Вуличний фільм (англ. Street Film) — специфічний жанр реалістичного кінофільму, розроблений і популярний у Німеччині в 1920-ті роки, що мав на меті вивчення й пояснення знеособлення дегуманізму і наслідків урбанізації в часи економічною депресії. Термін введено в кінематографічний обіг американськими кінознавцями[1].

Художні особливостіРедагувати

Вуличні фільми близькі до фільмів камершпіле — за своєю побудовою і настроєм, вони такі ж камерні, але в меншій мірі пронизані символікою і охоплюють більший життєвий і суспільний (соціальний) простір.

До «вуличних» фільмів прийнято відносити фільми «З ранку до півночі» (1920) Карла Хайнца Мартіна, «Примара» (1922) Фрідріха Вільгельма Мурнау, «Полум'я» (1923) Ернста Любіча, «Вулицю» (1923) Карл Груне, «Ню» (1924) Пауля Циннера, «Безрадісний провулок» (1925) Георга Вільгельма Пабста, «Трагедію повії» (1927) Бруно Рана, «Кармен з Сан-Паули» (1928) Еріха Вашнека і «Асфальт» (1929) Джое Мая.

Вулиця в таких фільмах зображається як руйнівний початок у житті звичайного обивателя, містянина, буржуа, і тому майже усі ці стрічки будуються на зіставленні внутрішнього, звичного, спокійного світу, в якому живе обиватель, і світу зовнішнього (вулиці), повного небезпек. Герой вуличних стрічок зазвичай тікають з безпечного місця, яким традиційно є дім, потраплять у пригоди на вулиці, а потім повертаються до звичного життя.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Миславський В. Н. Кінословник. Терміни, визначення, жаргонізми. — Х., 2007. — С. 58. — ISBN 966-8246-59-4.
  • Беленький И. Лекции по всеобщей истории кино: Годы беззвучия: Кн. 1, Кн.2: Учебное пособие / Отв. редактор В. А. Луков. — М. : Гуманитарный институт телевидения и радиовещания им. М. А. Литовчина (ГИТР), 2008. — С. 300–305. — 2000 прим. — ISBN 978-5-94237-032-9.(рос.)
  • Зигфрид Кракауэр. Глава 13. Проститутка и юноша // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 155-167. — 10 000 прим.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати