allies?." Canadian Foreign Policy Journal 20#2 (2014): 176-188.
  • Granatstein, J. L. "Is NATO Still Necessary for Canada?." CDFAI policy paper, March (2013). online
  • Granatstein, J. L. Canada’s Army: Waging War and Keeping the Peace (University of Toronto Press, 2002)
  • Kasurak, Peter C. A National Force: The Evolution of Canada's Army, 1950-2000 (University of British Columbia Press, 2013)
  • Keating, Thomas F., and Larry Pratt. Canada, NATO, and the bomb: the Western Alliance in crisis (Hurtig Pub, 1988).
  • Legault, Albert; Michel Fortmann (1992). A diplomacy of hope: Canada and disarmament, 1945-1988. McGill-Queen's Press - MQUP. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Maloney, Sean M. War Without Battles: Canada's NATO Brigade in Germany, 1951-1993 (McGraw-Hill Ryerson, 1997).

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Відносини_Канада_—_НАТО&oldid=36407448